Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Майстерень Адміністрація /
Критика | Аналітика
/
Мистецтвознавчі розшуки
Вікторія Поліненко. Блиск і вбогість масукрліту
Масова українська література хворіє на елітарність. І це заважає їй пробиватися до народу
Вікторія Поліненко
журнал "Український Тиждень"
Захоплюватися Борісом Акуніним, не спати через Джоан Ролінґ, оплакувати персонажів Даніели Стіл, кепкувати з Дена Брауна, пірнати у світи Артура Кларка. На які почуття й дії не провокували б нас представники «літмасовки», маємо подякувати їм, найперше, за вірність обраному шляхові. Бо ми беремо до рук їхні книги, точно знаючи, на що розраховувати. У цій безкомпромісній передбачуваності – сутність світової змови авторів і видавців, які працюють на широкі верстви населення. Змови, до якої українці ніяк не приєднаються, бо «літературні верхи» не хочуть виглядати дурнішими за «читацькі низи», які, у свою чергу, не можуть змиритися з цією несправедливістю. Тому останні вперто читають Акуніна, Ролінґ, Стіл, Брауна і Кларка.
Дев’ять відмінностей українського та світового чтива
1. Багато зайвого і недоречного для жанру. Попри свою антиреалістичність, масліт чіпко тримається за зрозумілу всім дійсність. Тому який- небудь хропозябрик з планети Ґлюконія закохується в свою половинку так само, як і ваш сусід Микола у свою. Або, скажімо, Джеймс Бонд: бездоганно стріляє, стрибає, кохається, вбиває, обдурює, нишпорить, але годі чекати від нього монологів на тему британської зовнішньої політики. Неозора, мов степ, душа українських авторів у переважній більшості гордо нехтує правилами. І в непоганому сюжетно вітчизняному детективі можна нарватися на лекцію з культурології. Відкриваємо, наприклад, «Ескорт у смерть» Ірен Роздобудько: «… ноосфера ніби сама просякала в неї і давала нові знання. Вона й не пам’ятала, з якого часу знає поезію Мандельштама, імена фламандських художників та музику Гріга». Сакраментальне «вона й не пам’ятала» зустрічається лише один раз. Інші, ще «не просякнуті» герої роману, на амнезію не страждають, з будь-якого приводу цитуючи Бальзака, Сковороду, Ґемінґвея.
2. Не «масові» тиражі. Свою успішність масова література вимірює кількістю й розмаїттям окупованих нею домівок – буде це юрта, хатка чи бунгало. Оскільки говорить вона мовою універсальних штампів, то й розуміють її на всіх континентах. Якщо наклад кожного наступного видання одного автора в його рідній країні не буде дотягувати принаймні до кількох сотень тисяч примірників, ми говоримо не про масову літературу. Коли ж українські масовики ледь перетинають 20-тисячну позначку, наші видавці вітають новонароджений «феномен», наче диво.
3. Справді популярних авторів у нас не вважають масовими. Зазвичай, середній наклад масукрлітної книги коливається в межах 5-7 тис. Не дивно, що якісна вітчизняна високочола словесність здатна випередити ці кількісні показники, чого в світовій практиці не зустрічається. Варто було Оксані Забужко використати у назві роману слово «секс», і до її «Польових досліджень…» і за десять років після першої публікації цікавість не згасла. Або Сергій Жадан, який пише урбаністичну прозу підвищеної гумористичної міцності. Ось чому його читають не лише студенти-філологи. Але критики, менше з тим, зараховують його творчість водночас до постмодерністського річища.
4.. Нинішній масукрліт - проект штучний. Звідси парадокс: якщо в країнах розвинутої масової літератури саме вона й дає змогу видавцям отримувати надприбутки та підживлювати ними елітарне мистецтво, в Україні все з точністю до навпаки. Навіть своєю появою масукрліт завдячує примусу: до заснування літературного конкурсу «Коронація слова» з її непоганими преміальними про таке явище не йшлося взагалі. Поодинокі вправи – не більше, які зникали, немов роса на сонці, коли їхні автори відволікалися на важливіше.
5. Масовість – сором для українського письменника? Засвітитися в масових жанрах для тих, хто наважилися стати українським письменником – однаково, що зізнатися в кримінальному злочині. Заважає тягар інтелігентності: до масукрліту «опускаються» переважно незадоволені зарплатою викладачі вишів, журналісти, юристи, вчителі, медики. За кордоном це теж нормальна практика. З маленькою поправкою: там після вдалого дебюту літератори спрямовують усі сили на те, аби обійти конкурентів і закріпитися в обраному сегменті. Єдиний виняток на наших теренах – харківський напрям фантастики й фентезі, представлений цілим букетом технарів, які свого часу начиталися гарних взірців і старанно торують уже прокладену стежку. Що «статутом» масової літератури не тільки не заборонено, а лише вітається.
6. Автори кидаються із жанру в жанр. Навіть уявити страшно, якби Стівен Кінґ втомився від своїх трилерів і заходився вигадувати любовні історії. Або Алєксандра Марініна взяла би й утнула щось на кшталт наукової фантастики. Масова література не терпить зрадників, за характером вона диктатор, а не вихователька дитячого садочка. Навіть коли українські автори про це й здогадуються, воліють цю аксіому ігнорувати. Звідси й розгубленість їхніх читачів. Щойно звикнули до детективів Роздобудько, як письменниця зрозуміла, що їй ближчі сентиментальні й соціально-психологічні твори. Заледве вийшов роман «Бранці мороку» – рідкісний дотепер в Україні зразок «жахів», – як його автори Наталка та Олександр Шевченки переорієнтувалися на джіалло [див. що почитати]. А про лауреатку Шевченківської премії Марію Матіос гусари взагалі повинні мовчати: «Солодка Даруся» й «Нація» сьогодні здаються чужорідними тілами в густому сиропі жіночої, еротичної, психологічної прози (всі категорії називаються окремо), сімейних саг та кулінарних книжок.
7. Штучність діалогів. Українські адепти масової літератури мають вигляд розгублених на фуршеті гостей, котрі ніяк не доберуть, що ліпше – фіги чи солоні огірки. І якщо з основними жанрами «інженери людських душ» ще сяк-так раду дають, то з живими мовою й діалогами справи нерайдужні.
«– Чому мама купувала тільки такі картини, де зображено людей із суспільних низів?..
– У твоєї мами був хороший смак до малярства.
– Так. Але чому всі картини в її вітальні мають настрій черевиків Ван-Гога?»
Євгенія Кононенко, «Імітація», діалог підлітка з колишнім коханцем його матусі. Ненька щойно загинула, і хлопець приїхав додому на похорон. Як кажуть, без коментарів.
8. Пафос і штучність замість сюжету і характерів. Тому й стогнуть українські кіношники – як працювати з цим матеріалом? Пафос, екзальтованість, штучність там, де мають бути стрімкий сюжетний розвиток, яскраві характеристики героїв і зрозумілі не академікам, а куховаркам, розмови. «Ми розчавимо вас, зітремо на порох і підемо далі! Спочатку переможемо духовно, примусимо робити такі речі, про які ви з вашими м’якими мізками давно вже забули. Але, оскільки все це ми вміємо робити значно краще від вас, знайте: от саме тоді ви й програєте...» Так пояснюють свої наміри щодо землян ворожі їм дарки у фантастичному романі Тимура Литовченка «Приречений жити». Я розумію розпач кінорежисерів: як публіка почує таку погрозу з екрана, фільм автоматично змінить жанр і перетвориться на комедію.
9. Багато якісних авторів обмежуються однією книгою. Виняток становлять поодинокі справді якісні тексти, чиї автори не знайшли на момент їх написання кращого способу розважитися. Приклад – книга «Я, «Побєда» і Берлін» лідера гурту «Скрябін» і телеведучого Андрія Кузьменка, котру він сам іронічно радить читати в клозеті. Якщо автора іноді питають, коли ж бенкет буде продовжено, він тільки сумно посміхається.
2008
http://www.ut.net.ua/art/169/0/1142/
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вікторія Поліненко. Блиск і вбогість масукрліту
Масова українська література хворіє на елітарність. І це заважає їй пробиватися до народуВікторія Поліненко
журнал "Український Тиждень"
Захоплюватися Борісом Акуніним, не спати через Джоан Ролінґ, оплакувати персонажів Даніели Стіл, кепкувати з Дена Брауна, пірнати у світи Артура Кларка. На які почуття й дії не провокували б нас представники «літмасовки», маємо подякувати їм, найперше, за вірність обраному шляхові. Бо ми беремо до рук їхні книги, точно знаючи, на що розраховувати. У цій безкомпромісній передбачуваності – сутність світової змови авторів і видавців, які працюють на широкі верстви населення. Змови, до якої українці ніяк не приєднаються, бо «літературні верхи» не хочуть виглядати дурнішими за «читацькі низи», які, у свою чергу, не можуть змиритися з цією несправедливістю. Тому останні вперто читають Акуніна, Ролінґ, Стіл, Брауна і Кларка.
Дев’ять відмінностей українського та світового чтива
1. Багато зайвого і недоречного для жанру. Попри свою антиреалістичність, масліт чіпко тримається за зрозумілу всім дійсність. Тому який- небудь хропозябрик з планети Ґлюконія закохується в свою половинку так само, як і ваш сусід Микола у свою. Або, скажімо, Джеймс Бонд: бездоганно стріляє, стрибає, кохається, вбиває, обдурює, нишпорить, але годі чекати від нього монологів на тему британської зовнішньої політики. Неозора, мов степ, душа українських авторів у переважній більшості гордо нехтує правилами. І в непоганому сюжетно вітчизняному детективі можна нарватися на лекцію з культурології. Відкриваємо, наприклад, «Ескорт у смерть» Ірен Роздобудько: «… ноосфера ніби сама просякала в неї і давала нові знання. Вона й не пам’ятала, з якого часу знає поезію Мандельштама, імена фламандських художників та музику Гріга». Сакраментальне «вона й не пам’ятала» зустрічається лише один раз. Інші, ще «не просякнуті» герої роману, на амнезію не страждають, з будь-якого приводу цитуючи Бальзака, Сковороду, Ґемінґвея.
2. Не «масові» тиражі. Свою успішність масова література вимірює кількістю й розмаїттям окупованих нею домівок – буде це юрта, хатка чи бунгало. Оскільки говорить вона мовою універсальних штампів, то й розуміють її на всіх континентах. Якщо наклад кожного наступного видання одного автора в його рідній країні не буде дотягувати принаймні до кількох сотень тисяч примірників, ми говоримо не про масову літературу. Коли ж українські масовики ледь перетинають 20-тисячну позначку, наші видавці вітають новонароджений «феномен», наче диво.
3. Справді популярних авторів у нас не вважають масовими. Зазвичай, середній наклад масукрлітної книги коливається в межах 5-7 тис. Не дивно, що якісна вітчизняна високочола словесність здатна випередити ці кількісні показники, чого в світовій практиці не зустрічається. Варто було Оксані Забужко використати у назві роману слово «секс», і до її «Польових досліджень…» і за десять років після першої публікації цікавість не згасла. Або Сергій Жадан, який пише урбаністичну прозу підвищеної гумористичної міцності. Ось чому його читають не лише студенти-філологи. Але критики, менше з тим, зараховують його творчість водночас до постмодерністського річища.
4.. Нинішній масукрліт - проект штучний. Звідси парадокс: якщо в країнах розвинутої масової літератури саме вона й дає змогу видавцям отримувати надприбутки та підживлювати ними елітарне мистецтво, в Україні все з точністю до навпаки. Навіть своєю появою масукрліт завдячує примусу: до заснування літературного конкурсу «Коронація слова» з її непоганими преміальними про таке явище не йшлося взагалі. Поодинокі вправи – не більше, які зникали, немов роса на сонці, коли їхні автори відволікалися на важливіше.
5. Масовість – сором для українського письменника? Засвітитися в масових жанрах для тих, хто наважилися стати українським письменником – однаково, що зізнатися в кримінальному злочині. Заважає тягар інтелігентності: до масукрліту «опускаються» переважно незадоволені зарплатою викладачі вишів, журналісти, юристи, вчителі, медики. За кордоном це теж нормальна практика. З маленькою поправкою: там після вдалого дебюту літератори спрямовують усі сили на те, аби обійти конкурентів і закріпитися в обраному сегменті. Єдиний виняток на наших теренах – харківський напрям фантастики й фентезі, представлений цілим букетом технарів, які свого часу начиталися гарних взірців і старанно торують уже прокладену стежку. Що «статутом» масової літератури не тільки не заборонено, а лише вітається.
6. Автори кидаються із жанру в жанр. Навіть уявити страшно, якби Стівен Кінґ втомився від своїх трилерів і заходився вигадувати любовні історії. Або Алєксандра Марініна взяла би й утнула щось на кшталт наукової фантастики. Масова література не терпить зрадників, за характером вона диктатор, а не вихователька дитячого садочка. Навіть коли українські автори про це й здогадуються, воліють цю аксіому ігнорувати. Звідси й розгубленість їхніх читачів. Щойно звикнули до детективів Роздобудько, як письменниця зрозуміла, що їй ближчі сентиментальні й соціально-психологічні твори. Заледве вийшов роман «Бранці мороку» – рідкісний дотепер в Україні зразок «жахів», – як його автори Наталка та Олександр Шевченки переорієнтувалися на джіалло [див. що почитати]. А про лауреатку Шевченківської премії Марію Матіос гусари взагалі повинні мовчати: «Солодка Даруся» й «Нація» сьогодні здаються чужорідними тілами в густому сиропі жіночої, еротичної, психологічної прози (всі категорії називаються окремо), сімейних саг та кулінарних книжок.
7. Штучність діалогів. Українські адепти масової літератури мають вигляд розгублених на фуршеті гостей, котрі ніяк не доберуть, що ліпше – фіги чи солоні огірки. І якщо з основними жанрами «інженери людських душ» ще сяк-так раду дають, то з живими мовою й діалогами справи нерайдужні.
«– Чому мама купувала тільки такі картини, де зображено людей із суспільних низів?..
– У твоєї мами був хороший смак до малярства.
– Так. Але чому всі картини в її вітальні мають настрій черевиків Ван-Гога?»
Євгенія Кононенко, «Імітація», діалог підлітка з колишнім коханцем його матусі. Ненька щойно загинула, і хлопець приїхав додому на похорон. Як кажуть, без коментарів.
8. Пафос і штучність замість сюжету і характерів. Тому й стогнуть українські кіношники – як працювати з цим матеріалом? Пафос, екзальтованість, штучність там, де мають бути стрімкий сюжетний розвиток, яскраві характеристики героїв і зрозумілі не академікам, а куховаркам, розмови. «Ми розчавимо вас, зітремо на порох і підемо далі! Спочатку переможемо духовно, примусимо робити такі речі, про які ви з вашими м’якими мізками давно вже забули. Але, оскільки все це ми вміємо робити значно краще від вас, знайте: от саме тоді ви й програєте...» Так пояснюють свої наміри щодо землян ворожі їм дарки у фантастичному романі Тимура Литовченка «Приречений жити». Я розумію розпач кінорежисерів: як публіка почує таку погрозу з екрана, фільм автоматично змінить жанр і перетвориться на комедію.
9. Багато якісних авторів обмежуються однією книгою. Виняток становлять поодинокі справді якісні тексти, чиї автори не знайшли на момент їх написання кращого способу розважитися. Приклад – книга «Я, «Побєда» і Берлін» лідера гурту «Скрябін» і телеведучого Андрія Кузьменка, котру він сам іронічно радить читати в клозеті. Якщо автора іноді питають, коли ж бенкет буде продовжено, він тільки сумно посміхається.
2008
http://www.ut.net.ua/art/169/0/1142/
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
