ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Анна Багряна. ЕТИМОЛОГІЯ КРОВІ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Анна Багряна. ЕТИМОЛОГІЯ КРОВІ
ЕТИМОЛОГІЯ ЖАБ
Анна Багряна. ЕТИМОЛОГІЯ КРОВІ: Роман. – К.: Факт, 2008. – 156 с. – (Сер. ,,Exetptis excipiendis”).
Анна Багряна – одна з найпомітніших письменниць першого літературного покоління ХХІ століття , автор 4-х збірок поезій, тільки в поточному році отримала три нагороди – ,,Коронація слова” – 2008 (ІІІ місце), видавництва ,,Смолоскип” (ІІ місце), Міжнародну українсько-німецьку премію імені Олеся Гончара. Непогана експозиція літературної праці!
Роман ,,Етимологія крові” – колоритна розповідь про життя-буття сучасної жінки. Головна героїня Ярослава (Ярка – так її кликали рідні, коханці та єдина подруга Марта) народилася ще за колишніх радянських часів на Київщині, отже пережила аварію на ЧАЕС, переселення до Києва, про який вона говорить так: ,,А це місто, в якому я живу… воно направду мені чуже. Я люблю його, як люблять фатум. Це цілком зручна необхідність – у моїй любові. Але не більше, не глибше”. У цих словах, на мою думку, криється філософія розвитку подальших подій, про які йдеться в романі: безжальне дорослішання героїні, перший сексуальний досвід, часта зміна коханців, втома, нудьга й депресія від повсякденності, що спонукають до мандрів. Героїня – інтелектуалка, сповнена передчуттів розкриття родинної таємниці, мандрує в Карпати, де й починається найцікавіше. Оповідь у романі набуває щільності, сконцентрованості, розпадається на часові паралелі, стає гіллястою, наче смерека, або розгалуженим Черемошем, на березі якого відбуваються основні події середини роману. Таємниця сусідить із таємницею, на таємниці сидить і таємницею поганяє. За авторкою, людські пристрасті не мають ні початку, ні завершення. І тут вона права: люди мало змінюються, вони просто одягають нові костюми і придумують собі нові помилки й нові мрії. Насправді ж, це – старі помилки і старі мрії.
А тепер – про жаб, яких у романі дійсно забагато, вони ,,вискакують” майже на кожній сторінці, де йдеться про потойбічно-відьомські справи. І не тільки: містечко на Гуцульщині, куди прибули наші мандрівниці, до 1962 року дійсно називалося Жаб’є, тепер – Верховина). Такої етимологічно-пізнавальної інформації про цих тварин, гарантую, читач ніде більше не знайде, хіба тільки в спеціалізованих виданнях, але це вже інша історія. А в романі жаба – це символ: ,,Жаба – це істота, що живе у двох стихіях. У різних традиціях вона пов’язана саме з водою, зокрема, з дощем, і присутня в ритуалах викликання дощу… У Давньому Египті з головою жаби зображувалися чоловічі першобожества… Египетська богиня родючості і породіль зображувалася жабою або жінкою з жабою на голові…”. Додам, що в романі саме їдло зі жаб рятує від голодної смерті прародичів головної героїні.
Анна Багряна зі сторінок направду цікавого роману намагається пояснити читачам (напевно, й собі також) щось вельми важливе. До відомої аксіоми: всі випадковості, зібрані докупи, являють собою наприкінці людського життя міцний ланцюг закономірностей, письменниця додає своє резюме: навчися читати знаки Долі, й ці випадковості перетворяться в закономірності значно раніше – ще встигнеш пожити в своє задоволення! Що це за знаки такі? Де їх шукати? Анна Багряна вважає, що саме кров – найвпливовіший носій генетики Роду, і неповага до історії, до пам’яті предків – джерело усіх наших бід, як особистих, так і державних.
Родзинкою сюжетного плетива роману я вважаю історію зі золотими кульчиками-півмісяцями: фантазія авторки зблискує золотом без лапок!
У романі рясно філософських (авторських?) одкровень: ,, – Той, хто був перекотиполем, щасливіший, бо він – вільний, бо однаково житиме будь-де, не сумуватиме за рідною землею, вся ж земля для нього – рідна. А дерева нещасні, вони стоять усе життя на одному місці, а коли роблять спробу зрушити, помирають”; ,,…смерть – лише початок нового життя…”.
І насамкінець процитую головний висновок Анни Багряної, що звучить без моралізаторства, без агітації, тобто, хочеш – вір, не хочеш – не вір, це твоя справа, шановний читачу: ,,І тоді з-під землі вибухає гарячий багряний фонтан – ніби кидає виклик усім, хто не хоче вірити у те, що наша земля – це насправді наша кров… І тоді помічаю раптом – уся земля вкрита бридкими чорними жабами. Вони стрибають одна поперед одної, одна на одну, підставляючи під багряний фонтан свої потворні спини…”.
Надруковано : "Друг читача" №21 2008
"Літературна Україна" №46 2008
Анна Багряна. ЕТИМОЛОГІЯ КРОВІ: Роман. – К.: Факт, 2008. – 156 с. – (Сер. ,,Exetptis excipiendis”).
Анна Багряна – одна з найпомітніших письменниць першого літературного покоління ХХІ століття , автор 4-х збірок поезій, тільки в поточному році отримала три нагороди – ,,Коронація слова” – 2008 (ІІІ місце), видавництва ,,Смолоскип” (ІІ місце), Міжнародну українсько-німецьку премію імені Олеся Гончара. Непогана експозиція літературної праці!
Роман ,,Етимологія крові” – колоритна розповідь про життя-буття сучасної жінки. Головна героїня Ярослава (Ярка – так її кликали рідні, коханці та єдина подруга Марта) народилася ще за колишніх радянських часів на Київщині, отже пережила аварію на ЧАЕС, переселення до Києва, про який вона говорить так: ,,А це місто, в якому я живу… воно направду мені чуже. Я люблю його, як люблять фатум. Це цілком зручна необхідність – у моїй любові. Але не більше, не глибше”. У цих словах, на мою думку, криється філософія розвитку подальших подій, про які йдеться в романі: безжальне дорослішання героїні, перший сексуальний досвід, часта зміна коханців, втома, нудьга й депресія від повсякденності, що спонукають до мандрів. Героїня – інтелектуалка, сповнена передчуттів розкриття родинної таємниці, мандрує в Карпати, де й починається найцікавіше. Оповідь у романі набуває щільності, сконцентрованості, розпадається на часові паралелі, стає гіллястою, наче смерека, або розгалуженим Черемошем, на березі якого відбуваються основні події середини роману. Таємниця сусідить із таємницею, на таємниці сидить і таємницею поганяє. За авторкою, людські пристрасті не мають ні початку, ні завершення. І тут вона права: люди мало змінюються, вони просто одягають нові костюми і придумують собі нові помилки й нові мрії. Насправді ж, це – старі помилки і старі мрії.
А тепер – про жаб, яких у романі дійсно забагато, вони ,,вискакують” майже на кожній сторінці, де йдеться про потойбічно-відьомські справи. І не тільки: містечко на Гуцульщині, куди прибули наші мандрівниці, до 1962 року дійсно називалося Жаб’є, тепер – Верховина). Такої етимологічно-пізнавальної інформації про цих тварин, гарантую, читач ніде більше не знайде, хіба тільки в спеціалізованих виданнях, але це вже інша історія. А в романі жаба – це символ: ,,Жаба – це істота, що живе у двох стихіях. У різних традиціях вона пов’язана саме з водою, зокрема, з дощем, і присутня в ритуалах викликання дощу… У Давньому Египті з головою жаби зображувалися чоловічі першобожества… Египетська богиня родючості і породіль зображувалася жабою або жінкою з жабою на голові…”. Додам, що в романі саме їдло зі жаб рятує від голодної смерті прародичів головної героїні.
Анна Багряна зі сторінок направду цікавого роману намагається пояснити читачам (напевно, й собі також) щось вельми важливе. До відомої аксіоми: всі випадковості, зібрані докупи, являють собою наприкінці людського життя міцний ланцюг закономірностей, письменниця додає своє резюме: навчися читати знаки Долі, й ці випадковості перетворяться в закономірності значно раніше – ще встигнеш пожити в своє задоволення! Що це за знаки такі? Де їх шукати? Анна Багряна вважає, що саме кров – найвпливовіший носій генетики Роду, і неповага до історії, до пам’яті предків – джерело усіх наших бід, як особистих, так і державних.
Родзинкою сюжетного плетива роману я вважаю історію зі золотими кульчиками-півмісяцями: фантазія авторки зблискує золотом без лапок!
У романі рясно філософських (авторських?) одкровень: ,, – Той, хто був перекотиполем, щасливіший, бо він – вільний, бо однаково житиме будь-де, не сумуватиме за рідною землею, вся ж земля для нього – рідна. А дерева нещасні, вони стоять усе життя на одному місці, а коли роблять спробу зрушити, помирають”; ,,…смерть – лише початок нового життя…”.
І насамкінець процитую головний висновок Анни Багряної, що звучить без моралізаторства, без агітації, тобто, хочеш – вір, не хочеш – не вір, це твоя справа, шановний читачу: ,,І тоді з-під землі вибухає гарячий багряний фонтан – ніби кидає виклик усім, хто не хоче вірити у те, що наша земля – це насправді наша кров… І тоді помічаю раптом – уся земля вкрита бридкими чорними жабами. Вони стрибають одна поперед одної, одна на одну, підставляючи під багряний фонтан свої потворні спини…”.
Надруковано : "Друг читача" №21 2008
"Літературна Україна" №46 2008
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію