ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.09.15
09:28
Як хочеться людині мати крила,
аби за хмари птахою летіть,
щоб оживала мрія помарніла
хоч на недовго, на коротку мить!
Піднятися у марево безмежжя
і лебедем полинути до зір.
Надихатись лазур’ю побережжя
аби за хмари птахою летіть,
щоб оживала мрія помарніла
хоч на недовго, на коротку мить!
Піднятися у марево безмежжя
і лебедем полинути до зір.
Надихатись лазур’ю побережжя
2024.09.15
07:48
наповни долоні сонячним світлом:
зігрівально-ласкавим
дбайливим
привітним
наповни по вінця,
щоб за пролилося,
ввібралося в шкіру, зросило волосся
засяло в серці
зігрівально-ласкавим
дбайливим
привітним
наповни по вінця,
щоб за пролилося,
ввібралося в шкіру, зросило волосся
засяло в серці
2024.09.15
06:24
Нарешті спека та духота
Відкрили осені ворота
І шурхотливим падолистом
Покрилося подвір’я чисте,
А від змарнілого городу
Війнуло в хату прохолоди
І, призвичаївшись поволі,
Покликав осінь я до столу,
Відкрили осені ворота
І шурхотливим падолистом
Покрилося подвір’я чисте,
А від змарнілого городу
Війнуло в хату прохолоди
І, призвичаївшись поволі,
Покликав осінь я до столу,
2024.09.15
02:21
ці нестерпимі радості
солодкий біль -
оте
що близну залишило
по тобі
майданний плач
обітованої землі
солодкий біль -
оте
що близну залишило
по тобі
майданний плач
обітованої землі
2024.09.14
22:44
Дві шиншили шубу шили
Із хутра, що у шиншили.
Шили, шили – недошили,
Бо у дурні їх пошили.
Процвітають лохотрони,
Надувають міліони,
Чи є в світі тая сила,
Із хутра, що у шиншили.
Шили, шили – недошили,
Бо у дурні їх пошили.
Процвітають лохотрони,
Надувають міліони,
Чи є в світі тая сила,
2024.09.14
19:54
Мій вересень, навіщо ти про осінь?..
В потужнім небі велетні-хмарки.
Тепла на всіх ще досить, майже досить.
Ти ж зовсім не про холод, навпаки!
Ти не про розпач і не про розлуку.
Ти про натхненні зорі, як вірші.
Про квіти, що хапаються за руку:
В потужнім небі велетні-хмарки.
Тепла на всіх ще досить, майже досить.
Ти ж зовсім не про холод, навпаки!
Ти не про розпач і не про розлуку.
Ти про натхненні зорі, як вірші.
Про квіти, що хапаються за руку:
2024.09.14
10:59
Знову дощ... Він посилює кавозалежність,
Ти знаєш, хто чесний, ти бачиш, хто бреше,
І вітер... Цей вітер такий непомітний...
Він знає хто хоче, кому непотрібний.
Ти знаєш, хто чесний, ти бачиш, хто бреше,
І вітер... Цей вітер такий непомітний...
Він знає хто хоче, кому непотрібний.
2024.09.14
08:48
Не забувай мене в ранковім світлі свята,
Коли врочисто сонце розкриває світ.
І повногруддям дихає земля завзято,
Колише вітровій цнотливий диво-квіт.
Не забувай у день напружено-гарячий
У суєті людській бурхливої ріки.
Тебе одного дочекаюся терпля
Коли врочисто сонце розкриває світ.
І повногруддям дихає земля завзято,
Колише вітровій цнотливий диво-квіт.
Не забувай у день напружено-гарячий
У суєті людській бурхливої ріки.
Тебе одного дочекаюся терпля
2024.09.14
07:01
Засмутила осінь
Знову журавлів, -
Затягнуло просинь
Бризками дощів.
Намокають крила
І туманить зір, –
Знятися несила
У бурхливий вир.
Знову журавлів, -
Затягнуло просинь
Бризками дощів.
Намокають крила
І туманить зір, –
Знятися несила
У бурхливий вир.
2024.09.14
05:28
Чи був тоді у серпня вихідний?
Медами з губ твоїх лилося літо.
Вином жага спокуси підігріта
і стримати себе ніхто не зміг.
Упали разом у солодкий гріх.
Купалися у нім до рос на травах.
За небосхил впліталася заграва,
летів у небо дзвінкокрилий сміх
Медами з губ твоїх лилося літо.
Вином жага спокуси підігріта
і стримати себе ніхто не зміг.
Упали разом у солодкий гріх.
Купалися у нім до рос на травах.
За небосхил впліталася заграва,
летів у небо дзвінкокрилий сміх
2024.09.13
22:02
Ти спішиш... я спішу... спішимо
Поміж нами загублена швидкість...
Може суму затрат й втратимо
Та залишим на згатку пластичність…
Ми так раді порадам родин,
Що до нас і при нас тут бували
Так, на подив ходи кожен родич родив
Поміж нами загублена швидкість...
Може суму затрат й втратимо
Та залишим на згатку пластичність…
Ми так раді порадам родин,
Що до нас і при нас тут бували
Так, на подив ходи кожен родич родив
2024.09.13
21:55
моя автоепітафія він курив & пив усяке ріжне
прибуває потягом через залишки пройдешнього літа
він намагався не здатись занадто ніжним
імовірно зарозумілим але зарозумілість привітна
як би все ж пригадати назву квітів отих що ~
та рушатиме потяг про
прибуває потягом через залишки пройдешнього літа
він намагався не здатись занадто ніжним
імовірно зарозумілим але зарозумілість привітна
як би все ж пригадати назву квітів отих що ~
та рушатиме потяг про
2024.09.13
21:21
вересня 2022р. ·
Поширено серед: _Публічно
Ой ви, пізні пісні,
Вас у гніздах ще теплих
Журавлі полишили.
Не сумуйте, пісні,
Доки випаде сніг,
Випростовуйте крила.
Поширено серед: _Публічно
Ой ви, пізні пісні,
Вас у гніздах ще теплих
Журавлі полишили.
Не сумуйте, пісні,
Доки випаде сніг,
Випростовуйте крила.
2024.09.13
20:11
Старий цвинтар із надгробками,
які майже розвалилися.
Пам’ять стерлася
на мармурових плитах.
Спогади розсипалися
мерехтливим піском.
Пісок часу стер написи
на могильних плитах.
які майже розвалилися.
Пам’ять стерлася
на мармурових плитах.
Спогади розсипалися
мерехтливим піском.
Пісок часу стер написи
на могильних плитах.
2024.09.13
16:20
Від літа ще лишилося тепло,
як гвинтокрили пролітають мухи.
Загублене культурою село
лицює свого драного кожуха…
І Вовча утонула в бур’яні,
така глибока – жабі по коліна.
Сидить ота на обгорілім пні,
як гвинтокрили пролітають мухи.
Загублене культурою село
лицює свого драного кожуха…
І Вовча утонула в бур’яні,
така глибока – жабі по коліна.
Сидить ота на обгорілім пні,
2024.09.13
12:06
Господи Ісусе Христе благослови на молитву*
1
Господньої волі настав мабуть час,
прийшов як волхви, слів вогонь цих до нас,
за чистих сердець, які проти війни,
віщують про це Давидові псалми.
Алілуя! Алілуя! Алілуя! Слава Тобі Боже!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...1
Господньої волі настав мабуть час,
прийшов як волхви, слів вогонь цих до нас,
за чистих сердець, які проти війни,
віщують про це Давидові псалми.
Алілуя! Алілуя! Алілуя! Слава Тобі Боже!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2024.05.20
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Галина Вдовиченко. ПІВ’ЯБЛУКА
ЯБЛУКО З КАЗКИ
Галина Вдовиченко. ПІВ’ЯБЛУКА: Роман. – К.: Нора-Друк, 2008. – 240 с. ПК (Популярні Книжки).
Галина Вдовиченко живе у Львові, працює заступником головного редактора у щоденній газеті ,,Високий замок”. Роман, про який ідеться, відзначений оргкомітетом Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв та п’єс ,,Коронація слова – 2008”.
Експозиція роману спокійна: у прекрасному місті Львові жили-були чотири подруги: журналіст Галина, дизайнер Ірина, коректор Магда і телеведуча Луїза – оригінальні, творчі, активні особистості. Жили – не тужили, бо на перший погляд, усе в житті кожної склалося добре, а проблеми – в кого їх тепер нема? ,,Середа – день зустрічей, дівич-вечір. Вони їх називали ,,Фіалки щосереди”. Намагалися бодай два вечори на місяць у середу залишати для спілкування вчотирьох”. Читач знайомиться з подругами, коли їм уже по… ( промовчимо), коли давно відшуміли студентські роки, а діти виросли. І раптом… (так починається казка ) подругам до рук потрапляє дерев’яне яблуко, яке давній майстер (у романі – це Пінзель) зробив із секретом: ,,Воно було розміром з натуральне, але неправильної форми. Схоже на золотий ранет, шершаве, помережане малюнком старого дерева. На верхівці була колись якась деталь – швидше за все гілочка або листочок. Зараз із маківки яблука стирчав тупий уламок зі згладженими краями”.
Письменниця любить своїх героїнь, і тому вибудовує сюжетну фабулу роману в кращих традиціях романтичного стилю – наділяє яблуко дивовижною ознакою виконувати найпотаємніші бажання кожної з подруг по черзі. Так воно й відбулося в нашому романі – як у казці: Магда народила давно очікувану дитину, Галина заснувала престижний журнал, про який мріяла, і нарешті, за покликом душі, написала роман, Ірина повернулася до коханого чоловіка, а Луїза вберегла Того Самого, Єдиного від страшної згуби. І хоч подальші події, що відбулися з подругами, не вельми правдоподібні, (не забуваймо, що ми у казці) – це не має жодного значення, бо саме в цьому приховано своєрідний і дещо призабутий шарм впливу на читача. Направду кажучи, кожна з подруг заслужила свій happy end, бо працювала, по крихті добираючи досвід, зберігаючи дружбу, вірність, кохання, але без казкового яблука це була би зовсім інша історія!
Роман ,,Пів’яблука” – виразно розважального характеру, але я вжила це означення без негативу. Авторка психологічно точно, небагатослівно, не поспішаючи, без жодного відтінку солодкавості й фальші, через призму жіночого досвіду розповідає про можливе і неможливе в нашому тверезо-практичному суспільстві.
,,Дух” міста Львова в романі впізнаваний і притягальний, адже письменниця бачить рідне місто очима художника. Ось картина з висоти пташиного польоту в дощ: ,,Львів розкинувся перед очима каскадом старовинних дахів, лискучих від вечірнього дощу. Імпресіоністська мжичка додала пейзажу переконливості: побачили б таку акварель у крамниці чи на виставці, відразу би пізнали: за завісою дощу саме Львів”. А ось місто осіннє: ,,День був чудовий, які нерідко трапляються у Львові в жовтні – сонячний, у соковитих тонах стиглої осені, з павутинням у прозорому повітрі”. Прогулянка містом, за влучним висловом письменниці – Львовотерапія: ,,У захваті завмерли перед майже зруйнованим вітражем у верхній частині старих дубових дверей на брамі… Присіли навпочіпки, аби прочитати напис на кахлях під ногами з напівстертими польськими словами – іменем майстра-виробника”.
У літературознавця Роксани Харчук я знайшла точне визначення: ,,У сучасній українській прозі окреме місце займають твори, написані жінками. Їх вирізняють не тільки увага до жінки і жіночих проблем чи виразно жіночий погляд на світ і важливі проблеми сучасності. Жіноча проза – це інший стиль мислення і письма, інша манера мовлення, інший тон” (Р. Б. Харчук. Сучасна українська проза. Постмодерний період. с. 180).
За всіма ознаками, роман Галини Вдовиченко – яскравий взірець сучасної феміністичної прози, адже його написала талановита жінка п р о талановитих жінок і, не маю найменшого сумніву, д л я талановитих жінок. Це одночасно романтично-поетично-казково-реалістичне бачення світу, на мою думку, знаходиться десь трохи збоку сучасної української жіночої прози. Чи є у цього жанру майбутнє, не знаю, але читачів, вірю, не забракне!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Галина Вдовиченко. ПІВ’ЯБЛУКА
ЯБЛУКО З КАЗКИ
Галина Вдовиченко. ПІВ’ЯБЛУКА: Роман. – К.: Нора-Друк, 2008. – 240 с. ПК (Популярні Книжки).
Галина Вдовиченко живе у Львові, працює заступником головного редактора у щоденній газеті ,,Високий замок”. Роман, про який ідеться, відзначений оргкомітетом Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв та п’єс ,,Коронація слова – 2008”.
Експозиція роману спокійна: у прекрасному місті Львові жили-були чотири подруги: журналіст Галина, дизайнер Ірина, коректор Магда і телеведуча Луїза – оригінальні, творчі, активні особистості. Жили – не тужили, бо на перший погляд, усе в житті кожної склалося добре, а проблеми – в кого їх тепер нема? ,,Середа – день зустрічей, дівич-вечір. Вони їх називали ,,Фіалки щосереди”. Намагалися бодай два вечори на місяць у середу залишати для спілкування вчотирьох”. Читач знайомиться з подругами, коли їм уже по… ( промовчимо), коли давно відшуміли студентські роки, а діти виросли. І раптом… (так починається казка ) подругам до рук потрапляє дерев’яне яблуко, яке давній майстер (у романі – це Пінзель) зробив із секретом: ,,Воно було розміром з натуральне, але неправильної форми. Схоже на золотий ранет, шершаве, помережане малюнком старого дерева. На верхівці була колись якась деталь – швидше за все гілочка або листочок. Зараз із маківки яблука стирчав тупий уламок зі згладженими краями”.
Письменниця любить своїх героїнь, і тому вибудовує сюжетну фабулу роману в кращих традиціях романтичного стилю – наділяє яблуко дивовижною ознакою виконувати найпотаємніші бажання кожної з подруг по черзі. Так воно й відбулося в нашому романі – як у казці: Магда народила давно очікувану дитину, Галина заснувала престижний журнал, про який мріяла, і нарешті, за покликом душі, написала роман, Ірина повернулася до коханого чоловіка, а Луїза вберегла Того Самого, Єдиного від страшної згуби. І хоч подальші події, що відбулися з подругами, не вельми правдоподібні, (не забуваймо, що ми у казці) – це не має жодного значення, бо саме в цьому приховано своєрідний і дещо призабутий шарм впливу на читача. Направду кажучи, кожна з подруг заслужила свій happy end, бо працювала, по крихті добираючи досвід, зберігаючи дружбу, вірність, кохання, але без казкового яблука це була би зовсім інша історія!
Роман ,,Пів’яблука” – виразно розважального характеру, але я вжила це означення без негативу. Авторка психологічно точно, небагатослівно, не поспішаючи, без жодного відтінку солодкавості й фальші, через призму жіночого досвіду розповідає про можливе і неможливе в нашому тверезо-практичному суспільстві.
,,Дух” міста Львова в романі впізнаваний і притягальний, адже письменниця бачить рідне місто очима художника. Ось картина з висоти пташиного польоту в дощ: ,,Львів розкинувся перед очима каскадом старовинних дахів, лискучих від вечірнього дощу. Імпресіоністська мжичка додала пейзажу переконливості: побачили б таку акварель у крамниці чи на виставці, відразу би пізнали: за завісою дощу саме Львів”. А ось місто осіннє: ,,День був чудовий, які нерідко трапляються у Львові в жовтні – сонячний, у соковитих тонах стиглої осені, з павутинням у прозорому повітрі”. Прогулянка містом, за влучним висловом письменниці – Львовотерапія: ,,У захваті завмерли перед майже зруйнованим вітражем у верхній частині старих дубових дверей на брамі… Присіли навпочіпки, аби прочитати напис на кахлях під ногами з напівстертими польськими словами – іменем майстра-виробника”.
У літературознавця Роксани Харчук я знайшла точне визначення: ,,У сучасній українській прозі окреме місце займають твори, написані жінками. Їх вирізняють не тільки увага до жінки і жіночих проблем чи виразно жіночий погляд на світ і важливі проблеми сучасності. Жіноча проза – це інший стиль мислення і письма, інша манера мовлення, інший тон” (Р. Б. Харчук. Сучасна українська проза. Постмодерний період. с. 180).
За всіма ознаками, роман Галини Вдовиченко – яскравий взірець сучасної феміністичної прози, адже його написала талановита жінка п р о талановитих жінок і, не маю найменшого сумніву, д л я талановитих жінок. Це одночасно романтично-поетично-казково-реалістичне бачення світу, на мою думку, знаходиться десь трохи збоку сучасної української жіночої прози. Чи є у цього жанру майбутнє, не знаю, але читачів, вірю, не забракне!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію