Ладонько, тільки Ви мене й зрозуміли, як товаришка по котячому щастю, що то воно таке, плани Казанови:) Усіх Вам благ і вашому Нявчику теж!

ой, Наталю, я от почитала коментарі до цього вірша... знаєте, а от мені зрозумілі і довподоби всі ваші вірші :)
я так розумію, що це сказується моя непрофесійність в поетичній сфері, бо я їх сприймаю як читач (душею, відчуттями...) а не як критик (розумом).
можливо інакше мені не дано, але ж не всім бути фахівцями в поетичному плані :))
Дякую :)

Дякую, Ладо. Ми з Вами тут схожі, бо я теж не критик, і сприймаю твори так як ви. Та й пишу їх,
не для критиків, а для читачів. Але до критиків треба деж дослухатися, вони дають слушні поради :)
Тримаймося!

:)
головне, що є "душа" у віршах, а "тіло" вдосконалити допоможуть
хоча, мені і "тіло" подобається теж :)

Саш., я вирішила не нав*язувати читачеві сумнівних віртуальних істин і дати подальший розвиток подій на відкуп читацькій фантазії:)
Гадаю, що вчинила правильно...
(чужі моралі нині не сприймаються:)

Наталю, ви все таки вкрай небезпечна жінка, водите своїх читачів котячими історіями, іншим іронічним реалізмом, тримаючи спостерігачів на обережній віддалі від свого, судячи зі всього, вельми чуттєвого я. Ви думаєте, що таким чином порятуєтесь від Промислу?

О, Володимире, це вельми провокаційне запитання.
Звісно ж я не думаю, що врятуюся, більше того, той Промисел мене наздоганяє часом по повній програмі. Якщо Ви проглядали мій скромний доробок, то бачили, що я відкривала чуттєве Я моєї ліричної героїні неодноразово, і знаходила розуміння і навіть глибоке співчуття у своїх читачів. Щодо спостерігачів - тут важко сказати, бо спостерігач, як особа відсторонена, мені не відкривається так, як читач:)
Щодо моєї слабкості до творів з іронічними нотками, то вона виникла після знайомства з творчістю Гейне, і роботою над перекладом його творів. Відчула споріднену душу...
А що б Ви мені порадили як фахівець і критик? Мої твори на Ваш погляд недостатньо щирі?

Наталю, я згідний, ви наразі робите те, що вам цікаво. Але ми ніби заглядаємо з вами у майбутнє, так? Щоби бути готовими до кризи, коли раптово на задні плани відійде гра, і вам важливо буде виразити весь той огром чуттєвості, який полум'яніє у вас. Це небезпечний момент, бо розмір вашої рішучості може виявитися меншим, аніж розмір вашого єства, і тоді вас поглине тінь Езопа. :)
Тобто, давайте пробувати відкриватись поступово, хоча би на найдальших планах, і виразніше йти до себе, а не від себе. Сублімуватись із іншими явищами важливо, але на свою користь, і нехай це буде будь-що, будь-яка тема, але ваш образ у ній повинен складатися чіткіше.
Отже, я вам пропоную, у кожній композиції підспудно запитувати себе, а де тут я? :)(:

Володю, дуже дякую за коментар, пораду і турботу. Це приємно і зворушливо.
Але мушу зауважити, що не погоджуюсь з відсутністю «мене» у моїх творах. Кожна композиція – це мій життєвий досвід, моє світосприйняття, моє я, але можливо іноді без займенника я.
Я не можу писати відсторонено навіть про котів, тому що кожен з тих котів так чи інакше пройшовся по моєму життю у якості кота, чи у якості людини- кота.
Не заперечую, що на ПМ почуваю себе як Піноккіо, обтесаний лише частково, удосконалююсь повільно і вдячна кожній пораді. Але прагну писати, використовуючи чіткий сюжет і логіку слова. Мені, на жаль (чи на щастя) не підкоряються химерні образи, штучні метафори і конгломерати імпресій. Хоч твори у такій манері, якщо їх пишуть талановиті автори, виглядають дуже ефектно і я їм навіть заздрю білою заздрістю…
Мій принцип – обережно вести читача від простого, метафізичного, того що є на поверхні, до глибинного, того, що приховане і відкрилося мені якоюсь несподіваною рисою.
Я просто ділюся своїм враженням, позаяк багато авторів ідуть навпаки від складного, внутрішнього до ще складнішого і прагнуть зашифрувати образи, які їм відкрилися.
Цікаво спостерігати, коли вони починають потім пояснювати, що мали на увазі. (інструкція додається)
Попри все, талановитий твір, написаний у будь якій манері не потребує ні пояснень, ні виправдань через зайву складність чи спрощеність. Головне, як на мене, – щоб він був не мертвонародженим.
Щодо розкриття мого єства, якщо Ви відчули його навіть у цих «езопівських» спробах, то це найвища схвальна оцінка, яку я отримувала будь- коли. Від того, що я почну копирсатися у собі і вантажити цим читача, нікому не полегшає. А вірші у майбутніх публікаціях буду позначати темою сентименталізм:)
(подалі від ман*єризму)))
Ще раз дяка за пораду, буду прагнути удосконалення. З теплом і
приємністю Н.Т.

Чудово, Наталю.
Особисто мені реалізм подобається найбільше, бо він, ніби, найближчий до першоджерел.