Банальність, як завжди захопила ще один будень і потягла його у вічність. Там, у вічності, вона наскладала вже цілі Горгани буднів але їй було мало... Тягне і тягне... Нічого не вдіяти... Останній був жарким, дивно що не обпекла рук собі... Та й тхнув він потом і порохом доріг а ще вже звичним для неї сигаретним димом... Сумно та одиноко... Боляче... Але тягне і не спиняється перепочити... Дивна ота Банальність...


********

Сиділа собі на припічку біда, курила люльку, думала до кого б це їй податись. Всюди небажана, звідусіль гонять-проганяють... Один лише чорний-чорний будень їй нічого не говорив, та й то мабуть тому, що був німий та старий як світ і його ніхто не любив. От він і розумів трішки біду та й не гонив, не проганяв від себе... Коли разом то тихо опустивши голови, взявшись за руки брели собі кудись, куди ніхто не знав та й вони самі мабуть не знали... Але сьогодні біда не хотіла до будня... І почувалась самотньою, сумною, одненькою на сім світі... Ніякої тобі ласки, розуміння, підтримки... От думає, заскочу зараз комусь на плечі і хай як він мене не проганяє не піду! Заскочила... Зненацька... І зраділа...