Щось таке неоднозначне й нерівномірне, що годі сприйняти.

Враз і купа альбомних банальностей -
("А я жила постійно в чиїхось снах
В твоїх обіймах, у твоїх руках
Літала за тобою в небо і стрибала в яму...") -
і хаотичність у сюжеті, бо шокуюча нетиповість ситуації моментального кохання до випадкового чоловіка, що до того ж потрапив у неабияку халепу (я правильно розумію?), межує з фарсом, з одного боку, і з одвертою надуманістю, з іншого.

А воднораз підкуповуюче сильні яскраві деталі: оті "краватка зірвана і у крові піджак, усе в порізах і подряпинах лице".

Щось безперечно є у словах:
"Хвилинна вічність – турбота для живих
А не для мертвих і занадто молодих
Ми дихаємо одним повітрям
Кидаючи життя на вітер",
хоч думка дуже розпливчасто викладена.

І закінчення майже непогане, хоч саме там дається взнаки відсутність розділових знаків (мимоволі скаламбурила, але най уже буде). Якби його довести до вигляду
"А дощ, глухий до всіх моїх благань,
Тік по лицю впереміш зі сльозами.
Солоний присмак – наслідок ридань,
Та їх ти не побачиш між рядками.",
то була б майже кондиція.

Не ображайтесь, тут мене вже знають як кравця чужих слів.

Продумуйте концепцію, щоб вірш був менше схожим на "витвір хворої уяви".

Світлано, думки є, але це тільки ваша спроба нав'язати свої погляди, своє бачення світу. Нікому це ще не вдалося, найкращий результат - досягнення взаємності, гармонії між своїм і не своїм, - це, напевно, і зветься красою. Отож акцентуйте свою цікавість на красі взаємності!

Успіхів!

На мою думку поміж коштовною чашею для збирання сліз печалі по неподіленому коханню і промоклим від сліз зіжмаканим носовичком існує величезна різниця: перше варте поетичного оспівування, а друге - тільки заміни носовичка.