Колись лемки мандрували
Не лем по Карпатах...
Про них кругом вшитки знали,
Гварили багато.

Повідали там в Криници,
Перед Франц-Йосифом,
Як то лемки за границу
Поплинули шифом.

Ой, далеко поплинули,
За воду велику.
Товдиль може ще нечули
Нич про Гамерику

Мож гнес вам кус оповім,
Так як мі гварили -
Як то предкам з Мудрикова
Виростали крила.

Мудриково - вельке село
Гин в наших Карпатах.
Люди жили там весело
І то не лем в сьвата.

Колись старий лемко гварив
Й плакав як дитина,
Як то поляк го вишмарив
З його Лемківщини.

Старий лемко за горами
Плакати все буде:
Гори снять му ся ночами,
ВІн їх незабуде.

Мав там вшитко жеби жити:
Церков, школу, поле...
І не думав він лишити
Својх гір николи !

Ту їм ночев місяць світив,
Як ішов зі Сходу;
Ту родилися їм діти,
Як були молоди.

Ту женилися, вмирали,
Бо ту били в себе.
Вшитко своє всі кохали
Не менше, ниж небо.

Прийшла весна. Всі йшли в поле
Обробляти ниву.
Лем де яки діти в школи
(Й шкіл не дуже било).

Гнес син лемка на чужині
Лемком лем від сьвата...
Раз на рік јде до Ждині,
Товдиль, коли Ватра.

Іщи кус а лемковята
Станут чужинцями:
Мало котре запамятат,
Де є гніздо мами.

Бортак лемка як чорт кусит,
Щоб звик до чужини.
І відтігат го від Руси,
Тобто, Украјни

А то му історю пише
На лемківскій мові,
Хвалит лемка же залишив
Гори полякови

Землю, ліси нам забрали
Охрещени брати.
Хцеме би нам єй віддали,
Лем не хцут віддати.

В Мудрикові з старой церкви
Вельку баню зняли,
Щоб лемківски сліди стерти,
Щоб наше пропало.

Наши церкви пропадают,
Пропадут цвентари,
Сліди наши затирают
Нинішні варвари!..