ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.08.07 07:27
Лука вогка та зелена,
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.

М Менянин
2026.08.06 20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.

Володимир Бойко
2026.08.06 17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.

На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.

Євген Федчук
2026.08.06 15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те

Артур Курдіновський
2026.08.06 15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про

Борис Костиря
2026.08.06 14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.

Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,

В Горова Леся
2026.08.06 14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера

Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,

Ірина Вовк
2026.08.06 12:01
Суд історії на балконі палацу Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част

хома дідим
2026.08.06 11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні

Вячеслав Руденко
2026.08.06 07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,

Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів

Віктор Кучерук
2026.08.06 07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі

М Менянин
2026.08.05 23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.

Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –

С М
2026.08.05 22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі

Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці

Ольга Садкова
2026.08.05 21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!

Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв

В Горова Леся
2026.08.05 16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.

Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об

Борис Костиря
2026.08.05 13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Інна Момотюк
2026.07.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Мацуцький / Вірші

 1861 - 1991
Від рабства не звільняють,
а звільняються.
Ми українці досі ще в рабах.
Міняються царі, вожді міняються,
а ми – Розп’яті на стовпах.
Подай нам волю від вождя, чи Бога.
Подай і переконай у тім.
Бо ми самі – стара епоха,
і в тій епосі, як в пітьмі.
Не віримо, що ми красиві
і сильні. Та ховаємось в ниття.
Втрачаємо на дурнів сили,
на злодіїв втрачаємо життя.

2008-11-05




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-12-06 21:12:47
Переглядів сторінки твору 3579
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.705 / 5.23)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.718 / 5.43)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.801
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2026.08.04 11:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тимофій Західняк (Л.П./М.К.) [ 2008-12-06 21:59:10 ]
Пане Володимире, а що мається на увазі під словами "подай нам волю від...Бога"? З повагою, Тимофій


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Мацуцький (Л.П./М.К.) [ 2008-12-07 16:20:02 ]
Тимофію, якщо не висмикувати слова із тексту, все буде зрозуміло. Підтекст Вашого запитання сприймаю. Ви людина віруюча в Ієгову, чи в Христа. Тобто Ви вірите єврейським богам. І Вашу віру я не хочу заперечувати. Це особиста справа кожної людини. Я вірю в Слов’янського Бога Дажбога, якого сприймаю як Всесвіт. Прочитайте мою «Молитву». Щодо рядка «подай нам волю від Вождя, чи Бога», я мав на увазі і Вождя і Бога, на допомогу яких українцям марно і сподіватися. Не сприймайте мою відвертість як образу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2008-12-07 18:49:13 ]
Вітаю, Володимире.
Не думаю, що ваш вірш несе в собі зерна конфлікту, тож чому ви в коментарях це намагаєтесь зробити?

Щодо національностей, то я не бачу підстав думати, що Бог Отець чи Бог Син мають якусь національність.

Привита руками садівника до, скажімо, абрикоса гілка персика залишається гілкою персика і родить персики, так? і нічого в цьому дивного. Чому тоді прививання Божественної гілки Господом там, де Він вважає за потрібне і Плоди цієї Гілки, викликають запитання?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Мацуцький (Л.П./М.К.) [ 2008-12-08 20:22:31 ]
Вітаю Вас, Володимире. Викликають запитання не плоди Господні, а плоди людські. Дуже довго ми ідемо до Господа, чи Він до нас. Може я не достатньо прочитав літератури про християнство, і чогось не розумію. Але я розумію: щось треба робити, щоб збудити націю, відродити її. В своїх пошуках я прийшов до віри, яка не каже мені, що я раб, хай хоч і божий, і я не кажу «Господи, помилуй нас!», бо я знаю, мій народ невинний ні в чому. Він завжди, ще від народу Трипільської культури, працював на своїй землі, не воював, кожна людина наших далеких предків мала права такі, як увесь народ. Ми не гнобили один одного. Багатство було багатством усього народу. Кожен раз, як переходити на нові землі, наш народ спалював все, щоб нове життя починати чистими руками і з чистою душею, бо тільки така душа робить людину сильною духом. «Блаженні убогиї духом, бо їх є Царство Небесне» (Матфея 5-3), або «Мене послано тільки до погиблих овець дому Ізраїлева» (Матфея 15-24), або «…легше верблюдові крізь ушко голки пройти, ніж багатому в Царство Небесне ввійти» (Матфея 19-24). То чому ж найбагатші люди планети це іудеї і християни? Ні, я не конфліктую, я думаю, шукаю, намагаюсь щось робити. Господь до людей приходить різними вірами, але лише та може бути істинною, яка приносить розум і силу твоєму народу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2008-12-08 23:09:36 ]
Пане Володимире, щире переживання за народ завжди додає і честі, і шани.
І кожен із нас щось пропонує, щось вважає правильним, а щось - не правильним. Але, напевно, слід погодитись, що це так звана "погрішима" сторона буття - тобто та, яка спроможна до помилок, бо є ще і "непогрішима". Релігійні філософи вважають, що і кожна Церква має погрішимі аспекти існування, і непогрішимі. І над усім цим безкінечна таємниця подальшого життя, як особистості, так і народів, разом зі Всесвітом.
Добре, що ми з вами задумуємось про необхідність якоїсь позитивної діяльності. Але во благо кого і чого повинна здійснюватись така наша діяльність?
Особисто мені здається, що потрібно, у першу чергу, найбільшу увагу надавати безпосереднім Господнім творінням - Природі і Людині, звідси - наша Природа зводиться до окресів Батьківщини, а Людина, до тих особистостей, що населяють доступну нашій любові і піклуванню Батьківщину.

Тобто людина, маючи певні Господні, Божественні атрибути, повинна долучатися до збереження і навіть примноження плодів праці Господньої. Зрештою, задачі всюди різні - але вони, ці задачі, створюють, як на мене, нації, народи, народності. Тобто сукупності людей за умовами Промислу? Тобто сукупність, громада тут - це вже об'єднання для виконання певної вищої, часто неочевидної, але Непогрішимої задачі. І служити громаді - це вже трохи менше, аніж первинним завданням? Хоча й необхідно...
Боюсь, що в кожного із нас і своє покликання, яке проставляє акценти, але так чи інакше, мудрі кажуть про оцінювання нас опісля смерті - наскільки кожен із нас став Людиною за Образом і Подібністю до Бога, Свого Бога.
І в цьому є і багато питань-запитань, і багато відповідей?...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2008-12-08 23:24:03 ]
Тобто в контексті викладених вище думок, я розумію ваші слова
"Від рабства не звільняють,
а звільняються.
Ми українці досі ще в рабах." - як такі, що закликають нас до більшої Свободи, Творчості, Любові на дарованій для піклування Землі. Що стереотипи цивілізаційні (а чи не основані вони на Греко-Римському праві у першу чергу?), по новому кабалять наші душі, і це в той час, як ми ще від старих імперських кайдан не звільнилися остаточно...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Мацуцький (Л.П./М.К.) [ 2008-12-15 15:47:54 ]
Вітаю Вас, пане Володимире. Вибачаюсь за затримку з відповіддю: не був в змозі це зробити раніше. Радий останнім двом Вашим коментарям і погоджуюсь майже повністю. Але це «майже» є основою теорії Християнської релігії. Ви пишете: «мудрі кажуть про оцінювання нас опісля смерті - наскільки кожен із нас став Людиною за Образом і Подібністю до Бога, Свого Бога. І в цьому є і багато питань-запитань, і багато відповідей?...». У мене теж багато запитань, але тільки одна відповідь. У Християнстві Бог по Образу і Подібністю Своєму створив людину, тобто Бог має Образ людини і є Людиною. І це головна помилка Християнства, як релігії. Бог не може бути людиною, а людина – Богом. Ні Промислом Божим, ні Природою не може людина бути чи стати Богом. Але Бог-людина потрібен був суспільству як функція керування суспільством. Розуміння Бога-людини прийшло до людства ще за часів Заратустри, засновника релігії древніх персів – мездеїзма.. Тоді й було поєднано Бога на небі з Богом на землі. Вже вождь етносу (племені, народу) вважався не тільки жерцем, а і намісником Бога на землі. Так ставиться людство і в наші часи: монарх, верхівка релігії, вождь племені чи народності. Навіть до обраних народом на вищу посаду людей - люди ж ставляться, як до Бога. Інша річ – СПАСИТЕЛЬСТВО. Цю місію може виконати Людина. З сучасної української древньої історії відомо, що таку людину називали Гандхарва, як символ Всесвіту (Простору-й-часу). Це було за часів існування «Сонячної країни» (Аратти) (близько 6200 років до нашої ери). На початку нашої ери таким Спасителем у середовищі бідних євреїв став Ісус Христос. У 325 році спасительство Ісуса Христа поширилося на всю Римську Імперію. Образ Ісуса малювали з обличчя імператора Костянтина. Тобто, істинний Образ Христа людству невідомий. Зараз мова може йти про «за Образом і Подібністю» тільки виходячи з змісту Євангеліє, які писались не Ісусом Христом, а людьми, хоч і розумними та не святими.
З повагою, Володимир.