ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарєв
2025.09.20 10:11
«Злотоцінний» - це метафорічне слово пішло у світ із легкої руки геніального Павла Тичини, з якого я й хочу почати свою оповідь про видатних діячів української культури. Але це не просто традиційна поезія. Коли пишеш про таких неабияких людей, будь-яка тр

Борис Костиря
2025.09.19 22:35
Повертаюсь по колу в свої рубежі,
Стоячи на новій небезпечній межі,
Де уже не лякають старі міражі,
Де і страхи тікають, немовби вужі.

І цей рух по спіралі, прадавній закон,
Він мене закував у цепи заборон,
Де не пройде вродлива тендітна Ман

Ярослав Чорногуз
2025.09.19 21:36
Чарівниця осінь сіє жовте листя,
Що, мов по спіралі, спурхує з гілля.
І співає птаство жваве, голосисте
І усе навколо співом звеселя.

ПРИСПІВ:
Вересневе літо, вересневе літо –
Трішки прохолодна зелень у меду.

Олена Побийголод
2025.09.19 16:14
Із Олександра Пушкіна. Досі не перекладалося.

1.
Ось, перешедши міст Кокушкін,
уперши дупу в парапет,
з мосьє Онєгіним сам Пушкін
стоїть, дивіться, тет-а-тет.

Борис Костиря
2025.09.18 22:26
Краще говорити мовою жестів,
на дні якої - крик, відчай.
Ліпше говорити мовою очей,
на дні якої - пристрасть.
Худий, виснажений ізгой
гримить кайданами
порожніми вулицями.
І його ніхто не чує.

Світлана Пирогова
2025.09.18 21:16
Тендітні вії додолу опускаю,
У подумках з тобою я лечу.
Мені до болю тебе не вистачає,
Я, ніби полум'я свічі, тремчу.

Чекаю, що покличеш знову ти мене.
І без вагань я швидко прибіжу
Кохання , мов іскринка, до душі торкне.

Євген Федчук
2025.09.18 19:05
Жив в одного пана старець, ходив, побирався
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на х

Олександр Буй
2025.09.18 18:13
Байдуже – до пекла чи до раю.
Рішення приймати не мені.
Нині лиш на тебе я чекаю –
Наяву чекаю і у сні.

За плечами сорок вісім років –
І вони злетіли, наче мить.
Я збагнув, наскільки світ широкий,

Володимир Мацуцький
2025.09.18 12:46
Що кардіолог, що нарколог: за консультацію – від 800!
І хоч війна гримить навколо, щури з’єднались в клан мерзот.
Купили клятву Гіппократа, себе за долар продали.
Мала щурам отим зарплата, щоб до Європи у тили
втекти - їм треба вже не гривні, а долари

С М
2025.09.18 12:14
Чоловіче шо ти як ти
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди

Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить

Ольга Олеандра
2025.09.18 11:46
Осінь починається з цілунків
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.

Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо

Юрій Гундарєв
2025.09.18 09:21
СІМ ЧУДЕС ЮВІЛЯРА Отже, мені виповнилося 70 років! З огляду на цю поважну цифру хотів би поділитися деяким нагромадженим досвідом. Можливо, він зацікавить когось із тих моїх читачів, хто лише наближається до такого далекого рубежу, який у дитинстві ч

Віктор Кучерук
2025.09.18 07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.

Тетяна Левицька
2025.09.18 01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна, 
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.

Борис Костиря
2025.09.17 22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,

Галина Кучеренко
2025.09.17 18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь  свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Мацуцький / Вірші

 1861 - 1991
Від рабства не звільняють,
а звільняються.
Ми українці досі ще в рабах.
Міняються царі, вожді міняються,
а ми – Розп’яті на стовпах.
Подай нам волю від вождя, чи Бога.
Подай і переконай у тім.
Бо ми самі – стара епоха,
і в тій епосі, як в пітьмі.
Не віримо, що ми красиві
і сильні. Та ховаємось в ниття.
Втрачаємо на дурнів сили,
на злодіїв втрачаємо життя.

2008-11-05




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-12-06 21:12:47
Переглядів сторінки твору 3355
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.704 / 5.2)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.577 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.801
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2025.09.19 13:23
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тимофій Західняк (Л.П./М.К.) [ 2008-12-06 21:59:10 ]
Пане Володимире, а що мається на увазі під словами "подай нам волю від...Бога"? З повагою, Тимофій


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Мацуцький (Л.П./Л.П.) [ 2008-12-07 16:20:02 ]
Тимофію, якщо не висмикувати слова із тексту, все буде зрозуміло. Підтекст Вашого запитання сприймаю. Ви людина віруюча в Ієгову, чи в Христа. Тобто Ви вірите єврейським богам. І Вашу віру я не хочу заперечувати. Це особиста справа кожної людини. Я вірю в Слов’янського Бога Дажбога, якого сприймаю як Всесвіт. Прочитайте мою «Молитву». Щодо рядка «подай нам волю від Вождя, чи Бога», я мав на увазі і Вождя і Бога, на допомогу яких українцям марно і сподіватися. Не сприймайте мою відвертість як образу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2008-12-07 18:49:13 ]
Вітаю, Володимире.
Не думаю, що ваш вірш несе в собі зерна конфлікту, тож чому ви в коментарях це намагаєтесь зробити?

Щодо національностей, то я не бачу підстав думати, що Бог Отець чи Бог Син мають якусь національність.

Привита руками садівника до, скажімо, абрикоса гілка персика залишається гілкою персика і родить персики, так? і нічого в цьому дивного. Чому тоді прививання Божественної гілки Господом там, де Він вважає за потрібне і Плоди цієї Гілки, викликають запитання?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Мацуцький (Л.П./Л.П.) [ 2008-12-08 20:22:31 ]
Вітаю Вас, Володимире. Викликають запитання не плоди Господні, а плоди людські. Дуже довго ми ідемо до Господа, чи Він до нас. Може я не достатньо прочитав літератури про християнство, і чогось не розумію. Але я розумію: щось треба робити, щоб збудити націю, відродити її. В своїх пошуках я прийшов до віри, яка не каже мені, що я раб, хай хоч і божий, і я не кажу «Господи, помилуй нас!», бо я знаю, мій народ невинний ні в чому. Він завжди, ще від народу Трипільської культури, працював на своїй землі, не воював, кожна людина наших далеких предків мала права такі, як увесь народ. Ми не гнобили один одного. Багатство було багатством усього народу. Кожен раз, як переходити на нові землі, наш народ спалював все, щоб нове життя починати чистими руками і з чистою душею, бо тільки така душа робить людину сильною духом. «Блаженні убогиї духом, бо їх є Царство Небесне» (Матфея 5-3), або «Мене послано тільки до погиблих овець дому Ізраїлева» (Матфея 15-24), або «…легше верблюдові крізь ушко голки пройти, ніж багатому в Царство Небесне ввійти» (Матфея 19-24). То чому ж найбагатші люди планети це іудеї і християни? Ні, я не конфліктую, я думаю, шукаю, намагаюсь щось робити. Господь до людей приходить різними вірами, але лише та може бути істинною, яка приносить розум і силу твоєму народу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2008-12-08 23:09:36 ]
Пане Володимире, щире переживання за народ завжди додає і честі, і шани.
І кожен із нас щось пропонує, щось вважає правильним, а щось - не правильним. Але, напевно, слід погодитись, що це так звана "погрішима" сторона буття - тобто та, яка спроможна до помилок, бо є ще і "непогрішима". Релігійні філософи вважають, що і кожна Церква має погрішимі аспекти існування, і непогрішимі. І над усім цим безкінечна таємниця подальшого життя, як особистості, так і народів, разом зі Всесвітом.
Добре, що ми з вами задумуємось про необхідність якоїсь позитивної діяльності. Але во благо кого і чого повинна здійснюватись така наша діяльність?
Особисто мені здається, що потрібно, у першу чергу, найбільшу увагу надавати безпосереднім Господнім творінням - Природі і Людині, звідси - наша Природа зводиться до окресів Батьківщини, а Людина, до тих особистостей, що населяють доступну нашій любові і піклуванню Батьківщину.

Тобто людина, маючи певні Господні, Божественні атрибути, повинна долучатися до збереження і навіть примноження плодів праці Господньої. Зрештою, задачі всюди різні - але вони, ці задачі, створюють, як на мене, нації, народи, народності. Тобто сукупності людей за умовами Промислу? Тобто сукупність, громада тут - це вже об'єднання для виконання певної вищої, часто неочевидної, але Непогрішимої задачі. І служити громаді - це вже трохи менше, аніж первинним завданням? Хоча й необхідно...
Боюсь, що в кожного із нас і своє покликання, яке проставляє акценти, але так чи інакше, мудрі кажуть про оцінювання нас опісля смерті - наскільки кожен із нас став Людиною за Образом і Подібністю до Бога, Свого Бога.
І в цьому є і багато питань-запитань, і багато відповідей?...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2008-12-08 23:24:03 ]
Тобто в контексті викладених вище думок, я розумію ваші слова
"Від рабства не звільняють,
а звільняються.
Ми українці досі ще в рабах." - як такі, що закликають нас до більшої Свободи, Творчості, Любові на дарованій для піклування Землі. Що стереотипи цивілізаційні (а чи не основані вони на Греко-Римському праві у першу чергу?), по новому кабалять наші душі, і це в той час, як ми ще від старих імперських кайдан не звільнилися остаточно...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Мацуцький (Л.П./Л.П.) [ 2008-12-15 15:47:54 ]
Вітаю Вас, пане Володимире. Вибачаюсь за затримку з відповіддю: не був в змозі це зробити раніше. Радий останнім двом Вашим коментарям і погоджуюсь майже повністю. Але це «майже» є основою теорії Християнської релігії. Ви пишете: «мудрі кажуть про оцінювання нас опісля смерті - наскільки кожен із нас став Людиною за Образом і Подібністю до Бога, Свого Бога. І в цьому є і багато питань-запитань, і багато відповідей?...». У мене теж багато запитань, але тільки одна відповідь. У Християнстві Бог по Образу і Подібністю Своєму створив людину, тобто Бог має Образ людини і є Людиною. І це головна помилка Християнства, як релігії. Бог не може бути людиною, а людина – Богом. Ні Промислом Божим, ні Природою не може людина бути чи стати Богом. Але Бог-людина потрібен був суспільству як функція керування суспільством. Розуміння Бога-людини прийшло до людства ще за часів Заратустри, засновника релігії древніх персів – мездеїзма.. Тоді й було поєднано Бога на небі з Богом на землі. Вже вождь етносу (племені, народу) вважався не тільки жерцем, а і намісником Бога на землі. Так ставиться людство і в наші часи: монарх, верхівка релігії, вождь племені чи народності. Навіть до обраних народом на вищу посаду людей - люди ж ставляться, як до Бога. Інша річ – СПАСИТЕЛЬСТВО. Цю місію може виконати Людина. З сучасної української древньої історії відомо, що таку людину називали Гандхарва, як символ Всесвіту (Простору-й-часу). Це було за часів існування «Сонячної країни» (Аратти) (близько 6200 років до нашої ери). На початку нашої ери таким Спасителем у середовищі бідних євреїв став Ісус Христос. У 325 році спасительство Ісуса Христа поширилося на всю Римську Імперію. Образ Ісуса малювали з обличчя імператора Костянтина. Тобто, істинний Образ Христа людству невідомий. Зараз мова може йти про «за Образом і Подібністю» тільки виходячи з змісту Євангеліє, які писались не Ісусом Христом, а людьми, хоч і розумними та не святими.
З повагою, Володимир.