ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марія Дем'янюк
2026.02.06 21:40
Мій Боже я, дякую, що Ти в нас є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов

Лесь Коваль
2026.02.06 21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.

Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,

Артур Курдіновський
2026.02.06 17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?

Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"

Борис Костиря
2026.02.06 10:58
Розвал душі і тіла неодмінно
Настане, ніби вибух нищівний.
Зненацька прийде, як неждана міна
Чи як лайдак скорботний і сумний.

Розвал - це наслідок усіх ударів,
Всіх потрясінь, депресій і гризот,
Немов стискання судей і удавів,

Артур Курдіновський
2026.02.05 22:14
Зрікаюся тебе, моя наївна мріє!
Я припиняю це чекання назавжди.
Уявним променем зігрівся в холоди -
І досить. Лютий снігом падає на вії.

Хтось оголошує протести веремії,
Зникає марево у плескоті води.
Немає жодного шляху мені туди -

Микола Дудар
2026.02.05 21:57
Сімнадцять замало?… Чекайте за тридцять.
Це вам не жарти коли звучить мінус…
Добавочка хитра… вам арктика сниться?
Значить вдихнули і ви кокаїну…

Морози із січня всі виповзли в лютий.
Мінус розмножить їх, не сумнівайтесь.
Щоб не робили ви — тепло

Євген Федчук
2026.02.05 21:10
Прибіг Петрик до бабусі, видно, повний вражень:
- А ми з хлопцями сьогодні до річки ходили.
Хлопці з дому вудки взяли та рибу ловили.
А я…А я черепаху, навіть бачив справжню.
Повзла собі по березі до річки неспішно.
Вся така якась химерна в панцирі с

Віктор Кучерук
2026.02.05 17:23
Буде радо вітати
Й сумувати рідня,
Що замало для свята
Їй зимового дня.
Що немає утоми
Від застільних промов
У гостинному домі,
Де панують любов

Борис Костиря
2026.02.05 11:19
Ця миттєва краса тюльпанів
Поминальна, як метеор,
Як примхлива і ніжна панна
Від землі, а не від Діор.

Як же часто краса миттєва,
Швидкоплинна і нетривка,
Ніби первісна епістема,

Іван Потьомкін
2026.02.05 11:09
Погано вчили ви історію, панове,
Заплутавшись в ботфортах у Петра,
Назвавши його «подвиги» великими,
Учадівши од них .Близорукі й безликі,
Так і не спромоглись гортати сторінки,
Де був, він, мов, мишенятко, тихий
І до нестями понужений і ниций.

Олександр Буй
2026.02.04 23:53
Яскраве сонце посеред зими –
Твоя краса, жадана і холодна.
Не тане під гарячими слізьми
Душі твоєї крижана безодня.

Застигли в ній обидва полюси,
І хто б не намагався їх зігріти –
Усе дарма. Зі свіжої роси

Олена Побийголод
2026.02.04 19:03
Із Леоніда Сергєєва

Дійові особи:

• Коментатор Микола Миколайович Озеров
• Тренер збірної СРСР Віктор Васильович Тихонов
• Нападник збірної СРСР Борис Михайлов
• Захисник збірної СРСР Валерій Васильєв

Ігор Шоха
2026.02.04 18:27
Погрязло у болоті нице лоббі:
епштейни, білли, трампи... отже, всі
помішані на сексі, як на хобі,
помазаники, вдарені по лобі,
без аятол і маоїста сі,
що поки-що зациклені на бомбі.

ІІ

Артур Сіренко
2026.02.04 18:09
Бородатий мен (у міру сентиментальний)
З думками про острів, схожий на вікінга
Їде в темно-жовтому зледенілому автобусі,
Що має чотири чорні гумові колеса,
Їде по крижаній дорозі міста пафосу
Назустріч блідому Сонцю
(Бо зима – біла краля).
Борода

Борис Костиря
2026.02.04 11:28
Ах, це літо таке передчасне,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.

Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,

Микола Дудар
2026.02.03 19:19
Шум далекий, шлях не близький.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Дарій Стрілецький
2026.02.05

Акко Акко
2026.02.03

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19

Лесь Коваль
2026.01.19

Жанна Мартиросян
2026.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Мацуцький / Вірші

 1861 - 1991
Від рабства не звільняють,
а звільняються.
Ми українці досі ще в рабах.
Міняються царі, вожді міняються,
а ми – Розп’яті на стовпах.
Подай нам волю від вождя, чи Бога.
Подай і переконай у тім.
Бо ми самі – стара епоха,
і в тій епосі, як в пітьмі.
Не віримо, що ми красиві
і сильні. Та ховаємось в ниття.
Втрачаємо на дурнів сили,
на злодіїв втрачаємо життя.

2008-11-05




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-12-06 21:12:47
Переглядів сторінки твору 3447
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.713 / 5.22)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.703 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.801
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2026.02.01 19:10
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тимофій Західняк (Л.П./М.К.) [ 2008-12-06 21:59:10 ]
Пане Володимире, а що мається на увазі під словами "подай нам волю від...Бога"? З повагою, Тимофій


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Мацуцький (Л.П./М.К.) [ 2008-12-07 16:20:02 ]
Тимофію, якщо не висмикувати слова із тексту, все буде зрозуміло. Підтекст Вашого запитання сприймаю. Ви людина віруюча в Ієгову, чи в Христа. Тобто Ви вірите єврейським богам. І Вашу віру я не хочу заперечувати. Це особиста справа кожної людини. Я вірю в Слов’янського Бога Дажбога, якого сприймаю як Всесвіт. Прочитайте мою «Молитву». Щодо рядка «подай нам волю від Вождя, чи Бога», я мав на увазі і Вождя і Бога, на допомогу яких українцям марно і сподіватися. Не сприймайте мою відвертість як образу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2008-12-07 18:49:13 ]
Вітаю, Володимире.
Не думаю, що ваш вірш несе в собі зерна конфлікту, тож чому ви в коментарях це намагаєтесь зробити?

Щодо національностей, то я не бачу підстав думати, що Бог Отець чи Бог Син мають якусь національність.

Привита руками садівника до, скажімо, абрикоса гілка персика залишається гілкою персика і родить персики, так? і нічого в цьому дивного. Чому тоді прививання Божественної гілки Господом там, де Він вважає за потрібне і Плоди цієї Гілки, викликають запитання?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Мацуцький (Л.П./М.К.) [ 2008-12-08 20:22:31 ]
Вітаю Вас, Володимире. Викликають запитання не плоди Господні, а плоди людські. Дуже довго ми ідемо до Господа, чи Він до нас. Може я не достатньо прочитав літератури про християнство, і чогось не розумію. Але я розумію: щось треба робити, щоб збудити націю, відродити її. В своїх пошуках я прийшов до віри, яка не каже мені, що я раб, хай хоч і божий, і я не кажу «Господи, помилуй нас!», бо я знаю, мій народ невинний ні в чому. Він завжди, ще від народу Трипільської культури, працював на своїй землі, не воював, кожна людина наших далеких предків мала права такі, як увесь народ. Ми не гнобили один одного. Багатство було багатством усього народу. Кожен раз, як переходити на нові землі, наш народ спалював все, щоб нове життя починати чистими руками і з чистою душею, бо тільки така душа робить людину сильною духом. «Блаженні убогиї духом, бо їх є Царство Небесне» (Матфея 5-3), або «Мене послано тільки до погиблих овець дому Ізраїлева» (Матфея 15-24), або «…легше верблюдові крізь ушко голки пройти, ніж багатому в Царство Небесне ввійти» (Матфея 19-24). То чому ж найбагатші люди планети це іудеї і християни? Ні, я не конфліктую, я думаю, шукаю, намагаюсь щось робити. Господь до людей приходить різними вірами, але лише та може бути істинною, яка приносить розум і силу твоєму народу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2008-12-08 23:09:36 ]
Пане Володимире, щире переживання за народ завжди додає і честі, і шани.
І кожен із нас щось пропонує, щось вважає правильним, а щось - не правильним. Але, напевно, слід погодитись, що це так звана "погрішима" сторона буття - тобто та, яка спроможна до помилок, бо є ще і "непогрішима". Релігійні філософи вважають, що і кожна Церква має погрішимі аспекти існування, і непогрішимі. І над усім цим безкінечна таємниця подальшого життя, як особистості, так і народів, разом зі Всесвітом.
Добре, що ми з вами задумуємось про необхідність якоїсь позитивної діяльності. Але во благо кого і чого повинна здійснюватись така наша діяльність?
Особисто мені здається, що потрібно, у першу чергу, найбільшу увагу надавати безпосереднім Господнім творінням - Природі і Людині, звідси - наша Природа зводиться до окресів Батьківщини, а Людина, до тих особистостей, що населяють доступну нашій любові і піклуванню Батьківщину.

Тобто людина, маючи певні Господні, Божественні атрибути, повинна долучатися до збереження і навіть примноження плодів праці Господньої. Зрештою, задачі всюди різні - але вони, ці задачі, створюють, як на мене, нації, народи, народності. Тобто сукупності людей за умовами Промислу? Тобто сукупність, громада тут - це вже об'єднання для виконання певної вищої, часто неочевидної, але Непогрішимої задачі. І служити громаді - це вже трохи менше, аніж первинним завданням? Хоча й необхідно...
Боюсь, що в кожного із нас і своє покликання, яке проставляє акценти, але так чи інакше, мудрі кажуть про оцінювання нас опісля смерті - наскільки кожен із нас став Людиною за Образом і Подібністю до Бога, Свого Бога.
І в цьому є і багато питань-запитань, і багато відповідей?...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Ляшкевич (М.К./М.К.) [ 2008-12-08 23:24:03 ]
Тобто в контексті викладених вище думок, я розумію ваші слова
"Від рабства не звільняють,
а звільняються.
Ми українці досі ще в рабах." - як такі, що закликають нас до більшої Свободи, Творчості, Любові на дарованій для піклування Землі. Що стереотипи цивілізаційні (а чи не основані вони на Греко-Римському праві у першу чергу?), по новому кабалять наші душі, і це в той час, як ми ще від старих імперських кайдан не звільнилися остаточно...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Мацуцький (Л.П./М.К.) [ 2008-12-15 15:47:54 ]
Вітаю Вас, пане Володимире. Вибачаюсь за затримку з відповіддю: не був в змозі це зробити раніше. Радий останнім двом Вашим коментарям і погоджуюсь майже повністю. Але це «майже» є основою теорії Християнської релігії. Ви пишете: «мудрі кажуть про оцінювання нас опісля смерті - наскільки кожен із нас став Людиною за Образом і Подібністю до Бога, Свого Бога. І в цьому є і багато питань-запитань, і багато відповідей?...». У мене теж багато запитань, але тільки одна відповідь. У Християнстві Бог по Образу і Подібністю Своєму створив людину, тобто Бог має Образ людини і є Людиною. І це головна помилка Християнства, як релігії. Бог не може бути людиною, а людина – Богом. Ні Промислом Божим, ні Природою не може людина бути чи стати Богом. Але Бог-людина потрібен був суспільству як функція керування суспільством. Розуміння Бога-людини прийшло до людства ще за часів Заратустри, засновника релігії древніх персів – мездеїзма.. Тоді й було поєднано Бога на небі з Богом на землі. Вже вождь етносу (племені, народу) вважався не тільки жерцем, а і намісником Бога на землі. Так ставиться людство і в наші часи: монарх, верхівка релігії, вождь племені чи народності. Навіть до обраних народом на вищу посаду людей - люди ж ставляться, як до Бога. Інша річ – СПАСИТЕЛЬСТВО. Цю місію може виконати Людина. З сучасної української древньої історії відомо, що таку людину називали Гандхарва, як символ Всесвіту (Простору-й-часу). Це було за часів існування «Сонячної країни» (Аратти) (близько 6200 років до нашої ери). На початку нашої ери таким Спасителем у середовищі бідних євреїв став Ісус Христос. У 325 році спасительство Ісуса Христа поширилося на всю Римську Імперію. Образ Ісуса малювали з обличчя імператора Костянтина. Тобто, істинний Образ Христа людству невідомий. Зараз мова може йти про «за Образом і Подібністю» тільки виходячи з змісту Євангеліє, які писались не Ісусом Христом, а людьми, хоч і розумними та не святими.
З повагою, Володимир.