ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.17
05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
2024.05.17
04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
2024.05.17
00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
2024.05.16
20:19
Розпалася Русь єдина після Ярослава.
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
2024.05.16
09:45
травня - День вишиванки
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
2024.05.16
05:48
Зморені та щасливі.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
2024.05.16
05:15
Вітер розгойдує дзвоники,
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
2024.05.16
00:59
Дякую, Сонце, за те, що зі мною була.
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
2024.05.16
00:45
Дивуюсь... Невже це насправді?
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
2024.05.15
22:12
Подорожній іде невідомо куди.
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
2024.05.15
18:50
Скло ночі по лінії долі трісло.
Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
2024.05.15
12:46
Імла водою заливає жар,
Дощі ідуть, зірок ясних не видно,
Раптово зблискує Волосожар*,
Сміється тайкома собі єхидно.
Хтось пан серед стихій, бува й бунтар --
Кому цариця -- рідина -- обридне.
Паливода породжує той згар --
Дощі ідуть, зірок ясних не видно,
Раптово зблискує Волосожар*,
Сміється тайкома собі єхидно.
Хтось пан серед стихій, бува й бунтар --
Кому цариця -- рідина -- обридне.
Паливода породжує той згар --
2024.05.15
10:14
Прокидається ніжне проміння,
Проникає крізь гілля посадки,
І щоразу дивуюся вмінню:
Світло сонячне ллється з горнятка.
І не хочу ні чаю, ні кави,
Лиш би ласка ця Божа не меркла,
І війна не торкалась заграви,
Гул сирен не впивався у серце.
Проникає крізь гілля посадки,
І щоразу дивуюся вмінню:
Світло сонячне ллється з горнятка.
І не хочу ні чаю, ні кави,
Лиш би ласка ця Божа не меркла,
І війна не торкалась заграви,
Гул сирен не впивався у серце.
2024.05.15
05:30
Невтомні мурашки
Будують мурашник
І тягнуть до нього хвоїнки сосни, –
Злагоджено й дружно
Працюють натужно
У лісі від ранку до ночі вони.
Одвічно й повсюди
В них учаться люди,
Будують мурашник
І тягнуть до нього хвоїнки сосни, –
Злагоджено й дружно
Працюють натужно
У лісі від ранку до ночі вони.
Одвічно й повсюди
В них учаться люди,
2024.05.15
05:07
Безсоння. Думки про минуле.
Що взяти з собою в дорогу?
Ми знову ці звуки почули -
Над містом лунає тривога.
Про сльози по рідному краю,
Про гордість і праведну силу
Сирена гуде. Докоряє!
Що взяти з собою в дорогу?
Ми знову ці звуки почули -
Над містом лунає тривога.
Про сльози по рідному краю,
Про гордість і праведну силу
Сирена гуде. Докоряє!
2024.05.15
00:26
Ким народжений, тим і повзаю.
Ну куди мені в солов’ї?
Та виспівую про любов все я…
І про чари очей твоїх.
До фіналу цієї арії -
Як у Греції до календ.
Чи ймовірний у цім сценарії
Занебесний мій хепі-енд?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ну куди мені в солов’ї?
Та виспівую про любов все я…
І про чари очей твоїх.
До фіналу цієї арії -
Як у Греції до календ.
Чи ймовірний у цім сценарії
Занебесний мій хепі-енд?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна П'янкова (1985) /
Проза
Новела про щастя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Новела про щастя
Велика сонна медуза плавно хитається в теплій воді. Хвилі легко лоскочуть її рожеве тіло, і вона відпочиває, насолоджується спокоєм і сонцем... Я збираю мушлі в обрізану пластикову пляшку з-під „Кока-коли”. Хоча не знаю, для чого вони мені здалися. Але збираю. Нахиляюсь, виколупую їх пальцями з сипучого піску і складаю в свою супер-посудину.
На моїх ногах суха морська сіль. От би взяти і посолити нею Його нахабну посмішку, щоб не розтікалася так солодко по красивому, як у демона, обличчі. Цікаво, якою була б Його реакція?
У Нього на мене завжди одна реакція – ерекція. Ага, такий цікавий малодосліджений рефлекс: з’являюсь я – і з’являється брудне бажання... Гидко. Досі чомусь думала, що рефлекси бувають лише у собак. Виявляється, не тільки...
Піднімаю велику закручену мушлю. Полочу її у воді, прикладаю до вуха. Шумить. А-у, море, це ти шумиш? Ну, шуми, шуми собі. Кладу знахідку поверх іншого дріб’язку. Заспокоююсь. Сідаю дупою на розжарений пісок. Може, підсмажуся. Він ніколи не пробачить мені, якщо моя біла шкіра стане червонoю. Представниці червоної раси Йому не імпонують. А мені – попри мешти. Чи вірніше попри сандалі...
Страшенно хочеться Його рознервувати.
– Не чіпай мене, я зденервований! – скаже Він. І тоді я спокійно спатиму цілу ніч, не виконуючи свого обов’язку коханки. Лежатиму і знущатимусь подумки:
– Ох, Він зденервований! Яке вишукане слово! Де Він, цікаво, його викопав? З якої здер книжки? Професор довбаний!
Але я спокійна. Мені не можна виходити з себе. Йому – можна. Мені – зась. Я спокійна зараз, як море. Як ота рожева медуза, що, може, і не рожева зовсім. Може, це мені заважають рожеві окуляри? Категорично заявляю: я їх не зніматиму...
Звикаю до свого статусу. Коханка. При чому без перспективи вибитись в законні дружини. Хоча тепер це не цікаво, як не цікаво бути домогосподаркою і займатися пранням Його шкарпеток...
Цікаво любити море. Раніше не помічала моря, любила лише Його. До відчаю любила, до божевілля, до рабської покірності. А тепер от зрадила, полюбила море. І не треба питатися про докори сумління. Він хай любить теж кого захоче. Хоче, хай до непритомності залюбить ту кобилицю з сусіднього котеджу, що завжди вивішує сушити свою нижню білизну перед нашими вікнами. Хай Він біжить в її млосні обійми хоч зараз. А вона завтра вивісить поруч зі своїми стрінгами Його кольорові труси. Ненавиджу ці клоунські оранжево-зелено-рожеві труси. Але знаю, ця жриця обов’язково їх вивісить, поки Він солодко спатиме в її ліжку. Мені на зло. Хай вивішує. Моя байдужість до Його інтимного життя така ж безмежна і глибока, як Чорне море.
Тільки от ця медуза... Якого вона кольору? Спеціально не підніматиму її з води, щоб роздивитися... Він одразу ж підняв би, бо не любить таємниць. Таємне Його бісить. Він з усього, чого торкнеться, зриває пелену загадковості. І з мене також. Надкусив, а тепер спокійно дожовує. Знає, що нікуди я не втечу від „такого щастя”...
А я щаслива??? Скаже мені ця скеля або ця велика мушля, чи я щаслива? Чи відчуваю я приливи щастя, коли бачу, як Він щоранку укладає гелем своє волосся, приміряє спокусливі (як на мене, відразливі) посмішки або одні зі своїх кольорових трусів? Чи я тоді щаслива? Навіть чайкам смішно і боляче дивитися на нас з височини...
Боже, як хочеться поревіти... Так голосно-голосно, як у дитинстві. Але „Ша, медузи, море наше!”. Цить. Не можна. Коханки не плачуть. Це не престижно. А оголені груди і білизна в попу – престижно...
Я не хочу престижів. Не хочу обручки на безіменному пальці. Не хочу Його собачих рефлексів. Мені б медузою отак на хвилях трішечки погойдатися. І хай всі думають, яке маю щастя...
На моїх ногах суха морська сіль. От би взяти і посолити нею Його нахабну посмішку, щоб не розтікалася так солодко по красивому, як у демона, обличчі. Цікаво, якою була б Його реакція?
У Нього на мене завжди одна реакція – ерекція. Ага, такий цікавий малодосліджений рефлекс: з’являюсь я – і з’являється брудне бажання... Гидко. Досі чомусь думала, що рефлекси бувають лише у собак. Виявляється, не тільки...
Піднімаю велику закручену мушлю. Полочу її у воді, прикладаю до вуха. Шумить. А-у, море, це ти шумиш? Ну, шуми, шуми собі. Кладу знахідку поверх іншого дріб’язку. Заспокоююсь. Сідаю дупою на розжарений пісок. Може, підсмажуся. Він ніколи не пробачить мені, якщо моя біла шкіра стане червонoю. Представниці червоної раси Йому не імпонують. А мені – попри мешти. Чи вірніше попри сандалі...
Страшенно хочеться Його рознервувати.
– Не чіпай мене, я зденервований! – скаже Він. І тоді я спокійно спатиму цілу ніч, не виконуючи свого обов’язку коханки. Лежатиму і знущатимусь подумки:
– Ох, Він зденервований! Яке вишукане слово! Де Він, цікаво, його викопав? З якої здер книжки? Професор довбаний!
Але я спокійна. Мені не можна виходити з себе. Йому – можна. Мені – зась. Я спокійна зараз, як море. Як ота рожева медуза, що, може, і не рожева зовсім. Може, це мені заважають рожеві окуляри? Категорично заявляю: я їх не зніматиму...
Звикаю до свого статусу. Коханка. При чому без перспективи вибитись в законні дружини. Хоча тепер це не цікаво, як не цікаво бути домогосподаркою і займатися пранням Його шкарпеток...
Цікаво любити море. Раніше не помічала моря, любила лише Його. До відчаю любила, до божевілля, до рабської покірності. А тепер от зрадила, полюбила море. І не треба питатися про докори сумління. Він хай любить теж кого захоче. Хоче, хай до непритомності залюбить ту кобилицю з сусіднього котеджу, що завжди вивішує сушити свою нижню білизну перед нашими вікнами. Хай Він біжить в її млосні обійми хоч зараз. А вона завтра вивісить поруч зі своїми стрінгами Його кольорові труси. Ненавиджу ці клоунські оранжево-зелено-рожеві труси. Але знаю, ця жриця обов’язково їх вивісить, поки Він солодко спатиме в її ліжку. Мені на зло. Хай вивішує. Моя байдужість до Його інтимного життя така ж безмежна і глибока, як Чорне море.
Тільки от ця медуза... Якого вона кольору? Спеціально не підніматиму її з води, щоб роздивитися... Він одразу ж підняв би, бо не любить таємниць. Таємне Його бісить. Він з усього, чого торкнеться, зриває пелену загадковості. І з мене також. Надкусив, а тепер спокійно дожовує. Знає, що нікуди я не втечу від „такого щастя”...
А я щаслива??? Скаже мені ця скеля або ця велика мушля, чи я щаслива? Чи відчуваю я приливи щастя, коли бачу, як Він щоранку укладає гелем своє волосся, приміряє спокусливі (як на мене, відразливі) посмішки або одні зі своїх кольорових трусів? Чи я тоді щаслива? Навіть чайкам смішно і боляче дивитися на нас з височини...
Боже, як хочеться поревіти... Так голосно-голосно, як у дитинстві. Але „Ша, медузи, море наше!”. Цить. Не можна. Коханки не плачуть. Це не престижно. А оголені груди і білизна в попу – престижно...
Я не хочу престижів. Не хочу обручки на безіменному пальці. Не хочу Його собачих рефлексів. Мені б медузою отак на хвилях трішечки погойдатися. І хай всі думають, яке маю щастя...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію