ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2025.11.17 13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.

Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я піднявся вже у войовничу позу,

Сергій СергійКо
2025.11.17 11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?

Тетяна Левицька
2025.11.17 09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.

В Горова Леся
2025.11.17 08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.

Олександр Сушко
2025.11.17 07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.

Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк

С М
2025.11.17 05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм

О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів

Борис Костиря
2025.11.16 21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.

Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.

Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.

Володимир Бойко
2025.11.16 20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.

Богдан Фекете
2025.11.16 15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один

Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії

Віктор Кучерук
2025.11.16 15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.

Сергій СергійКо
2025.11.16 14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.

Стіни, стіни зпадають, я

Артур Сіренко
2025.11.16 14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з

Олена Побийголод
2025.11.16 13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...

(Серпень 2025)

Євген Федчук
2025.11.16 12:42
Розкажи-но нам, Миколо, як там було діло?
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді

Микола Дудар
2025.11.16 11:46
В сфері внутрішніх відносин —
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…

Олександр Сушко
2025.11.16 10:21
Лечу крізь час за обрій золотий
Туди, де колисає сонце тишу.
Немає там злостивої шопти,
Мелодії лишень, пісні та вірші.

Мажорний лад обарвлює печаль,
Пастельні фарби тонуть у веселці.
Мого життя не згасла ще свіча,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Строкань (1977) / Проза

 Свидетель
Мой друг музыкант...
По-моему, лучшего начала не придумаешь. Почти как название пьесы или книги. Правда, это даже не начало истории. Это пока лишь начало предложения.
Так вот. Мой друг музыкант всегда мечтал стать рок-звездой. Хотел добиться чего-то незабываемого. Ну, чтобы память человеческая помнила о нём хотя бы год. Ну, или чем леший не шутит, три! Звали его Валентин. Я всегда говорил, что с именем Валентин ему трудно будет добиться успеха в рок-музыке. Валентином можно быть, если ты герой любовного романа и у тебя большой член. А в рок-музыке быть Валентином, это тоже самое, если бы ты был девчонкой и трусил сначала сиськами в девчачьем гёлз-бенде, а потом вдруг решил стать рок-дивой. Ни фига. Максимум, рок-девкой.
Через Интернет он собрал необходимое количество музыкантов и запер их в своём гараже. Басист, клавишник и ударник. Сам Валик пел и при этом играл на стареньком Гибсоне, обменянном у соседа этажом ниже на золотую цепочку. Группа без названия полгода репетировала свою полуторачасовую программу, и за эти полгода в гараж не заезжала ни одна машины. Как у многих желающих ездить на автомобиле, сначала появляется гараж, а потом он превращается в кладовку. Наличие гаража, не всегда гарантирует наличие автомобиля.
Не то, чтобы они очень долго репетировали свою программу. Бывает и дольше. Просто опыта у них не было, а встречались они лишь после работы. Каждый чем-то зарабатывал. Песни придумывал Валик. Аранжировки тоже. Он больше всех понимал в этом. Ну, и из всех четверых музыкантов, у него одного была мечта. Людей с мечтой всегда можно выделить среди остальных.
На первом концерте «The Slow» я сидел у барной стойки и целенаправленно напивался пивом. Кажется меня тогда уволили с работы. Рядом сидели совершенно незнакомые люди и тоже пили. Валик стоял у микрофонной стойки с гитарой на перевес и обстреливал трассирующими пулями своих песен небольшой уютный подвал. Пиво не кончалось. После первого отделения, Валентин зычно объявил всем присутствующим, что через десять минут они вернутся и рок продолжится. Слева от меня парень с кружкой оторвался на мгновение от пива и бросил в след уходящим музыкантам, что никакой это, мол, не рок, а всего лишь поп-рок. Мне показалось, что Валик его услышал. Не подал виду, но услышал. В стилях я вообще-то не разбираюсь, поэтому не придал этому никакого значения. Мне было хорошо, и следующее отделение я запомнил плохо.
Через год я снова сидел на их концерте, но это уже был подвал побольше. Перед выступлением, я подошёл к Валику и спросил, как, мол, житуха. С огоньком в глазах, Валентин стал мне рассказывать, что с роком покончено и теперь они играют искренний поп-рок. Душевные слова, запоминающиеся мелодии. Он сказал, что время требует именно такую музыку. Я снова ничего не понял, но искренне за него порадовался.
Они играли совершенно новые песни, и теперь Валик не прыгал по сцене, а методично покачивался из стороны в сторону, словно танцевал сам с собой медленный танец. Он ничего не говорил про рок и даже про поп-рок. Он вообще ничего не говорил. Я пил пиво у барной стойки и ритмично стучал пальцами по бокалу. На этот раз рядом со мной никого не оказалось, все танцевали за спиной медленный танец. Снова и снова. Я конечно не разбираюсь в стилях, но почему-то этот поп-рок мне очень напоминал шансон. Весь концерт меня мучила одна и та же мысль. Сказать Валику о своих подозрениях или нет? Но меня опередили. Какой-то бритый дядька подошёл в конце концерта к Валентину и, вложив в карман сотню, попросил сыграть на бис ещё один медляк. Он так и сказал «медляк». Кажется в этот момент Валик стал ещё краснее, чем был.
В следующий раз я встретил его в супермаркете. Совершенно случайно. Валик покупал шампанское и конфеты. Пока мы стояли в очереди, он эмоционально рассказывал, что рок-музыка себя изжила. Коммерция съела его с потрохами. А рок без искренности быть не может. Он подмигнул мне и раскрыл тайну. Попросил никому не говорить, но теперь он ди-джей. Он продал гитары, купил вертушку и прошёл курсы ди-джеев. Теперь его часто приглашают и он очень доволен. Люди хотят веселья, сказал он, и пригласил на открытие нового клуба, где он будет крутить винилы. Я конечно, согласился.
В дыму и мигании разноцветных ламп, я неуютно топтался у барной стойки нового ночного клуба и медленно пил пиво. Цены оказались не естественно высокими. Время от времени я размахивал руками, пытаясь привлечь внимание Валика, но то ли в темноте клуба он меня не видел, то ли этому мешала высокая блондинка, обнимавшая его сзади за талию. Через полчаса я допил пиво и ушёл домой. Музыка ничего не напоминала.
Когда я стоял справа от него на его свадьбе, Валик выглядел счастливым. Я был его свидетелем, а свидетельницей оказалась сногсшибательная подружка той самой блондинки из клуба. Мне казалось, что в этой ситуации повезло именно мне, а не Валику. Я рисовал в голове невероятные постельные сцены со свидетельницей, не в состоянии думать о чём-то ещё. На ней висел минимум одежды, и весь этот минимум пылал ярко алым. На мне был костюм цвета вороньего крыла и такие же туфли. Что не говорите, а мы были рождены для соития.
Где-то по середине свадебного вечера, после пламенной речи крёстного невесты, причмокивая шампанским, Валик поведал мне, что на радостях подарил свои вертушки знакомому ди-джею и теперь… Он придвинулся ко мне поближе и открыл ещё один свой секрет. Теперь он будет продавать лексусы... Папа блондинки, как оказалось, был богатым человеком.
Даже не знаю, повлиял ли мой совет на решение Валика, но я до сих пор считаю ( хотя в стилях я почти и не разбираюсь), что стать рок-звездой с именем Валентин невозможно.. Вот в любовном романе – да. Можно.
И не подумайте, что я говорю об этом без знания дела. Просто сейчас я как раз пишу роман. Главный герой повествования – Валентин.
В первой главе он доводит свою подругу до оргазма семь раз, а она в порыве экстаза называет его большим медведем.
По-моему, это именно то, что сейчас хочет читатель.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-01-28 11:24:02
Переглядів сторінки твору 1267
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.976 / 5.51)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.417 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2017.12.09 19:14
Автор у цю хвилину відсутній