Блідість не прикрашає майбутніх катів
Вечорами кохання. Крізь темне скло
Попелюшки скидають залізні лахи з
Лицарів. Мерехтить вікно. Обважнілі пари
В обіймах танців Аргентини, Куби:
«- Не зупинись!»
Розвертають голови в ритмі вальсів.
Повертають гроші в кишені. Вниз
Опускають очі. В безмежжі неба,
Роздивляючись дно з глибини морів.
Аннабель кохає тебе, Жан-П’єре!
Аннабель здобута, як ти хотів.
Аннабель вкладе своє тіло в ліжко
Під блакитну ковдру. З семи тканин.
Поцілунок долі легкий, Жан-П’єре.
Мій метелик, Жане. Мій пілігрим!
Ти готовий бачити мить у миті.
У нещирості – поштовх. Зізнання в грі.
Ти сліпий у вірі в крихкі «граніти»
Обіцянок важити час в труні. У піску
Годинника руки, Жане. Зголоднілі рухи -
Ти сам, один. Аннабель кохає тебе,
Омаре. По-жіночому вперше
Вдихає дим. Полуничний цукор
Її долоні. Золотаві коси, Бліда чолом.
Аннабель прийшла на нерідній мові.
Шепотіть очима тобі: - «Шолом».
Мій хоробрий Едварде, князю, принце.
Заховай ножа під кущем. В землі.
Поділить коштовності – чесність вбивці.
Аннабель вітає тебе з війни.
О, блискучий Карле, зніми корону!
Подаруй турботливість їй одній.
Аннабель забула про заборону – доторкнутись
Спиною до країв. Річкових западин
В лісах барона. До руки примхливого крадія.
Де вона заснула стоїть корова,
У природній вогкості течія
Ароматом стегон вмиває трави. Квітнуть
Барбариси червоним сном. Аннабель
Кохає тебе, клошаре, не соромлячись запаху під
Столом. Де оливи, й маки, й духмяні страви.
На гусячій шкірі помітно хіть. Аннабель
Зітхає. Лишає драми у заглибинах
Тисяч
віків -
століть.
02.09