- Я хочу кульку, купи мені кульку – галасав до свого батька хлопчик, дивлячись на приладдя для клізми.
- Треба застосувати гумовий виріб – з телевізора говорила жінка в міліцейській формі.
Як ж мені це сказати... Може почекати, коли всі розійдуться і тоді просто шепнути на вухо? Але ні. Тоді всі запідозрять, що я хотіла купити щось пікантне, а потім, коли я вийду з магазину - будуть глузувати з мене. Черга така довжелезна, поки люди куплять те, що хотіли – то вже зістаряться , помруть від недуг і ті ліки їм не будуть потрібні.
- Дайте мені якесь сильне обезболююче, щоб зразу 3 зуба обезболило. – промовила жіночка у коричневому плащі до аптекаря.
- Але ж коли ви п’єте, то не залежно від кількості ділянок розташування болю, вам має обезболити всі – з розумним обличчям сказав аптекар і подав жіночці Кетанов.
- І ше мені дайте шось від шлунку, але шоб слизисту не пошкодило..
- А що саме у вас із шлунком, болі чи діарея ,чи що?
- Діарея...
- Ну тоді тримайте оцю траву, запарюйте і пийте 3 рази на день.
- І ше мені казали, шо є якісь гарні вітамінки...
У задньому ряді черги були чутні нервові прицьмакування людей і негативні пошіптування в сторону жіночки.
- Скільки можна там стояти? – пробурмотіла червонощока пані.
- Невже не краще до лікаря піти, щоб той виписав все потрібне, а потім лиш купити, а не розпитуватись у аптеці – додала та , що стояла поруч.
Може попросити когось щоб мені купив? Але ж ні.. Мені також буде соромно перед цією людиною. Як ж мені бути?... Без цього ніяк не обійтись.. Як ж йому сказати...
Переді мною стояло ще 2 жіночки і чоловік. А ззаду 2 хлопця і бабуся.. Придумала! Треба написати на папері і вдати, що я німа, а аптекар зразу нічого не запідозривши продасть мені тай все... Я почала шукати в сумці папірець і ручку. Там було все, не вистачало лиш дрельки і папірця з ручкою... Черга все наближалась і наближалась до мене, а я так і не придумала, як мені викрутитись.
- Дайте вату 100 грамівку і смоктатільні таблетки доктор Мом. – сказав останній, який стояв переді мною.
Аптекар пішов шукати за вищезгаданим , за мною стояла лише бабця, а так, як бабці не дочувають - хвилюватись, думаю, нічого.
- Слухаю вас – сказав аптекар.
- Меенні , дааайте....
О, ні, там зайшов якийсь хлопець.
- Не затримуйте чергу – нервово сказала бабця.
Цих 15 секунд ніяковості, здавались для мене вічністю. Всі нервово почали переглядатися ,а я так і не наважилась вимовити це слово, просто сказала перше , що подумала.
- Дайте мені аскорбінову кислоту – опустивши очі ,сказала я.
І як ж йому це сказати??? Як...
Вже біля виходу, тримавши клямку, я почула із жахом повернула голову..
- Генку, дай мені ше пачку тих ребристих, бо вони мені сильно сі понравили , і пляшечку корвалолу – сказала бабця, яка так довго стояла підганяючи всіх попереду себе.
Я вийшла на вулицю. Намагаючись по - швидше втекти від мого позору, я прямувала від аптеки, аж тут мене наздогнала та бабця, простягнула синеньку пачечку і сказала: “Тримай доцю, і не встидайся більше, то всьо природнє, кохайся чорноброва, та не з москалями”.