Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Остап Садівник (1964) /
Проза
ПРА-ПРА-ДІДІВСЬКА КОСА 19.09.2008
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПРА-ПРА-ДІДІВСЬКА КОСА 19.09.2008
Шух! Шух! Коса дзвенить дивним голосом і трава лягає рівним покосом на одну сторону. Я обережно роблю замах і в пам’яті спливають дивні відчуття із минулих поколінь. Тонка і гостра коса налітає на камінець і пронизливо-дзвінко кричить у мої вуха. Я завмираю, бо дуже шаную цю косу, оскільки, дісталась мені від мого діда. Дід даруючи косу вінчував мені: «Щоб рід мій не перевівся, щоб діти шанували батьків своїх, щоб боронив землю свою від ворогів-бусурманів». Дід вінчуючи робить в кінці зізнання, що косу йому дарував його дід. Скільки ж років має ця коса? Не знаю! Знаю, лишень, що косу беру лишень, щоб косити траву біля свого будинку. Ніколи не беру її, щоб косити будяки, бадилля від картоплі, чи грубі стебла кукурудзи. Від каменю, який віками ковзав по її поверхні вона стала вузькою і утворився на її поверхні дивний прогин від рук моїх пращурів.
Застромлюю кінець коси у землю і беру камінець прихований у траві, щоб загострити косу. Рука описує дугу навколо ліктя притиснутого до тіла. Я наосліп підтягую косу камінцем і не боюсь, що можу поранитись. Маю час розгледіти, що діється навколо мене, відчути, як вирує життя, і прислухатись до ледь чутного шуму від дощу, що падає. Дощ? Хай падає дощ, який навіює дивні думки, що вміють долати час і простір.
Ще здалеку помічаю старшого чоловіка, який несе яблука у дірявому мішку. Чоловік порівнюється із мною і стиха промовляє: «Дай Боже щастя». Я шанобливо повертаюсь до чоловіка і відповідаю: «Дай Боже і Вам». Чоловік зупиняється і повільно опускає мішок із яблуками на землю і розпочинає розмову. Ти не знаєш часом моєї доньки? Вона живе по-сусідству із вами через декілька будинків. У неї є дуже мудрий чоловік, який працює головним прокурором у місті Стрий. Дуже люблю я свого зятя. Маю трьох онуків. Ось для них несу яблука, щоб почастувати їх. Зять мій подарував мені косу із мотором, але я її не люблю. Я люблю по-дідівськи косити звичайною косою, щоб не порушити гармонію із природою, щоб люди мені могли стиха сказати: «Дай Боже щастя, Андрію!». А як звати вас пане добродію? Тарас? Мені дуже приємно, що маєте українське ім’я. Ніколи не купуйте коси із мотором, бо не почуєте із-за гудіння мотору, як із вами вітатимуться люди. Щасти Вам.
Кінцем коси піднімаю траву, яка вилягла і впевненим рухом скошую її. Я пробую осмислити слова його. Дивний той чоловік! Ні! Не дивний, а добрий! Його словами говорить мудрість віків. Той сивий чоловік знає сенс життя і, навіть, старість не може завадити йому бути уважним до людей, до родини. Він кожного дня спішить зробити добро, бо розуміє, що земного його часу мало. Проста розмова цього чоловіка розігріла моє серце і я захотів бути похожим на нього. Хочу мудрість цього чоловіка! Хочу на старості літ своїх носити своїм онукам солодкі яблука.
Я витягую сигарету і починаю курити. Висока вологість і дощ, притискає дим до землі і він прямує за огорожу, і вже там розчиняється у густій траві. Стоп! На подвір’ї я ще встигну скосити траву. Кожен господар повинен робити порядки спочатку на дорозі по якій ходять люди, а вже потім на власному подвір’ї.
Застромлюю кінець коси у землю і беру камінець прихований у траві, щоб загострити косу. Рука описує дугу навколо ліктя притиснутого до тіла. Я наосліп підтягую косу камінцем і не боюсь, що можу поранитись. Маю час розгледіти, що діється навколо мене, відчути, як вирує життя, і прислухатись до ледь чутного шуму від дощу, що падає. Дощ? Хай падає дощ, який навіює дивні думки, що вміють долати час і простір.
Ще здалеку помічаю старшого чоловіка, який несе яблука у дірявому мішку. Чоловік порівнюється із мною і стиха промовляє: «Дай Боже щастя». Я шанобливо повертаюсь до чоловіка і відповідаю: «Дай Боже і Вам». Чоловік зупиняється і повільно опускає мішок із яблуками на землю і розпочинає розмову. Ти не знаєш часом моєї доньки? Вона живе по-сусідству із вами через декілька будинків. У неї є дуже мудрий чоловік, який працює головним прокурором у місті Стрий. Дуже люблю я свого зятя. Маю трьох онуків. Ось для них несу яблука, щоб почастувати їх. Зять мій подарував мені косу із мотором, але я її не люблю. Я люблю по-дідівськи косити звичайною косою, щоб не порушити гармонію із природою, щоб люди мені могли стиха сказати: «Дай Боже щастя, Андрію!». А як звати вас пане добродію? Тарас? Мені дуже приємно, що маєте українське ім’я. Ніколи не купуйте коси із мотором, бо не почуєте із-за гудіння мотору, як із вами вітатимуться люди. Щасти Вам.
Кінцем коси піднімаю траву, яка вилягла і впевненим рухом скошую її. Я пробую осмислити слова його. Дивний той чоловік! Ні! Не дивний, а добрий! Його словами говорить мудрість віків. Той сивий чоловік знає сенс життя і, навіть, старість не може завадити йому бути уважним до людей, до родини. Він кожного дня спішить зробити добро, бо розуміє, що земного його часу мало. Проста розмова цього чоловіка розігріла моє серце і я захотів бути похожим на нього. Хочу мудрість цього чоловіка! Хочу на старості літ своїх носити своїм онукам солодкі яблука.
Я витягую сигарету і починаю курити. Висока вологість і дощ, притискає дим до землі і він прямує за огорожу, і вже там розчиняється у густій траві. Стоп! На подвір’ї я ще встигну скосити траву. Кожен господар повинен робити порядки спочатку на дорозі по якій ходять люди, а вже потім на власному подвір’ї.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
