
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.21
17:06
Трамвай запашного літа
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загуби
Стукотить по чужій вулиці Янголів
В самотині – рікою буття – в самотині
Порожній, наче руїна крику волошок,
Бо це місто – притулок позичений
Заблукалої Еврідіки-невдахи,
Що шукала чи то Арахну, чи то Сапфо,
Бо слова загуби
2025.06.21
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Ілюзія
О
Ілюзія
О
2025.06.21
15:16
Маючи за плечима 12 років досвіду роботи в психіатрії та 9 — у психотерапії, я щодня стикаюся зі складністю людських переживань. Поряд із цією професійною діяльністю моє життя завжди супроводжує любов до поезії — як до читання, так і до написання. Нерідко
2025.06.21
12:57
І виростають покоління,
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень -
Війна війною до війни"
Ліна Костенко
Війни невигойні стигмати.
2025.06.21
05:06
Хлопчик має хом’яка, –
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:51
Начебто дві голови у тебе
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Остап Садівник (1964) /
Проза
ПРА-ПРА-ДІДІВСЬКА КОСА 19.09.2008
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПРА-ПРА-ДІДІВСЬКА КОСА 19.09.2008
Шух! Шух! Коса дзвенить дивним голосом і трава лягає рівним покосом на одну сторону. Я обережно роблю замах і в пам’яті спливають дивні відчуття із минулих поколінь. Тонка і гостра коса налітає на камінець і пронизливо-дзвінко кричить у мої вуха. Я завмираю, бо дуже шаную цю косу, оскільки, дісталась мені від мого діда. Дід даруючи косу вінчував мені: «Щоб рід мій не перевівся, щоб діти шанували батьків своїх, щоб боронив землю свою від ворогів-бусурманів». Дід вінчуючи робить в кінці зізнання, що косу йому дарував його дід. Скільки ж років має ця коса? Не знаю! Знаю, лишень, що косу беру лишень, щоб косити траву біля свого будинку. Ніколи не беру її, щоб косити будяки, бадилля від картоплі, чи грубі стебла кукурудзи. Від каменю, який віками ковзав по її поверхні вона стала вузькою і утворився на її поверхні дивний прогин від рук моїх пращурів.
Застромлюю кінець коси у землю і беру камінець прихований у траві, щоб загострити косу. Рука описує дугу навколо ліктя притиснутого до тіла. Я наосліп підтягую косу камінцем і не боюсь, що можу поранитись. Маю час розгледіти, що діється навколо мене, відчути, як вирує життя, і прислухатись до ледь чутного шуму від дощу, що падає. Дощ? Хай падає дощ, який навіює дивні думки, що вміють долати час і простір.
Ще здалеку помічаю старшого чоловіка, який несе яблука у дірявому мішку. Чоловік порівнюється із мною і стиха промовляє: «Дай Боже щастя». Я шанобливо повертаюсь до чоловіка і відповідаю: «Дай Боже і Вам». Чоловік зупиняється і повільно опускає мішок із яблуками на землю і розпочинає розмову. Ти не знаєш часом моєї доньки? Вона живе по-сусідству із вами через декілька будинків. У неї є дуже мудрий чоловік, який працює головним прокурором у місті Стрий. Дуже люблю я свого зятя. Маю трьох онуків. Ось для них несу яблука, щоб почастувати їх. Зять мій подарував мені косу із мотором, але я її не люблю. Я люблю по-дідівськи косити звичайною косою, щоб не порушити гармонію із природою, щоб люди мені могли стиха сказати: «Дай Боже щастя, Андрію!». А як звати вас пане добродію? Тарас? Мені дуже приємно, що маєте українське ім’я. Ніколи не купуйте коси із мотором, бо не почуєте із-за гудіння мотору, як із вами вітатимуться люди. Щасти Вам.
Кінцем коси піднімаю траву, яка вилягла і впевненим рухом скошую її. Я пробую осмислити слова його. Дивний той чоловік! Ні! Не дивний, а добрий! Його словами говорить мудрість віків. Той сивий чоловік знає сенс життя і, навіть, старість не може завадити йому бути уважним до людей, до родини. Він кожного дня спішить зробити добро, бо розуміє, що земного його часу мало. Проста розмова цього чоловіка розігріла моє серце і я захотів бути похожим на нього. Хочу мудрість цього чоловіка! Хочу на старості літ своїх носити своїм онукам солодкі яблука.
Я витягую сигарету і починаю курити. Висока вологість і дощ, притискає дим до землі і він прямує за огорожу, і вже там розчиняється у густій траві. Стоп! На подвір’ї я ще встигну скосити траву. Кожен господар повинен робити порядки спочатку на дорозі по якій ходять люди, а вже потім на власному подвір’ї.
Застромлюю кінець коси у землю і беру камінець прихований у траві, щоб загострити косу. Рука описує дугу навколо ліктя притиснутого до тіла. Я наосліп підтягую косу камінцем і не боюсь, що можу поранитись. Маю час розгледіти, що діється навколо мене, відчути, як вирує життя, і прислухатись до ледь чутного шуму від дощу, що падає. Дощ? Хай падає дощ, який навіює дивні думки, що вміють долати час і простір.
Ще здалеку помічаю старшого чоловіка, який несе яблука у дірявому мішку. Чоловік порівнюється із мною і стиха промовляє: «Дай Боже щастя». Я шанобливо повертаюсь до чоловіка і відповідаю: «Дай Боже і Вам». Чоловік зупиняється і повільно опускає мішок із яблуками на землю і розпочинає розмову. Ти не знаєш часом моєї доньки? Вона живе по-сусідству із вами через декілька будинків. У неї є дуже мудрий чоловік, який працює головним прокурором у місті Стрий. Дуже люблю я свого зятя. Маю трьох онуків. Ось для них несу яблука, щоб почастувати їх. Зять мій подарував мені косу із мотором, але я її не люблю. Я люблю по-дідівськи косити звичайною косою, щоб не порушити гармонію із природою, щоб люди мені могли стиха сказати: «Дай Боже щастя, Андрію!». А як звати вас пане добродію? Тарас? Мені дуже приємно, що маєте українське ім’я. Ніколи не купуйте коси із мотором, бо не почуєте із-за гудіння мотору, як із вами вітатимуться люди. Щасти Вам.
Кінцем коси піднімаю траву, яка вилягла і впевненим рухом скошую її. Я пробую осмислити слова його. Дивний той чоловік! Ні! Не дивний, а добрий! Його словами говорить мудрість віків. Той сивий чоловік знає сенс життя і, навіть, старість не може завадити йому бути уважним до людей, до родини. Він кожного дня спішить зробити добро, бо розуміє, що земного його часу мало. Проста розмова цього чоловіка розігріла моє серце і я захотів бути похожим на нього. Хочу мудрість цього чоловіка! Хочу на старості літ своїх носити своїм онукам солодкі яблука.
Я витягую сигарету і починаю курити. Висока вологість і дощ, притискає дим до землі і він прямує за огорожу, і вже там розчиняється у густій траві. Стоп! На подвір’ї я ще встигну скосити траву. Кожен господар повинен робити порядки спочатку на дорозі по якій ходять люди, а вже потім на власному подвір’ї.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію