Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
2025.12.12
07:34
Дзвінок бентежний тишу зранив —
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
не мріяла узріть тебе
через сніги і океани,
захмарні молитви небес
такого дивного, чужого
без квітів і ковтка води.
Навіщо ж не лишив за рогом
свої непрохані сліди?
2025.12.12
06:55
Заспаний ранок туманиться
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
Стишено далі в півсні, -
Росами вкрита вівсяниця
Губить краплини ясні.
Чується каркання галичі,
В озері - слески плотви, -
Запах цвітіння вчучається
І шелестіння трави.
2025.12.12
01:13
Чому спізнивсь у школу ти? –
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
Питає вчителька Сашка Гудзя.
- На рибу з татом нині мали йти,
Та він мене з собою не узяв.
- Тобі ж, напевно, батько пояснив,
Чому до школи йти. Не на ставок.
- Еге ж. Сказав, чому не піду з ним.
2025.12.11
21:42
Відколоситься, відголоситься,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
Відцвіте, відшумить, відіграє.
Сива осінь - журлива пророчиця
Позбирає лелеки у зграї.
І відплаче дощем, і відмолиться,
Відгорить, порозносить димами.
Побілішає місто та вулиця,
2025.12.11
21:24
Ітимеш у лютий мороз
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
Босоніж крізь поле стооке,
Крізь спогади, сосни тривог,
Крізь мороку дивні мороки.
Ітимеш стернею кудись,
До крові поранивши стопи.
Ітимеш у даль чи у вись
2025.12.11
21:00
Розлючений Куремса у шатрі
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
Своєму собі місця не знаходив.
Кляв і Данила, й дощову погоду,
Й набіги шаленіючих вітрів.
Вже стільки літ він прагне одного:
Розширити монгольські володіння,
В Данила землі відібрати з півдня,
Улуса щоб розширити свого.
2025.12.11
20:24
Де безмежність засяяла спалахом зірки новОї
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
Де космічні потоки сплітають галактикам коси,
Там у просторі часу лунає наспІв із любові
Нам про те, що чекає на нас і що вже відбулося.
А любов - вона вічна Чумацького шляху скиталиця,
Не погасне на Обру
2025.12.11
13:19
Зима безсніжна оселилась
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
У час оголених дерев,
І десь далеко чути рев,
Пропаща рветься гірко сила.
Для попелищ нема різниці.
За роком рік одне і теж.
Червоне ллють сповна без меж
2025.12.11
11:25
Ніч стелила сиві сни
на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на стежину білу.
За п'ять років до війни
я тебе зустріла.
Посиділи сам на сам
у кафе готичнім:
Музика... поезій храм
і слова ліричні.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Остап Садівник (1964) /
Проза
ПРА-ПРА-ДІДІВСЬКА КОСА 19.09.2008
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПРА-ПРА-ДІДІВСЬКА КОСА 19.09.2008
Шух! Шух! Коса дзвенить дивним голосом і трава лягає рівним покосом на одну сторону. Я обережно роблю замах і в пам’яті спливають дивні відчуття із минулих поколінь. Тонка і гостра коса налітає на камінець і пронизливо-дзвінко кричить у мої вуха. Я завмираю, бо дуже шаную цю косу, оскільки, дісталась мені від мого діда. Дід даруючи косу вінчував мені: «Щоб рід мій не перевівся, щоб діти шанували батьків своїх, щоб боронив землю свою від ворогів-бусурманів». Дід вінчуючи робить в кінці зізнання, що косу йому дарував його дід. Скільки ж років має ця коса? Не знаю! Знаю, лишень, що косу беру лишень, щоб косити траву біля свого будинку. Ніколи не беру її, щоб косити будяки, бадилля від картоплі, чи грубі стебла кукурудзи. Від каменю, який віками ковзав по її поверхні вона стала вузькою і утворився на її поверхні дивний прогин від рук моїх пращурів.
Застромлюю кінець коси у землю і беру камінець прихований у траві, щоб загострити косу. Рука описує дугу навколо ліктя притиснутого до тіла. Я наосліп підтягую косу камінцем і не боюсь, що можу поранитись. Маю час розгледіти, що діється навколо мене, відчути, як вирує життя, і прислухатись до ледь чутного шуму від дощу, що падає. Дощ? Хай падає дощ, який навіює дивні думки, що вміють долати час і простір.
Ще здалеку помічаю старшого чоловіка, який несе яблука у дірявому мішку. Чоловік порівнюється із мною і стиха промовляє: «Дай Боже щастя». Я шанобливо повертаюсь до чоловіка і відповідаю: «Дай Боже і Вам». Чоловік зупиняється і повільно опускає мішок із яблуками на землю і розпочинає розмову. Ти не знаєш часом моєї доньки? Вона живе по-сусідству із вами через декілька будинків. У неї є дуже мудрий чоловік, який працює головним прокурором у місті Стрий. Дуже люблю я свого зятя. Маю трьох онуків. Ось для них несу яблука, щоб почастувати їх. Зять мій подарував мені косу із мотором, але я її не люблю. Я люблю по-дідівськи косити звичайною косою, щоб не порушити гармонію із природою, щоб люди мені могли стиха сказати: «Дай Боже щастя, Андрію!». А як звати вас пане добродію? Тарас? Мені дуже приємно, що маєте українське ім’я. Ніколи не купуйте коси із мотором, бо не почуєте із-за гудіння мотору, як із вами вітатимуться люди. Щасти Вам.
Кінцем коси піднімаю траву, яка вилягла і впевненим рухом скошую її. Я пробую осмислити слова його. Дивний той чоловік! Ні! Не дивний, а добрий! Його словами говорить мудрість віків. Той сивий чоловік знає сенс життя і, навіть, старість не може завадити йому бути уважним до людей, до родини. Він кожного дня спішить зробити добро, бо розуміє, що земного його часу мало. Проста розмова цього чоловіка розігріла моє серце і я захотів бути похожим на нього. Хочу мудрість цього чоловіка! Хочу на старості літ своїх носити своїм онукам солодкі яблука.
Я витягую сигарету і починаю курити. Висока вологість і дощ, притискає дим до землі і він прямує за огорожу, і вже там розчиняється у густій траві. Стоп! На подвір’ї я ще встигну скосити траву. Кожен господар повинен робити порядки спочатку на дорозі по якій ходять люди, а вже потім на власному подвір’ї.
Застромлюю кінець коси у землю і беру камінець прихований у траві, щоб загострити косу. Рука описує дугу навколо ліктя притиснутого до тіла. Я наосліп підтягую косу камінцем і не боюсь, що можу поранитись. Маю час розгледіти, що діється навколо мене, відчути, як вирує життя, і прислухатись до ледь чутного шуму від дощу, що падає. Дощ? Хай падає дощ, який навіює дивні думки, що вміють долати час і простір.
Ще здалеку помічаю старшого чоловіка, який несе яблука у дірявому мішку. Чоловік порівнюється із мною і стиха промовляє: «Дай Боже щастя». Я шанобливо повертаюсь до чоловіка і відповідаю: «Дай Боже і Вам». Чоловік зупиняється і повільно опускає мішок із яблуками на землю і розпочинає розмову. Ти не знаєш часом моєї доньки? Вона живе по-сусідству із вами через декілька будинків. У неї є дуже мудрий чоловік, який працює головним прокурором у місті Стрий. Дуже люблю я свого зятя. Маю трьох онуків. Ось для них несу яблука, щоб почастувати їх. Зять мій подарував мені косу із мотором, але я її не люблю. Я люблю по-дідівськи косити звичайною косою, щоб не порушити гармонію із природою, щоб люди мені могли стиха сказати: «Дай Боже щастя, Андрію!». А як звати вас пане добродію? Тарас? Мені дуже приємно, що маєте українське ім’я. Ніколи не купуйте коси із мотором, бо не почуєте із-за гудіння мотору, як із вами вітатимуться люди. Щасти Вам.
Кінцем коси піднімаю траву, яка вилягла і впевненим рухом скошую її. Я пробую осмислити слова його. Дивний той чоловік! Ні! Не дивний, а добрий! Його словами говорить мудрість віків. Той сивий чоловік знає сенс життя і, навіть, старість не може завадити йому бути уважним до людей, до родини. Він кожного дня спішить зробити добро, бо розуміє, що земного його часу мало. Проста розмова цього чоловіка розігріла моє серце і я захотів бути похожим на нього. Хочу мудрість цього чоловіка! Хочу на старості літ своїх носити своїм онукам солодкі яблука.
Я витягую сигарету і починаю курити. Висока вологість і дощ, притискає дим до землі і він прямує за огорожу, і вже там розчиняється у густій траві. Стоп! На подвір’ї я ще встигну скосити траву. Кожен господар повинен робити порядки спочатку на дорозі по якій ходять люди, а вже потім на власному подвір’ї.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
