1.
Я розчинилася. Мене нема.
І навкруги лише одна пітьма.
- Куди зникаєш? Де твої статті?
Так пропадеш у повнім забутті
І безгрошів’ї! – Та не в тому суть,
Бо саме віршів пагони ростуть,
Уперто з тихих закутків душі
До сонця пнуться, наче комиші.
Я звичним жестом вимкну телефон,
До шафи з книгами кивну – прощай!
Пірну в комп’ютера – і день, і сон
Замінить щедрий віртуальний рай.

2.
Минаю швидко куций ряд новин
Якусь рекламу… Ось, знайшла один,
За нім іще. Ці клуби вже мої,
Єднає братство, наче у сім’ї.
Самотні серед натовпу й зими,
Немов за кавою зустрілись ми.
Я зависаю в довгих сторінках
Поетів знаних і простих невдах,
Та в клубах віртуальних – всі рідня,
Всі рівні тут, нас більшає щодня.
Заглянемо в черговий каталог.
Та стільки ж сотворив митців мій Бог!

3.
Вони й самі, що схочеш, сотворять.
Окремі імена до нас зорять
З часів далеких і часів страшних,
І ми себе не мислимо без них.
О друзі, то нічого, що роки
Нас розділили. Інші є зв’язки.
Як дивно, що людина не живе,
Але її енергія пливе,
Шле випромінення добра і сил,
Щоб інші напувалися краси,
Щоб між зірок далеких і планет
Живе кохання здійснювало лет!

4.
Вплету й свої я віршики легкі
В поезії комп’ютерні вінки,
Нехай струмить у світ моє тепло…
(А правда ж, вдало про вінки пішло?
Я "павутину" викреслю з рядків,
Бо просто не люблю я павуків –
Приходили в страшні дитячі сни.
А втім, літають гарно восени.)
Так от, без "павутини", краще "сіть" –
Моє ім’я у ній, як лист, висить,
Так просто у тенетах й не знайдеш,
А як знайдеш, то, може, збережеш.

5.
Тепер підемо в світ солодких пут
І зазирнемо, що нового тут.
...Ось долинає стогін чийсь і щем –
Тут все відверто, бачиш стільки тем,
Ще не розкритих нібито…Та мить –
І здалеку подібний вірш летить,
Немов серця вистукують у такт:
- І ти так думаєш? І відчуваєш так?!
...А тут сховався хтось, як у граніт,
У величі словесних пірамід
І мостить маячню із мудрих фраз,
Аби – на сміх – пошити в дурні нас.

6.
Та критик клікнув весело: - Агов,
Я зрозумів, ти пишеш про любов!
Це почуття без віку і без меж,
Тепер мене послухай, друже, теж!
І виплив вірш… О магія творця!
Зуміти б так! Читаю до кінця,
Спішу скопіювати в свій архів
І захлинаюся нектаром слів.
...Мандруймо далі. Ось англійський сайт,
Там гурт поетів також зависа,
Представники різноманітних кіл
Спілкуються й летять за виднокіл.

7.
...А що в нас з гумором? Не це, о ні.
Та десь же є поезії смішні!
Якщо ж вони не викликають сміх,
То маю право не читати їх…
Знайдуться й гумористи в добрий час,
Самі, напевно, вже шукають нас.
...Люблю іронію. Вбираю в себе плин
Сторінки запашної, як полин.
Цікаво, для оглядин тільки хист,
Чи й фото показав цей іроніст?
Торкну «контакти» - руку, друже, дай,
Ти не самотній в світі, так і знай!

8.
Верлібрів сайт шпаківнею гуде,
Натхнення паростком до зірки йде.
Крихких верлібрів підлітковий стан,
Буває, в гарну крону вироста.
Її зламати важче, ніж оте,
Нестрижене, як дихання, просте,
Що вибігло з прочинених дверей…
Ще встигне свою душу – у хорей.
Собі скажу тим часом: зупинись,
Чи рим немає схожих, подивись,
Чи плавний хід мелодій і думок,
Складів по десять котиться в рядок?

9.
Писати легко, та важкі стільці
У клубі, де зібрались фахівці.
Буває, хтось когось-то ущипне -
Таке і в Інтернеті не мине.
Тут можна і побитись, далебі!
Але синців не буде на тобі.
І школярам, і геніям поез
Із критикою краще, аніж без.
Вона помалу встала із колін,
Тут простір є, тому й бере розгін.
Несе просвіту, лине в височінь -
Тільки й читай, і віршувати кинь!

10.
- Веб-клубу ідилічний сопілкар,
А де ж проблем і сумнівів тягар?
Чи ходиш - очі в небо - по сміттю?
Ходжу.І вчуся гідному життю:
Проблеми маєш - мужньо їх знеси,
Й не тикай, наче кульшу, під носи.
Одна завжди до нас біжить сама:
Натхнення є, але грошей нема.
Вергілію, щоб солодко співав,
Сам імператор спонсора шукав.
Та нашим меценатам не до нас -
Згризе їх податкова водночас!

11.
...Мені щось млосно в мегаcайті ru,
Ще трохи - і від співчуття умру.
Хтось виставив душі похмільне ню -
На вірші як "пробило" алкашню!
І дружно йде у ряд за матом мат,
Тут збіглися всі радісно на чат
Обсмоктувати кайф, ульот, приход -
Усе в один поскидано город.
Забуті стилі, техніка вірша…
Тут справжній наркоман дав відкоша:
- Якби насправді так, як я, літав,
Про це б ти, дилетанте, не співав…

12.
Я на свободу слів не зазіхну,
Але із того шарварку чкурну.
Вшаную клуб, де кухарем – гурман,
Який до віршів не подасть дурман.
П’ємо натхнення, бо зустрілись ми,
Самотні серед натовпу й зими,
Без страху, привілеїв і квитків,
І кожен вільно свої квіти вплів
У ті вінки, невічні, як усе.
Потік Інетний їх кудись несе...
На щастя, є комп’ютерні мости -
Тебе почуто враз, і чуєш ти!

13.
...А тут – чужа образа вигляда.
Хіба ж це горе? То ще не біда!
І так і хочеться, немовби над листом,
Над кожним сперечатися рядком:
Все буде ще у нас. Все промине...
Тим часом вже будильник зве мене,
Приходить ранок, а за ним і день.
А скільки ж недослухано пісень!
Екран згасає і стихає шал –
Поезії розмріяної бал.
У щастя, що дарує мережа,
На жаль, існує і своя межа.

* * *
Та між зірок застиглих і планет
Живе кохання здійснює свій лет!
05.2006