ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Цимбалюк (1971) /
Вірші
Пісня кобзаря про волю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пісня кобзаря про волю
«Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій…»
(Великому Кобзареві нашому –
Тарасу Григоровичу Шевченку)
Говорила з сивим вітром
У степу могила:
- Ой, чи знаєш ти, Стрибоже,
Кого я тут вкрила?
Заросла я бур`янами,
Боки похилила.
Горе мені – твої внуки
Розпускають крила.
Гладять мене, розчісують,
Курган розправляють,
Скоро буде вже й не знати,
Ні сліду, ні краю...
Щось свистять надвечір,
Грають, дороги питають.
Гонять хмари табунами
В Пекло чи до Раю –
Я не знаю... А сама я
Козаків тут вкрила.
Не одного – сотні тисяч
В земельку зарила...
Всі пропали, сіромахи,
За Волю, за Славу:
Хто – на палю, хто – на плаху,
Всі – за діло праве!
Сплять вони собі, а вітер
Гне траву-ковилу...
Сплять в могилі тій гетьмани,
Слава, Воля й Сила!
Спить великий Наливайко,
Богун, Остряниця...
Сплять Сірко і Многогрішний,
Байда і Хмельницький...
...Був же час на Україні,
Були вірні люди!
Слава лилася степами
Й гомоніла всюди...
А тепер? Кругом – тумани,
Якось тихо стало...
Де ж ви, браття-отамани?!...
Згинули?... Пропали?...
Батьку-Вітре! Ну, а, може,
Час наш ще настане?
Розвернуться ті кургани,
Й Красне Військо встане!
І підем, і будем битись
Від краю й до краю!
І козацьку пісню славну
Скажемо, зіграєм!...
“У Києві, на Майдані,
Зібралось народу –
Козацького, селянського
І панського роду.
Всі ми – люди,
Всі ми – браття,
Всі ми – міць і сила!
Всіх нас мати для любові
Й щастя народила...
І на заході й на сході
Пісня солов’їна,
І на південь, і на північ –
Ненька-Україна!
Не дамо ж бо, люде-браття,
Звести нас в могилу!
Розкрий очі, мій Народе,
Вхопи вітру в крила!
Розправ спину, вдихни в груди,
Твердо стань на ноги –
Хай тікає Чума клята
З нашого порогу!...
Об’єднаємось, полюбим,
Згладимо руїни,
Всі - Сини і Дочки вірні
Неньки-України!”...
... Так у степу говорила
До вітрів могила.
Так Історія складалась,
Терпка, ніби глід...
Так козацька Слава наша
З славою спочила,
Від Кургану до Кургану,
Ніби з сліду в слід...
Полягли ті козаченьки
За нашу свободу,
Бо були вони всі, браття,
Козацького роду!
...А в селі, на Україні,
Десь ворожить мати:
Чи то доньку, чи то сина
Бог їй має дати...
22.07.2006 року,
м. Хмельницький
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій…»
(Великому Кобзареві нашому –
Тарасу Григоровичу Шевченку)
Говорила з сивим вітром
У степу могила:
- Ой, чи знаєш ти, Стрибоже,
Кого я тут вкрила?
Заросла я бур`янами,
Боки похилила.
Горе мені – твої внуки
Розпускають крила.
Гладять мене, розчісують,
Курган розправляють,
Скоро буде вже й не знати,
Ні сліду, ні краю...
Щось свистять надвечір,
Грають, дороги питають.
Гонять хмари табунами
В Пекло чи до Раю –
Я не знаю... А сама я
Козаків тут вкрила.
Не одного – сотні тисяч
В земельку зарила...
Всі пропали, сіромахи,
За Волю, за Славу:
Хто – на палю, хто – на плаху,
Всі – за діло праве!
Сплять вони собі, а вітер
Гне траву-ковилу...
Сплять в могилі тій гетьмани,
Слава, Воля й Сила!
Спить великий Наливайко,
Богун, Остряниця...
Сплять Сірко і Многогрішний,
Байда і Хмельницький...
...Був же час на Україні,
Були вірні люди!
Слава лилася степами
Й гомоніла всюди...
А тепер? Кругом – тумани,
Якось тихо стало...
Де ж ви, браття-отамани?!...
Згинули?... Пропали?...
Батьку-Вітре! Ну, а, може,
Час наш ще настане?
Розвернуться ті кургани,
Й Красне Військо встане!
І підем, і будем битись
Від краю й до краю!
І козацьку пісню славну
Скажемо, зіграєм!...
“У Києві, на Майдані,
Зібралось народу –
Козацького, селянського
І панського роду.
Всі ми – люди,
Всі ми – браття,
Всі ми – міць і сила!
Всіх нас мати для любові
Й щастя народила...
І на заході й на сході
Пісня солов’їна,
І на південь, і на північ –
Ненька-Україна!
Не дамо ж бо, люде-браття,
Звести нас в могилу!
Розкрий очі, мій Народе,
Вхопи вітру в крила!
Розправ спину, вдихни в груди,
Твердо стань на ноги –
Хай тікає Чума клята
З нашого порогу!...
Об’єднаємось, полюбим,
Згладимо руїни,
Всі - Сини і Дочки вірні
Неньки-України!”...
... Так у степу говорила
До вітрів могила.
Так Історія складалась,
Терпка, ніби глід...
Так козацька Слава наша
З славою спочила,
Від Кургану до Кургану,
Ніби з сліду в слід...
Полягли ті козаченьки
За нашу свободу,
Бо були вони всі, браття,
Козацького роду!
...А в селі, на Україні,
Десь ворожить мати:
Чи то доньку, чи то сина
Бог їй має дати...
22.07.2006 року,
м. Хмельницький
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0951 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0951 seconds