![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.16
09:27
У ріднім батьковім саду
Причепурились любовишні,
Збудили сни мої колишні...
В тополь питають, чи не йду
Прибрати хату до ладу,
З могил забрать вінки торішні.
У ріднім батьковім саду
Причепурились любовишні,
Збудили сни мої колишні...
В тополь питають, чи не йду
Прибрати хату до ладу,
З могил забрать вінки торішні.
У ріднім батьковім саду
2024.06.16
08:29
Оце похмілля.
Ніби півночі слухав
Пісні Джері Хейл.
Ніби півночі слухав
Пісні Джері Хейл.
2024.06.16
08:07
Не зашнуровано давні рани,
Без прив'язі помаранчева повня.
Вписалась у нічну панораму,
Як відблиск вогню на жерсті жаровні.
Віщунка Вельва шепоче долю,
Не сплять лікантропи у темних шкурах.
Хто ж розірве це замкнуте коло?
Забутих в'язнів утримуют
Без прив'язі помаранчева повня.
Вписалась у нічну панораму,
Як відблиск вогню на жерсті жаровні.
Віщунка Вельва шепоче долю,
Не сплять лікантропи у темних шкурах.
Хто ж розірве це замкнуте коло?
Забутих в'язнів утримуют
2024.06.16
07:39
Не дають відпочити, холера,
Хоч знедавна я менш дійовий, –
Зачинила одна щойно двері,
Як вже інша сигналить: Відкрий…
Мов зі сну метушлива примара
Перетнула мовчазно поріг,
А мені не потрібні і даром
Нині шепоти, дотики, сміх.
Хоч знедавна я менш дійовий, –
Зачинила одна щойно двері,
Як вже інша сигналить: Відкрий…
Мов зі сну метушлива примара
Перетнула мовчазно поріг,
А мені не потрібні і даром
Нині шепоти, дотики, сміх.
2024.06.16
05:47
У ставку, на окраїні парку,
тася няньчила діток своїх.
Чоловік докуривши цигарку,
подивився без жалю на них.
І у ражі хмільного банкету
перед друзями, просто на спір,
він поцілив у ціль з арбалета,
не людина, – спотворений звір…
тася няньчила діток своїх.
Чоловік докуривши цигарку,
подивився без жалю на них.
І у ражі хмільного банкету
перед друзями, просто на спір,
він поцілив у ціль з арбалета,
не людина, – спотворений звір…
2024.06.16
05:10
Мов досконало -- майстер-золотар
На склі чи дереві -- твоє обличчя --
Виплавлював -- ті очка, ніс, вуста...
Так я в рядках сяйну красу величив.
Високих рис чарівна чистота --
Мені ти нагадала Беатріче --
Поета мрію... Лиш різниця та,
На склі чи дереві -- твоє обличчя --
Виплавлював -- ті очка, ніс, вуста...
Так я в рядках сяйну красу величив.
Високих рис чарівна чистота --
Мені ти нагадала Беатріче --
Поета мрію... Лиш різниця та,
2024.06.16
02:18
Love is...
Мого дитинства світлого реліз
Прийшов за мною у нове сторіччя,
Щоб назавжди мене у мене вкрасти.
Цим написом хизується і досі
Небесний місяць, мовчазний маркіз,
Закоханий у зіроньку, що поряд
Яскраво світить. І лише для нього...
Мого дитинства світлого реліз
Прийшов за мною у нове сторіччя,
Щоб назавжди мене у мене вкрасти.
Цим написом хизується і досі
Небесний місяць, мовчазний маркіз,
Закоханий у зіроньку, що поряд
Яскраво світить. І лише для нього...
2024.06.16
00:00
Настало літо
Аромати навколо
Липи квітують
***
Великі хмари
Заполонили небо
Ітимуть дощі
***
Аромати навколо
Липи квітують
***
Великі хмари
Заполонили небо
Ітимуть дощі
***
2024.06.15
22:01
Патетично - чоловічий голос)
Досить, кохана, буденності віхоли,
хочеться сонця і моря –
Поїхали!
У невгамовність прибою і синяви
барвного свята над будніми тінями!
(Іронічно – жіночий речитатив)
Досить, кохана, буденності віхоли,
хочеться сонця і моря –
Поїхали!
У невгамовність прибою і синяви
барвного свята над будніми тінями!
(Іронічно – жіночий речитатив)
2024.06.15
19:13
Не гадав ще молодий Тарас, що слава набагато швидша, ніж тарантас, що віз його вперше на батьківщину: усім хотілось не просто бачить, а щонайкраще пригостить речника Вкраїни.
От і в Лубнах не було кінця-краю запрошенням.
«Відбийся якось,- попросив Тарас
2024.06.15
16:37
Побути трохи ще у раю,
хотілося та обмаль часу.
Куди летіти, я не знаю?
Тримаю за крило Пегаса.
Тепер ти вільний, милий друже,
спіши між хмар, де сонце сяє,
ніколи ти не був байдужим,
як ніс мене за небокраї.
хотілося та обмаль часу.
Куди летіти, я не знаю?
Тримаю за крило Пегаса.
Тепер ти вільний, милий друже,
спіши між хмар, де сонце сяє,
ніколи ти не був байдужим,
як ніс мене за небокраї.
2024.06.15
13:56
Я не буду брехати, що знаю життя,
Розкидатись пихато словами.
Лиш скажи мені, хто ти і хто тобі я!
Поясни, що насправді між нами!
Може, карма чи так, випадковий союз?
Чи зустрілись споріднені душі?
І чому у тобі я фатально погруз?
Розкидатись пихато словами.
Лиш скажи мені, хто ти і хто тобі я!
Поясни, що насправді між нами!
Може, карма чи так, випадковий союз?
Чи зустрілись споріднені душі?
І чому у тобі я фатально погруз?
2024.06.15
12:12
Мовлю сонцем і мовлю вітром я,
Мовлю променем,
Слів розмаєм, думок палітрою,
Серцем стомленим.
Та вмокаючи пера- образи
В рути-шавлії,
Мовлю так, щоб одну лиш обрану
Мовлю променем,
Слів розмаєм, думок палітрою,
Серцем стомленим.
Та вмокаючи пера- образи
В рути-шавлії,
Мовлю так, щоб одну лиш обрану
2024.06.15
10:51
Синекура має привілей
і сама повірити готова
у казки із тисячі ночей,
на які купились безголові.
Логіку включаємо, панове,
і спаде полуда із очей.
***
і сама повірити готова
у казки із тисячі ночей,
на які купились безголові.
Логіку включаємо, панове,
і спаде полуда із очей.
***
2024.06.15
09:15
Не хвилюйся, любий, я не бачу
порізно у цьому світі нас.
Хто обпікся об сльозу гарячу,
на холодну дує повсякчас.
ДНК твоє в моєму лоні,
у твоєму серці образ мій.
Душу заколисуєш в долоні.
порізно у цьому світі нас.
Хто обпікся об сльозу гарячу,
на холодну дує повсякчас.
ДНК твоє в моєму лоні,
у твоєму серці образ мій.
Душу заколисуєш в долоні.
2024.06.15
07:29
Колише вітер грона калинові
в ряснім саду майнулого життя,
немов орелі булої любові,
під супровід мого серцебиття…
І гойдалка, як та опона часу,
спадає долу прямо із небес.
Несе тебе, життя мого окрасу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в ряснім саду майнулого життя,
немов орелі булої любові,
під супровід мого серцебиття…
І гойдалка, як та опона часу,
спадає долу прямо із небес.
Несе тебе, життя мого окрасу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.06.11
2024.05.20
2024.05.17
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Валерій Ковтун (1975) /
Вірші
В домовині... (чорний вірш)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В домовині... (чорний вірш)
***
------------------------------------------
Для посилення ефекту в творі
використані «інверсні» рими,
наприклад сТОгін - пОТім, і т.п.
------------------------------------------
***
В домовині…
(Чорний вірш)
***
А чи пам’ятаєш ти,
Що прийде час
Твого останнього
Дихання,
Котрий всмокче
Стогін тяжкий,
А потім виплюне,
Хриплячи,
Ковток гіркої
Крові
Рокової миті,
Тієї страшної
Хвилини болі,
Коли вже кепсько
Дихати й судомить,
Пекельно тягне
В’язи,
Й кістки ломить,
Язик німіє
Та зникає мова,
Коли поволі
Відтинаються кінцівки,
Та мозок ціпеніє,
З жаху,
А тіло,
Безпорадне,
Поступово охолоне…
О лихо!
- Помер схоже! -
Заскиглив голос,
Близько,
Поряд ложе;
А що робить?
Сказати вже
Не в змозі,
Що відчуваєш ще,
Лишень
Лежиш,
Вмираєш.
Свідомість ще
Жевріє, дивно,
А кляте тіло - вмерло,
Трясеться в катафалку,
Щоб гнити,
В домовині,
Напевне.
- Невже я вмер? -
Питаєш.
- Як це можливо,
Щоб бачити довкола
Та відчувати одночасно
Мертве тіло, разом?
Чому всі люди, ці,
Ридають, скиглять,
Даремно побиваються,
Коли я поряд, близько -
Я існую також?
Але ж вони не бачать…
Тільки плачуть,
Ніяк не відчувають
Дотик мій, прозорий…
Роботу копачі – зробили:
Ось вона – глибока яма,
Як підсумок та результат
Конкретний, мого життя,
Матеріального й тяжкого…
Чогось було тоді
Так турбуватись,
За тлінне тіло,
За його відчуття?
Невже тепер
Не маю я нічого,
Того, що здобував я
Працею своєю довго,
Щоб краще жити,
Добре, у достатку?
Так, маю дещо:
Добру домовину !
Дубову, дорогеньку
Й славну – це родичі
Потурбувались, вдячні,
А що ж – їм добрий
Спадок буде,
От тільки жаль,
Вони мене не бачать,
Турбуються лишень
Про те, щоб бідне тіло,
Скоріше кинути під землю,
Та найглибше, й поділити
Майно небіжчика найкраще.
Оце так доля в тіла –
В темряві, без світла,
В домовині гнити!
І дивно, й страшно – бо надвоє
Свідомість розділилася частини:
Одна над тілом - чує, та все бачить,
А інша, що матеріальна – ніби плаче,
Страдає тіло мовчки,
Відчуває нерухоме,
Але не так, як у житті
Звичайно, а інакше:
Ледве – ледве:
Оціпеніле, охололе,
Дерев’яне - немов
в’язниця темна;
Така собі труна
В труні незвична,
Це відчуває
Клітин розум,
А не мозок,
Бо кожна кліточка
Повинна зберігати
Свідомість коду –
Генетичного та
Коду форми також,
Тому, поки ця
Форма не зотліла,
Свідомість тіла
Стан свій
Відчуває й досі.
Ось піп прийшов,
Понурий, тужний,
Співає молитви,
З розп’яттям
Ходе, сумовито,
І родичі всі
Плачуть,
Й як один -
Хустинками вологими
Втирають дрібні сльози,
Колючий вітер віє жалісно
Й болюче…
Та час спливає -
Вичерпалась туга,
Що журно капала
З очей, стоячих
Біля гробу,
І піп вже
Закінчив молитись;
Мовчки
Тривають цвяхи
Копачі,
А інші тягнуть
Кришку
К домовині ближче.
То може це мені
Все сниться?
Авжеж? -
З надією питаєш
Простір хибкий…
Аж ні!
Свідомість
Затьмарилась,
Зчорніло все
Довкола,
Здригнулась
Домовина рипом
Низьким,
Тяжкая кришка
Впала на обличчя
Грюкнув,
І стукіт лине,
Й міцно втинаються
Цвяхи
У свіжі дошки,
Трясеться гроб,
Коли їх забивають,
Та мрець трясеться
Також.
Коли ж затих
Моторний гуркіт
Звуків,
Вбиваючих
Дебелих цвяхів,
Гойдаючись,
В забитій домовині,
Відчув, як в яму
Опускають тіло,
В останню путь саме,
Бо що воно ще може?
Для чого ще придатне?
І жах охоплює
Свідомість тіла,
В міцній труні,
Холодній, тісній,
Нервова оболонка
Клітин цілих -
Останні імпульси
Проводить слабко,
Тому живцем
Тебе похоронили,
Майже,
Не дали
Відлежаться тілу –
Швидко поховали!
А треба було
Зачекати лишень,
Хоч тиждень…
Та даремно!
Найшвидше краще
Родичам
Мерця здихатись,
Цураються його
Бо він вже помер,
Звісно,
Тепер, бач, з нього
Толку ніякого,
Тільки тягар
Печальний їм
Зостався.
А ти лежиш -
Все більше
Ціпенієш,
Втрачаєш,
поступово,
Життєву силу -
Її слабкі остатки,
Втрачаєш,
Розкладаючись,
Свідомості малі
Шматочки…
Не відав ти,
Що страшно
Помирати,
Та думав «здохну»,
Потім поховають,
Але не мене –
Бо мене вже не буде,
А тільки бруд тілесний,
Оцей непотріб блідий…
Аж, ні!
Доба за добою
Минає,
Пліснява вогка
Покриває в домовині
Очі мертві,
Дощі пройшли –
І кришка промокає,
Та капає в обличчя
Підземная волога,
Й бридкими плямами
Вкриває поступово тіло,
Що гнити починає,
З провалених очей
Й липких кінцівок,
А черви трупні –
Вже чекають,
Поживну суміш
Костомах та м’яса,
І особливо прагнуть,
Залізти жерти
Мозок напівгнилий,
Та в черево, де кишки…
***
19.03.09.
------------------------------------------
Для посилення ефекту в творі
використані «інверсні» рими,
наприклад сТОгін - пОТім, і т.п.
------------------------------------------
***
В домовині…
(Чорний вірш)
***
А чи пам’ятаєш ти,
Що прийде час
Твого останнього
Дихання,
Котрий всмокче
Стогін тяжкий,
А потім виплюне,
Хриплячи,
Ковток гіркої
Крові
Рокової миті,
Тієї страшної
Хвилини болі,
Коли вже кепсько
Дихати й судомить,
Пекельно тягне
В’язи,
Й кістки ломить,
Язик німіє
Та зникає мова,
Коли поволі
Відтинаються кінцівки,
Та мозок ціпеніє,
З жаху,
А тіло,
Безпорадне,
Поступово охолоне…
О лихо!
- Помер схоже! -
Заскиглив голос,
Близько,
Поряд ложе;
А що робить?
Сказати вже
Не в змозі,
Що відчуваєш ще,
Лишень
Лежиш,
Вмираєш.
Свідомість ще
Жевріє, дивно,
А кляте тіло - вмерло,
Трясеться в катафалку,
Щоб гнити,
В домовині,
Напевне.
- Невже я вмер? -
Питаєш.
- Як це можливо,
Щоб бачити довкола
Та відчувати одночасно
Мертве тіло, разом?
Чому всі люди, ці,
Ридають, скиглять,
Даремно побиваються,
Коли я поряд, близько -
Я існую також?
Але ж вони не бачать…
Тільки плачуть,
Ніяк не відчувають
Дотик мій, прозорий…
Роботу копачі – зробили:
Ось вона – глибока яма,
Як підсумок та результат
Конкретний, мого життя,
Матеріального й тяжкого…
Чогось було тоді
Так турбуватись,
За тлінне тіло,
За його відчуття?
Невже тепер
Не маю я нічого,
Того, що здобував я
Працею своєю довго,
Щоб краще жити,
Добре, у достатку?
Так, маю дещо:
Добру домовину !
Дубову, дорогеньку
Й славну – це родичі
Потурбувались, вдячні,
А що ж – їм добрий
Спадок буде,
От тільки жаль,
Вони мене не бачать,
Турбуються лишень
Про те, щоб бідне тіло,
Скоріше кинути під землю,
Та найглибше, й поділити
Майно небіжчика найкраще.
Оце так доля в тіла –
В темряві, без світла,
В домовині гнити!
І дивно, й страшно – бо надвоє
Свідомість розділилася частини:
Одна над тілом - чує, та все бачить,
А інша, що матеріальна – ніби плаче,
Страдає тіло мовчки,
Відчуває нерухоме,
Але не так, як у житті
Звичайно, а інакше:
Ледве – ледве:
Оціпеніле, охололе,
Дерев’яне - немов
в’язниця темна;
Така собі труна
В труні незвична,
Це відчуває
Клітин розум,
А не мозок,
Бо кожна кліточка
Повинна зберігати
Свідомість коду –
Генетичного та
Коду форми також,
Тому, поки ця
Форма не зотліла,
Свідомість тіла
Стан свій
Відчуває й досі.
Ось піп прийшов,
Понурий, тужний,
Співає молитви,
З розп’яттям
Ходе, сумовито,
І родичі всі
Плачуть,
Й як один -
Хустинками вологими
Втирають дрібні сльози,
Колючий вітер віє жалісно
Й болюче…
Та час спливає -
Вичерпалась туга,
Що журно капала
З очей, стоячих
Біля гробу,
І піп вже
Закінчив молитись;
Мовчки
Тривають цвяхи
Копачі,
А інші тягнуть
Кришку
К домовині ближче.
То може це мені
Все сниться?
Авжеж? -
З надією питаєш
Простір хибкий…
Аж ні!
Свідомість
Затьмарилась,
Зчорніло все
Довкола,
Здригнулась
Домовина рипом
Низьким,
Тяжкая кришка
Впала на обличчя
Грюкнув,
І стукіт лине,
Й міцно втинаються
Цвяхи
У свіжі дошки,
Трясеться гроб,
Коли їх забивають,
Та мрець трясеться
Також.
Коли ж затих
Моторний гуркіт
Звуків,
Вбиваючих
Дебелих цвяхів,
Гойдаючись,
В забитій домовині,
Відчув, як в яму
Опускають тіло,
В останню путь саме,
Бо що воно ще може?
Для чого ще придатне?
І жах охоплює
Свідомість тіла,
В міцній труні,
Холодній, тісній,
Нервова оболонка
Клітин цілих -
Останні імпульси
Проводить слабко,
Тому живцем
Тебе похоронили,
Майже,
Не дали
Відлежаться тілу –
Швидко поховали!
А треба було
Зачекати лишень,
Хоч тиждень…
Та даремно!
Найшвидше краще
Родичам
Мерця здихатись,
Цураються його
Бо він вже помер,
Звісно,
Тепер, бач, з нього
Толку ніякого,
Тільки тягар
Печальний їм
Зостався.
А ти лежиш -
Все більше
Ціпенієш,
Втрачаєш,
поступово,
Життєву силу -
Її слабкі остатки,
Втрачаєш,
Розкладаючись,
Свідомості малі
Шматочки…
Не відав ти,
Що страшно
Помирати,
Та думав «здохну»,
Потім поховають,
Але не мене –
Бо мене вже не буде,
А тільки бруд тілесний,
Оцей непотріб блідий…
Аж, ні!
Доба за добою
Минає,
Пліснява вогка
Покриває в домовині
Очі мертві,
Дощі пройшли –
І кришка промокає,
Та капає в обличчя
Підземная волога,
Й бридкими плямами
Вкриває поступово тіло,
Що гнити починає,
З провалених очей
Й липких кінцівок,
А черви трупні –
Вже чекають,
Поживну суміш
Костомах та м’яса,
І особливо прагнуть,
Залізти жерти
Мозок напівгнилий,
Та в черево, де кишки…
***
19.03.09.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"В поисках немецкого блиндажа 1 - Первый день на островке"
• Перейти на сторінку •
"Що, не йде бізнес? (про гріх гумор)"
• Перейти на сторінку •
"Що, не йде бізнес? (про гріх гумор)"
Про публікацію