Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.29
10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
2025.11.29
09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
2025.11.29
07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
2025.11.29
01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
2025.11.28
22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
2025.11.28
21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
2025.11.28
19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
2025.11.28
17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
2025.11.28
10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
2025.11.28
06:14
Таїться тиша в темряві кромішній
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
2025.11.28
03:57
І Юда сіль розсипавши по столу
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
2025.11.27
19:09
В білих смужках, в смужках чорних,
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
2025.11.27
18:12
Поляки – нація страшенно гонорова.
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
2025.11.27
12:41
Він вискакує з двору
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
2025.11.27
10:13
Я у душі, мов Іов серед гною,
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
2025.11.27
09:21
Профан профан і ще профан
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергей Цюрко (2009) /
Проза
Эпитафия Гейко Елене Леонидовне
Ещё одна смерть
Умер хороший Человек
Да что там хороший – умер Человек
Он мучился перед Смертью
Он страдал и не мог дышать
И этот Человек был Женщиной
И Смерть была не одна – она была с огромной душераздирающей Болью
Оставались Дети и среди них – маленькая дочка - хрупкий цветочек
А тут – свидание со Смертью – неминуемое свидание – ожидаемое свидание
Ещё одна Смерть с визитом к нам
Опять Смерть
Снова Смерть
И сколько их будет ещё и ещё и ещё
Столько же, сколько Рождений Жизни
Рождение приводит, Смерть уводит
Писать о ней, как о… разрушительнице и кошмарной Гостье?!
Или – как о Благодетельнице – она увела Душу с собой, спасла от страданий и Боли?..
Какая она – Смерть – хорошая или плохая?..
Она на другой - дальней чаше весов, где на ближней – Рождение и Жизнь
И эти весы… уравновешены
Иначе нельзя
Иначе не бывает
Такая у нас… Гармония – такой договор - с Богом и с Небесами: прилетая оттуда на Землю, мы всё равно должны вернуться, обязаны вернуться, мы – пообещали – первым криком новорождённого
Значит, Смерть ни в чём не виновата – она честно и хорошо выполняет свои обязанности, просто иногда - бывает – торопится или наоборот – опаздывает, так с кем такого не бывает – уж мы то, люди, в этом её, Смерть, очень хорошо понимаем - сами такие
Так почему бы нам, вместо того, чтобы плакать, не улыбнуться и мысленно не пожелать уходящей Душе мягкой посадки и чистого доброго Неба – на всё время полёта Души туда, на её Душевную Родину, откуда она пришла и куда обязана вернуться – после всего этого увлекательного путешествия на планету Земля по туристическому маршруту с названием «Жизнь»
Лети – с Богом – к Богу…
Будь…
Мы тоже… будем…
Мы тоже… когда то… присоединимся к Небесам…
Мы – вернёмся!
Мы – встретимся!
Обещаем!..
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Эпитафия Гейко Елене Леонидовне
Ещё одна смерть
Умер хороший Человек
Да что там хороший – умер Человек
Он мучился перед Смертью
Он страдал и не мог дышать
И этот Человек был Женщиной
И Смерть была не одна – она была с огромной душераздирающей Болью
Оставались Дети и среди них – маленькая дочка - хрупкий цветочек
А тут – свидание со Смертью – неминуемое свидание – ожидаемое свидание
Ещё одна Смерть с визитом к нам
Опять Смерть
Снова Смерть
И сколько их будет ещё и ещё и ещё
Столько же, сколько Рождений Жизни
Рождение приводит, Смерть уводит
Писать о ней, как о… разрушительнице и кошмарной Гостье?!
Или – как о Благодетельнице – она увела Душу с собой, спасла от страданий и Боли?..
Какая она – Смерть – хорошая или плохая?..
Она на другой - дальней чаше весов, где на ближней – Рождение и Жизнь
И эти весы… уравновешены
Иначе нельзя
Иначе не бывает
Такая у нас… Гармония – такой договор - с Богом и с Небесами: прилетая оттуда на Землю, мы всё равно должны вернуться, обязаны вернуться, мы – пообещали – первым криком новорождённого
Значит, Смерть ни в чём не виновата – она честно и хорошо выполняет свои обязанности, просто иногда - бывает – торопится или наоборот – опаздывает, так с кем такого не бывает – уж мы то, люди, в этом её, Смерть, очень хорошо понимаем - сами такие
Так почему бы нам, вместо того, чтобы плакать, не улыбнуться и мысленно не пожелать уходящей Душе мягкой посадки и чистого доброго Неба – на всё время полёта Души туда, на её Душевную Родину, откуда она пришла и куда обязана вернуться – после всего этого увлекательного путешествия на планету Земля по туристическому маршруту с названием «Жизнь»
Лети – с Богом – к Богу…
Будь…
Мы тоже… будем…
Мы тоже… когда то… присоединимся к Небесам…
Мы – вернёмся!
Мы – встретимся!
Обещаем!..
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Эти Люди приходят... Посвящение Валере Бугаеву"
• Перейти на сторінку •
"И вдруг – из нежных снов, из ниоткуда..."
• Перейти на сторінку •
"И вдруг – из нежных снов, из ниоткуда..."
Про публікацію
