ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.26
17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
2026.04.26
17:11
Коли на нас напали москалі,
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
2026.04.26
17:08
ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
2026.04.26
13:52
Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
2026.04.26
11:19
Ще тримається
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
ця дивна звичка
думати про втрачене,
обминаючи себе.
А воно чекає на всіх
зі знахідками
у печерах наших помилок,
ні – не зі скелетами
2026.04.26
10:31
Весляр потребує репостів,
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.
На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду
2026.04.26
09:45
Не стримать років цибатих,
хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.
Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,
2026.04.26
09:01
В уяві літає жар-птиця.
пір'їни - руді, голубі.
Не спиться, не спиться, не спиться…
Хоч виколи очі собі.
Повітря просякло жасмином,
парфуми люпин розілляв.
З видіння плету павутину
пір'їни - руді, голубі.
Не спиться, не спиться, не спиться…
Хоч виколи очі собі.
Повітря просякло жасмином,
парфуми люпин розілляв.
З видіння плету павутину
2026.04.26
08:34
А місто дитинства шумить соковитим березовим листям,
Де ранішнє сонце пускає крізь нього червоні коралі.
Та ледве трамвая дзвіночок у небо напружено звівся
У кронах круки починають кричати, хоч щойно мовчали.
А в місті дитинства усміхнена мама н
Де ранішнє сонце пускає крізь нього червоні коралі.
Та ледве трамвая дзвіночок у небо напружено звівся
У кронах круки починають кричати, хоч щойно мовчали.
А в місті дитинства усміхнена мама н
2026.04.26
07:11
Над містом ширяє пронизливий вітер
І вправно висвистує тужний мотив
Про те, що знедавна безсилий зловити
У хмарках рухливих проміння масив.
Немає тепла, хоч вже травень надходить
І грак у дуплі вже гніздо навіть звив, -
Спинилася в зрості й цвітінні
І вправно висвистує тужний мотив
Про те, що знедавна безсилий зловити
У хмарках рухливих проміння масив.
Немає тепла, хоч вже травень надходить
І грак у дуплі вже гніздо навіть звив, -
Спинилася в зрості й цвітінні
2026.04.25
17:50
Немов старенька бабця враз,
Зав’яже ніч на вузлик світ.
І небо в ніжних кольорах
Шукає в тиші настрій свій.
Немов бешкетні дітлахи,
Неначе ми малі колись
Стрибають зорі – світляки
Зав’яже ніч на вузлик світ.
І небо в ніжних кольорах
Шукає в тиші настрій свій.
Немов бешкетні дітлахи,
Неначе ми малі колись
Стрибають зорі – світляки
2026.04.25
14:59
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
2026.04.25
14:11
Мовчання огортає душу,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.
Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.
Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
2026.04.25
13:47
Запрошую на свій канал на ютубі, підписуйтеся.
Майже 100 композицій.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер
Майже 100 композицій.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер
2026.04.25
12:03
До літ хоча би десь до сорока,
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.
Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин.
А спробу я таку хіба зроблю?
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.
Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин.
А спробу я таку хіба зроблю?
2026.04.25
12:03
За обрій сонце упало втомне.
Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.
Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.
Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Татчин /
Вірші
Півсонети
13
Нести свій хрест. Писати ясно_й_просто.
Чекати ночі. Пити. Разом з тим,
культивувати в серці крихи зросту,
щоб і самому статися простим.
Я не про рими_й_теми – не про стиль я,
і не про те, щоб стати як бадилля:
все несуттєве болісно мине.
Я про одвічне авторське юродство,
коли за крок до зовнішнього скотства,
поет і текст єднаються в одне!
14
З приходом ночі гусне власний морок.
Зі всіх можливих розвитків подій
я вибрав той, якому вже за сорок,
а дружбани лишились молоді.
Мене ніхто з-за обрію не кличе,
та все ж не спиться десь на місяць тричі:
"як би ж то..." – видих, "мати розум..." – вдих.
І хоч довкола вдосталь ще жирку є,
у мене піст: взаємності бракує –
заримувати вічно молодих.
15
До центру світу тулиться хатина,
в ній чоловік замало не зотлів:
із ночі в ніч в його рядках_судинах
жевріє чорна магма кревних слів.
Словесний жар дискретно тане нині.
Мені за нього поіменно винні
всі ті, кого я з осені зігрів:
одні – кохання, інші – мандри й вина,
а треті – власних вражень половину.
Та це пусте… без них би я згорів.
16
У чорнім небі – жовте маковиння.
Драгдилер Місяць пухне з баришів.
А ми з тобою нібито й не винні,
що tet_a_tet не рідні_не_чужі.
Не в сьогодення втілились, а в гру ми:
ми два дроти з одним смертельним струмом,
що в протилежні сторони тече.
Ти віриш в літо, в місто, у крамниці,
у власне тіло, в те, що люди ниці,
і навіть в нас! А я – в Ґевару Че.
17
Народе мій, моя земна скорбото!
Благий Господь про тебе пам’ятав,
коли задумав обраним роботу:
тягти на гору власного хреста.
Суди мене по праву, мій народе!
Бурлить життя, а я стою напроти –
чекаю з неба манни, штибу слів,
для власного тлумачення офіри,
за крок – до себе і за два – до віри,
приблудний син на батьківській землі.
18
У центрі світу хочеться пустелі.
Немолодий лінивий бонвіан
смакує дим, вивчає тінь на стелі,
вкладає рештки серця у слова.
I саме так судилося до скону:
у чорних вікнах – зоряні ікони,
а в римуванні стільки самоти,
що навіть час на мене не впливає,
бо у остатку вірю не в слова я,
а в те, що десь живеш самітня ти.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Півсонети
13Нести свій хрест. Писати ясно_й_просто.
Чекати ночі. Пити. Разом з тим,
культивувати в серці крихи зросту,
щоб і самому статися простим.
Я не про рими_й_теми – не про стиль я,
і не про те, щоб стати як бадилля:
все несуттєве болісно мине.
Я про одвічне авторське юродство,
коли за крок до зовнішнього скотства,
поет і текст єднаються в одне!
14
З приходом ночі гусне власний морок.
Зі всіх можливих розвитків подій
я вибрав той, якому вже за сорок,
а дружбани лишились молоді.
Мене ніхто з-за обрію не кличе,
та все ж не спиться десь на місяць тричі:
"як би ж то..." – видих, "мати розум..." – вдих.
І хоч довкола вдосталь ще жирку є,
у мене піст: взаємності бракує –
заримувати вічно молодих.
15
До центру світу тулиться хатина,
в ній чоловік замало не зотлів:
із ночі в ніч в його рядках_судинах
жевріє чорна магма кревних слів.
Словесний жар дискретно тане нині.
Мені за нього поіменно винні
всі ті, кого я з осені зігрів:
одні – кохання, інші – мандри й вина,
а треті – власних вражень половину.
Та це пусте… без них би я згорів.
16
У чорнім небі – жовте маковиння.
Драгдилер Місяць пухне з баришів.
А ми з тобою нібито й не винні,
що tet_a_tet не рідні_не_чужі.
Не в сьогодення втілились, а в гру ми:
ми два дроти з одним смертельним струмом,
що в протилежні сторони тече.
Ти віриш в літо, в місто, у крамниці,
у власне тіло, в те, що люди ниці,
і навіть в нас! А я – в Ґевару Че.
17
Народе мій, моя земна скорбото!
Благий Господь про тебе пам’ятав,
коли задумав обраним роботу:
тягти на гору власного хреста.
Суди мене по праву, мій народе!
Бурлить життя, а я стою напроти –
чекаю з неба манни, штибу слів,
для власного тлумачення офіри,
за крок – до себе і за два – до віри,
приблудний син на батьківській землі.
18
У центрі світу хочеться пустелі.
Немолодий лінивий бонвіан
смакує дим, вивчає тінь на стелі,
вкладає рештки серця у слова.
I саме так судилося до скону:
у чорних вікнах – зоряні ікони,
а в римуванні стільки самоти,
що навіть час на мене не впливає,
бо у остатку вірю не в слова я,
а в те, що десь живеш самітня ти.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
| Найвища оцінка | Микола Левандівський | 6 | Любитель поезії / Любитель поезії |
| Найнижча оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.175 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.175 seconds