![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.27
02:24
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
2024.07.26
23:39
«Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2024.07.26
20:36
І
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
2024.07.26
19:27
Мені болить.
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
2024.07.26
17:47
Одна на березі сиділа,
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
2024.07.26
14:11
Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім…
Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити
2024.07.26
13:51
СпалИ усі його листи,
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
2024.07.26
09:23
І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
2024.07.26
08:07
Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
2024.07.26
07:43
Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
2024.07.26
07:31
Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
2024.07.25
23:15
Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
2024.07.25
21:22
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
2024.07.25
18:18
Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
2024.07.25
17:22
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
2024.07.25
14:39
Учись язик тримати за зубами! -
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.07.25
2024.07.05
2024.07.04
2024.07.02
2024.06.26
2024.06.20
2024.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Сергій Татчин /
Вірші
Півсонети
13
Нести свій хрест. Писати ясно_й_просто.
Чекати ночі. Пити. Разом з тим,
культивувати в серці крихи зросту,
щоб і самому статися простим.
Я не про рими_й_теми – не про стиль я,
і не про те, щоб стати як бадилля:
все несуттєве болісно мине.
Я про одвічне авторське юродство,
коли за крок до зовнішнього скотства,
поет і текст єднаються в одне!
14
З приходом ночі гусне власний морок.
Зі всіх можливих розвитків подій
я вибрав той, якому вже за сорок,
а дружбани лишились молоді.
Мене ніхто з-за обрію не кличе,
та все ж не спиться десь на місяць тричі:
"як би ж то..." – видих, "мати розум..." – вдих.
І хоч довкола вдосталь ще жирку є,
у мене піст: взаємності бракує –
заримувати вічно молодих.
15
До центру світу тулиться хатина,
в ній чоловік замало не зотлів:
із ночі в ніч в його рядках_судинах
жевріє чорна магма кревних слів.
Словесний жар дискретно тане нині.
Мені за нього поіменно винні
всі ті, кого я з осені зігрів:
одні – кохання, інші – мандри й вина,
а треті – власних вражень половину.
Та це пусте… без них би я згорів.
16
У чорнім небі – жовте маковиння.
Драгдилер Місяць пухне з баришів.
А ми з тобою нібито й не винні,
що tet_a_tet не рідні_не_чужі.
Не в сьогодення втілились, а в гру ми:
ми два дроти з одним смертельним струмом,
що в протилежні сторони тече.
Ти віриш в літо, в місто, у крамниці,
у власне тіло, в те, що люди ниці,
і навіть в нас! А я – в Ґевару Че.
17
Народе мій, моя земна скорбото!
Благий Господь про тебе пам’ятав,
коли задумав обраним роботу:
тягти на гору власного хреста.
Суди мене по праву, мій народе!
Бурлить життя, а я стою напроти –
чекаю з неба манни, штибу слів,
для власного тлумачення офіри,
за крок – до себе і за два – до віри,
приблудний син на батьківській землі.
18
У центрі світу хочеться пустелі.
Немолодий лінивий бонвіан
смакує дим, вивчає тінь на стелі,
вкладає рештки серця у слова.
I саме так судилося до скону:
у чорних вікнах – зоряні ікони,
а в римуванні стільки самоти,
що навіть час на мене не впливає,
бо у остатку вірю не в слова я,
а в те, що десь живеш самітня ти.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Півсонети
![Образ твору Образ твору](uploads/c201238335106.jpg)
Нести свій хрест. Писати ясно_й_просто.
Чекати ночі. Пити. Разом з тим,
культивувати в серці крихи зросту,
щоб і самому статися простим.
Я не про рими_й_теми – не про стиль я,
і не про те, щоб стати як бадилля:
все несуттєве болісно мине.
Я про одвічне авторське юродство,
коли за крок до зовнішнього скотства,
поет і текст єднаються в одне!
14
З приходом ночі гусне власний морок.
Зі всіх можливих розвитків подій
я вибрав той, якому вже за сорок,
а дружбани лишились молоді.
Мене ніхто з-за обрію не кличе,
та все ж не спиться десь на місяць тричі:
"як би ж то..." – видих, "мати розум..." – вдих.
І хоч довкола вдосталь ще жирку є,
у мене піст: взаємності бракує –
заримувати вічно молодих.
15
До центру світу тулиться хатина,
в ній чоловік замало не зотлів:
із ночі в ніч в його рядках_судинах
жевріє чорна магма кревних слів.
Словесний жар дискретно тане нині.
Мені за нього поіменно винні
всі ті, кого я з осені зігрів:
одні – кохання, інші – мандри й вина,
а треті – власних вражень половину.
Та це пусте… без них би я згорів.
16
У чорнім небі – жовте маковиння.
Драгдилер Місяць пухне з баришів.
А ми з тобою нібито й не винні,
що tet_a_tet не рідні_не_чужі.
Не в сьогодення втілились, а в гру ми:
ми два дроти з одним смертельним струмом,
що в протилежні сторони тече.
Ти віриш в літо, в місто, у крамниці,
у власне тіло, в те, що люди ниці,
і навіть в нас! А я – в Ґевару Че.
17
Народе мій, моя земна скорбото!
Благий Господь про тебе пам’ятав,
коли задумав обраним роботу:
тягти на гору власного хреста.
Суди мене по праву, мій народе!
Бурлить життя, а я стою напроти –
чекаю з неба манни, штибу слів,
для власного тлумачення офіри,
за крок – до себе і за два – до віри,
приблудний син на батьківській землі.
18
У центрі світу хочеться пустелі.
Немолодий лінивий бонвіан
смакує дим, вивчає тінь на стелі,
вкладає рештки серця у слова.
I саме так судилося до скону:
у чорних вікнах – зоряні ікони,
а в римуванні стільки самоти,
що навіть час на мене не впливає,
бо у остатку вірю не в слова я,
а в те, що десь живеш самітня ти.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Найвища оцінка | Микола Левандівський | 6 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Найнижча оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію