і тобі прувєт, добрий чоловік! спасибі тобі! про цикл подумаю - не пропадати ж таким файнющим римами (шиз-вниз-хмиз-криз-бриз))

Дякую, Ельфійко!

І тобі привіт, Чорі)

За п"ять не встигну - не моя провина,
До Львова їде потяг три години((((

Дякую, Василино, щиро дякую.

Цікаве питання Ви поставили, Сергію. Я аж сама задумалася – пієтет чи іронія? Так трапилося історично, що пієтет мені взагалі не властивий – натура не та. Але – в даному випадку! – це й не іронія – стовідсотково. Розумієте, Сергію...останні років 100 психіатри, клінічні психологи, психотерапевти так чи інак перебрали на себе роль, яка традиційно належала священикам. Нє, ну у слов»янській традиції це збереглися інституції церкви, ще діє – бодай раз на рік – обряд сповіді. Та й широка слов»янська душа, не обтяжена новітніми заморочками, вихлюпується нагору вряди-годи – виплакатися в жилєтку найліпшішій колєжанці чи поговорити по-душам під пляшку із давнім другом – це в нас норма. Такі собі доморощені психотерапевти одне для одного) (та це тема для окремої довгої розмови)))
Якаось так склалося у нас... Інша справа – західна культура. Там не прийнято вішати на близьких свої приватні турботи, навантажувати друзів своїми прикрощами і страхами. Та й канонічна сповідь не вельми поширена у тих краях. А людська ж натура – самі знаєте! – потребує виговоритися, виплакатися, відкритися, вихлюпнути, вичистити свою душеньку.
А взяти на себе роль «чистильника» небагато охочих.
І тому залишається той, хто залишається – Дохтор.»Намісник Бога на цій боже-вільній землі» .
Та коли Господь – всесильний, премудрий і нескінченно добрий, то Дохтор – хоч і профі, хоч і мудра, дуже мудра – та все ж – людина.
А професія ця – ну, власне, як я її собі можу уявити – вельми і вельми важка та відповідальна. Лікувати людські душі. Вчити бути щасливими. Позбавляти страху й болю. Давати надію.
..а як воно – брати на себе відповідальність за людське життя? А як воно – бачити щодня – людську душу з виворітного боку? А як воно – чути кожну-кожнісіньку людську думку, спогад, бажання, фантазію, сон, усі людські слабкості і заманухи – і не стати мізантропом? І не зненавидіти людей?
Такі от справи. Про це, власне, мій вірш)
Дякую Вам за відгук, Сергію.

транслейт мі пліз останній рядок, май діа)
Дякую, Сонечко!

завжди будьласка

:-)

"як справи? дякую, в мене все вертикально"

ги..все встало..на місце;) дяка, Чоррі))