
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.17
08:17
Мрій рожевих світ далекий,
Недосяжний і ясний, –
Звіддаля звучить, мов клекіт
Невідомої весни.
Незглибимий і безпечний
Світ моїх найкращих мрій, –
Світлом ділиться звершечка
І думки лаштує в стрій.
Недосяжний і ясний, –
Звіддаля звучить, мов клекіт
Невідомої весни.
Незглибимий і безпечний
Світ моїх найкращих мрій, –
Світлом ділиться звершечка
І думки лаштує в стрій.
2025.08.16
22:23
О, скільки масок, лиць, гримас, личин!
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.
Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.
Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,
2025.08.16
21:40
Із Бориса Заходера
Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.
І Бука про себе промукав:
Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.
І Бука про себе промукав:
2025.08.16
11:11
Заходиш до кімнати із якимось олівцем
Бачиш оголеного і кажеш “Хто є оцей?”
Змагаєшся справді якось ухопити сенс
Що казать прийшов собі додому
Бо щось-то відбувається, а ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
Бачиш оголеного і кажеш “Хто є оцей?”
Змагаєшся справді якось ухопити сенс
Що казать прийшов собі додому
Бо щось-то відбувається, а ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
2025.08.16
09:23
Літні дні лічені -
насолоджуйся кожним,
повернись обличчям
до краси Божої!
Ось м’ячем-сонцем
у високім небі
довгорукі сосни
насолоджуйся кожним,
повернись обличчям
до краси Божої!
Ось м’ячем-сонцем
у високім небі
довгорукі сосни
2025.08.16
06:52
Правду легко зрозуміти,
Хто б і що не говорив, –
Щастя вічно більше в світі,
Ніж усякої жури.
А коли його багато –
Почуттям не дати стрим, –
Будеш радість виражати,
Нею тішитись затим.
Хто б і що не говорив, –
Щастя вічно більше в світі,
Ніж усякої жури.
А коли його багато –
Почуттям не дати стрим, –
Будеш радість виражати,
Нею тішитись затим.
2025.08.15
21:59
Старий шукає ровесників,
але їх уже більше
у царстві мертвих, а не живих.
З ким йому розмовляти?
Він бачить молодих,
яких зовсім не розуміє.
Як перекинути місток
до померлих? Як відновити
але їх уже більше
у царстві мертвих, а не живих.
З ким йому розмовляти?
Він бачить молодих,
яких зовсім не розуміє.
Як перекинути місток
до померлих? Як відновити
2025.08.15
18:27
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Шахерезада і
Шахерезада і
2025.08.15
18:17
тісно у барі
шумно
Юр
наливай що є
музика шестиструнна
спокою не дає
будьмо
шумно
Юр
наливай що є
музика шестиструнна
спокою не дає
будьмо
2025.08.15
13:49
Сполох мій перед ранком,
Запеленався в сон ще.
Тільки-но роси впали,
Вітер себе зморив.
Ще не торка фіранки
Краєм рожевим сонце,
В шибі блідий черпалок
Носиком догори.
Запеленався в сон ще.
Тільки-но роси впали,
Вітер себе зморив.
Ще не торка фіранки
Краєм рожевим сонце,
В шибі блідий черпалок
Носиком догори.
2025.08.15
06:42
Чи не ти казала досі
І тлумачила завжди, –
Хто, чому й за ким голосить,
І не вирветься з біди?
Чи не ти співала тихо,
Користь маючи від знань, –
Що коли не збудиш лихо,
То не матимеш страждань?
І тлумачила завжди, –
Хто, чому й за ким голосить,
І не вирветься з біди?
Чи не ти співала тихо,
Користь маючи від знань, –
Що коли не збудиш лихо,
То не матимеш страждань?
2025.08.14
23:34
Тримаєш жезли у руці –
виконують все фахівці,
по профілю їм виші ці,
бо долі слід в їх вишивці.
14.08.2025р. UA
виконують все фахівці,
по профілю їм виші ці,
бо долі слід в їх вишивці.
14.08.2025р. UA
2025.08.14
22:55
Сховавши ідентичність десь на дно,
Вбачаючи у зраді доброчинство, Пишається змосковщене лайно Своїм холуйським недоукраїнством.
У нетрях зубожілої душі
Усе чуже, холодне і вороже. Позбутися московської іржі Здається, тільки куля допоможе.
Вбачаючи у зраді доброчинство, Пишається змосковщене лайно Своїм холуйським недоукраїнством.
У нетрях зубожілої душі
Усе чуже, холодне і вороже. Позбутися московської іржі Здається, тільки куля допоможе.
2025.08.14
21:45
Ти намагаєшся когось знайти
у натовпі, але все марно.
Натовп - це магма,
це хаотичний потік.
Ти думаєш, що знайомі
прийдуть на цей захід,
але вони десь забарилися,
щезли у випадкових справах.
у натовпі, але все марно.
Натовп - це магма,
це хаотичний потік.
Ти думаєш, що знайомі
прийдуть на цей захід,
але вони десь забарилися,
щезли у випадкових справах.
2025.08.14
15:02
На маленькій ділянці огороду, де не було ніяких рослин, після зливи, що заплескала землю, я угледів нірку. Спершу подумав, що це лисиця мишкувала. Тут неподалік на покинутому обійсті вона давно хазяйнує. Напено бігати з лісу, щоб вполювати крілика чи кур
2025.08.14
15:01
Весною уже сонце повернулось...
До цих ознак, боюсь, ніяк не звикну –
Розтанув сніг, не прибраний із вулиць.
Тож мотлох видно, викинутий з вікон.
Підсніжники заполонили місто.
В спустошеному лісі таловини
Чорніють, зяють траурним намистом...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...До цих ознак, боюсь, ніяк не звикну –
Розтанув сніг, не прибраний із вулиць.
Тож мотлох видно, викинутий з вікон.
Підсніжники заполонили місто.
В спустошеному лісі таловини
Чорніють, зяють траурним намистом...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віктор Цимбалюк (1971) /
Поеми
Аюдаг
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Аюдаг
(За мотивами легенд Криму)
…Це було дуже-дуже давно…
В час, коли серед Світу гули,
Русочубі, вихрасті вітри…
А внизу кучерявились гори,
Захищали незаймане море…
Секвойяндри, дуби, клени, тиси,
Покривали відроги і миси…
Звірі, риба, тварини і птаство
Рахувались в краю тому паствою…
…Отже, так… Між всього цього краю
Мала місце ведмедяча зграя…
Споживала форель і ставриду,
Мед збирала у горах Тавриди…
Верховодив у зграї вожак,
На людину наводив він жах…
Він ревів і гарчав, так як грім,
Падав долі мисливець пред ним!...
Він ставав на свої задні лапи,
А передніми хмари він лапав…
Чи столітні дуби виривав
І барлогу собі майстрував….
Плем’я свого вождя поважало,
Знав він силу, та знав він і жалість…
…Якось ввечері, після вечері,
Дружна зграя спустилась на берег,
Щоб скупатись в морських хвилях втомлених,
І зігрітися в сонячних променях…
…Але що це!?... Вожак раптом бачить,
Як у згортку з вітрила хтось плаче!...
…Він підкрався, понюхав повітря,
Мокрі лапи в хутро своє витер…
Доторкнувся до зношених клаптів –
Аж там дівчинка в синьому платті!...
Русокоса, маленька, а очі,
Мов би крила в південної ночі…
«…Що робитимем з нею ми, браття?!...»
«…Забрати… Забрати… Забрати…»
«…Це дарунок від наших Богів!...» -
Величезний вожак заревів…
…Поселили дівчатко в печері,
Виноград вхід заплів, ніби двері…
А ліани в колиску сплелися,
А дуби їй насипали листя…
…Вона, ніби з води, підростала…
Мов русалка морська, славна стала…
Русі коси, як виспіле жито,
Біле личенько, росами вмите…
Як лоза – її постать, а очі,
Мов би крила південної ночі…
…Вона часто збігала до моря,
На світанку, як гаснули зорі…
І про Сонечко пісню співала,
І промінням його умивалась…
А вожак, нашорошивши вуха,
ЇЇ пісню все слухав і слухав…
«Голос в неї – ранкове світання,
Невгамовних пташок щебетання…
А слова, ніби посмішки квітів,
А мелодія – променів світло…»
…Саме так це було, саме так…
Але якось ведмежий вожак,
Полювати повів свою зграю,
До далекого скіфського краю…
…Залишилась русалка сама,
Море вкуталось в сивий туман…
Тихо сіла на камінь на березі,
Й малювала дельфіна на бересті…
А як води туман з себе скинули,
Вона глянула в море і скрикнула!...
Хвилі гнали на берег човна,
А у ньому – безсилий юнак…
…Човен ткнувся у берег кормою:
«Звідки ти?... Хто ти є?... Що з тобою?...»
Але він тільки дихав ледь тихо,
Й лиш одне слово вимовив: «Лихо…»
…Волокла його довго в печеру,
Готувала узвари, вечерю…
Запалила камінням вогонь,
Лікувала і гріла його…
…Три по дев’ять минуло так днів,
Він окріп, вже вставав, пив і їв…
Розказав їй про рабство та зло,
Про нелюдське, страшне ремесло…
Вона пильно на нього дивилась,
Раптом, вперше в житті, зашарілась…
Рвучко встала, поправила плаття,
Розгорілось сильніше багаття…
Він підвівся й поглянув їй в очі:
«Вони в тебе – немов крила ночі…»
В цей час зірка погасла остання,
А між них спалахнуло кохання…
…Він налагодив вранці вітрило,
Море їх освіжило і вмило…
Вони змовились плисти за обрій,
Їм було разом любо та добре…
Поклялись вони просто і твердо,
Бути разом до самої смерті…
…Підхопив свіжий вітер човна,
Посміхнулась до нього вона…
…Але що це!?.. Тріщить бурелом!..
То ведмеді вертають додому…
… і побачив могутній вожак,
Як русалку краде в них чужак…
«…Що робити!? Брати, що робити?!..
Нумо, в море, гайда воду пити!..
Ми красуню додому вернемо,
Чужака ж на шматки роздеремо!...»
…В море кинулась зграя ведмежа,
І вода почала швидко меншати…
От, до берега зносить човна,
Але тут, заспівала вона!...
І мелодія лагідна ця,
Розтопила ведмежі серця…
…Звірі стали, і тільки вожак:
«…Не відпущу!.. Загинеш, чужак!..»
…Він все пив, все ковтав і ковтав,
І ще більше у тілі зростав…
«…Відпусти нас, тебе я молю…
Він – мій суджений, я й`го люблю…
Я між добрих людей жити буду,
Я ніколи про вас не забуду…»
…Зупинився ведмідь у зажурі,
Лапи й морду у воду занурив…
Потекли із очей його сльози,
Все ж, русалку чужинець відвозив…
…І вожак обернувся на камінь,
Й сумно зирить на воду віками…
Омиває його Чорне море,
Ліс густий покрива Ведмідь-гору…
…З того часу хлюпоче вода:
«Аюдаг… Аюдаг… Аюдаг…»
Кумпала Вір,
02.06.2007 року, м. Ялта-Лівадія
…Це було дуже-дуже давно…
В час, коли серед Світу гули,
Русочубі, вихрасті вітри…
А внизу кучерявились гори,
Захищали незаймане море…
Секвойяндри, дуби, клени, тиси,
Покривали відроги і миси…
Звірі, риба, тварини і птаство
Рахувались в краю тому паствою…
…Отже, так… Між всього цього краю
Мала місце ведмедяча зграя…
Споживала форель і ставриду,
Мед збирала у горах Тавриди…
Верховодив у зграї вожак,
На людину наводив він жах…
Він ревів і гарчав, так як грім,
Падав долі мисливець пред ним!...
Він ставав на свої задні лапи,
А передніми хмари він лапав…
Чи столітні дуби виривав
І барлогу собі майстрував….
Плем’я свого вождя поважало,
Знав він силу, та знав він і жалість…
…Якось ввечері, після вечері,
Дружна зграя спустилась на берег,
Щоб скупатись в морських хвилях втомлених,
І зігрітися в сонячних променях…
…Але що це!?... Вожак раптом бачить,
Як у згортку з вітрила хтось плаче!...
…Він підкрався, понюхав повітря,
Мокрі лапи в хутро своє витер…
Доторкнувся до зношених клаптів –
Аж там дівчинка в синьому платті!...
Русокоса, маленька, а очі,
Мов би крила в південної ночі…
«…Що робитимем з нею ми, браття?!...»
«…Забрати… Забрати… Забрати…»
«…Це дарунок від наших Богів!...» -
Величезний вожак заревів…
…Поселили дівчатко в печері,
Виноград вхід заплів, ніби двері…
А ліани в колиску сплелися,
А дуби їй насипали листя…
…Вона, ніби з води, підростала…
Мов русалка морська, славна стала…
Русі коси, як виспіле жито,
Біле личенько, росами вмите…
Як лоза – її постать, а очі,
Мов би крила південної ночі…
…Вона часто збігала до моря,
На світанку, як гаснули зорі…
І про Сонечко пісню співала,
І промінням його умивалась…
А вожак, нашорошивши вуха,
ЇЇ пісню все слухав і слухав…
«Голос в неї – ранкове світання,
Невгамовних пташок щебетання…
А слова, ніби посмішки квітів,
А мелодія – променів світло…»
…Саме так це було, саме так…
Але якось ведмежий вожак,
Полювати повів свою зграю,
До далекого скіфського краю…
…Залишилась русалка сама,
Море вкуталось в сивий туман…
Тихо сіла на камінь на березі,
Й малювала дельфіна на бересті…
А як води туман з себе скинули,
Вона глянула в море і скрикнула!...
Хвилі гнали на берег човна,
А у ньому – безсилий юнак…
…Човен ткнувся у берег кормою:
«Звідки ти?... Хто ти є?... Що з тобою?...»
Але він тільки дихав ледь тихо,
Й лиш одне слово вимовив: «Лихо…»
…Волокла його довго в печеру,
Готувала узвари, вечерю…
Запалила камінням вогонь,
Лікувала і гріла його…
…Три по дев’ять минуло так днів,
Він окріп, вже вставав, пив і їв…
Розказав їй про рабство та зло,
Про нелюдське, страшне ремесло…
Вона пильно на нього дивилась,
Раптом, вперше в житті, зашарілась…
Рвучко встала, поправила плаття,
Розгорілось сильніше багаття…
Він підвівся й поглянув їй в очі:
«Вони в тебе – немов крила ночі…»
В цей час зірка погасла остання,
А між них спалахнуло кохання…
…Він налагодив вранці вітрило,
Море їх освіжило і вмило…
Вони змовились плисти за обрій,
Їм було разом любо та добре…
Поклялись вони просто і твердо,
Бути разом до самої смерті…
…Підхопив свіжий вітер човна,
Посміхнулась до нього вона…
…Але що це!?.. Тріщить бурелом!..
То ведмеді вертають додому…
… і побачив могутній вожак,
Як русалку краде в них чужак…
«…Що робити!? Брати, що робити?!..
Нумо, в море, гайда воду пити!..
Ми красуню додому вернемо,
Чужака ж на шматки роздеремо!...»
…В море кинулась зграя ведмежа,
І вода почала швидко меншати…
От, до берега зносить човна,
Але тут, заспівала вона!...
І мелодія лагідна ця,
Розтопила ведмежі серця…
…Звірі стали, і тільки вожак:
«…Не відпущу!.. Загинеш, чужак!..»
…Він все пив, все ковтав і ковтав,
І ще більше у тілі зростав…
«…Відпусти нас, тебе я молю…
Він – мій суджений, я й`го люблю…
Я між добрих людей жити буду,
Я ніколи про вас не забуду…»
…Зупинився ведмідь у зажурі,
Лапи й морду у воду занурив…
Потекли із очей його сльози,
Все ж, русалку чужинець відвозив…
…І вожак обернувся на камінь,
Й сумно зирить на воду віками…
Омиває його Чорне море,
Ліс густий покрива Ведмідь-гору…
…З того часу хлюпоче вода:
«Аюдаг… Аюдаг… Аюдаг…»
Кумпала Вір,
02.06.2007 року, м. Ялта-Лівадія
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію