ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Козак Дума
2024.03.04 13:43
З дитинства ти хворів невиліковно
любов’ю до Вітчизни і людей,
а ріднокрай збагачував духовно,
давав наснагу, тисячі ідей…

Мелодії в душі завжди звучали,
естрадою, піснями проросли.
Улюбленцю широкого загалу

Козак Дума
2024.03.04 10:44
Вони лише збирались жити,
радіти сонцю і весні,
натхненно вчитись і творити,
співати мамині пісні…

Та не судилось, відлетіли,
рве невимовно серце біль –
взяли ворожі збройні сили

Ольга Олеандра
2024.03.04 10:40
Вам то не боляче, бо ви – далеко?
Бо це не з вами, бозна де, чуже?
Бо ваша власна ледь надтріснута безпека
суцвіттями нечуйності цвіте?

Два роки вже. Уважне споглядання.
Подачки помочі. Промови співчуття.
Співучасть в людожерському жуванні

Юрій Гундарєв
2024.03.04 10:26
В цей світ, що з каменю, землі й піску, Води та пилу, куряви і вітру, Дощів холодних, злив, громів тріскучих, Гарячих сонць і білоклубних хмар, Приходять сни розбурхані під небом Стихій, війни, любові, чванства, страху Химер, що тіні прихистку снуют

Леся Горова
2024.03.04 08:38
Моя мрія тьмяніє. Несила їй бути веселкою.
Кольори позмивали новини. У сні чорно-білому
Затягнули тумани дорогу. І стала вузенькою
Й непомітною стежка, якою так жваво я бігала

Зліва неї - війна, чужинА зяє справа безмовністю.
Під ногами не чую слі

Олександр Сушко
2024.03.04 08:01
Кров'ю вмиті та бідою сни,
Прокидаюсь -- бомблять клуню, гади.
А чи сіятиму жито навесні,
Чи ракета прилетить у хату?

День прожив, а наче цілий вік,...
Ніч минула...вижив. Ну і добре.
Я оглух. Та чую брата крик!

Віктор Кучерук
2024.03.04 05:37
На ширину всього вікна,
І в глибину мілку кімнати, –
Уже всміхається весна
Та з буднів радо творить свято.
Дарує іскорки натхнень
І подає нові надії, –
Навчає прагнути щодень
І лиш добро у світі сіять.

Микола Соболь
2024.03.04 00:04
Накалатаю чаю, хай стоїть.
Коли гарячий, то нема натхнення.
Цукерок «Тузик» є у мене жменя
і… неба, хоч не мирного, блакить.
Шукає вечір з ким напосошок.
Йому потрібен, певно, співрозмовець.
Реве сигнал сирени в гучномовець,
а я думками лину між зі

Ідан Мерол
2024.03.03 15:43
починатися там звідки стелиться небо як дим
звідки сотні доріг поведуть тебе строго туди
де чекають давно там є стіл і накрито на стіл
невблаганно далекі й такі невимовно прості

звідки видно міста у яких ти ніколи не був
де про грішне мовчать адж

Євген Федчук
2024.03.03 14:27
Вийшов дядько Петро з хати, потилицю чуха
Та жінчине буркотіння слуха краєм вуха:
- Дожилися, вже у хаті і кусника хліба!
А він ходить спокійненько, то не знає ніби.
- Та ж немає в магазині! Не завозять, кляті!
Де ж я маю тобі хліба, скажи мені, взя

Володимир Бойко
2024.03.03 12:53
Відповідатимуть за все!
Горітимуть в огні геєни
За всіх невинно убієнних –
Ніщо від кари не спасе.

І буде суд. І буде кара.
І людський суд. І Божий суд.
І буревії занесуть

Олена Побийголод
2024.03.03 11:32
Жартуна – керувати собою
обирали зі сміхом дядьки;
і коли уже йшлося до бою –
він усім обіцяв шашлики.

А дядьки – геть наївні, як діти!
Рахувати їм щось – не з руки...
От і йдуть – за свій кошт боронити

Козак Дума
2024.03.03 11:03
Одними «пише Бог», «у сні приходить» іншим,
та заповіді нам кладе у їх уста,
а я пишу свої, не заповіти, вірші.
Там натяку нема на авторство Христа…

І пафосу катма, все більше із натури,
про хамство і війну, підступність і цинізм.
Відверто, без пр

Світлана Пирогова
2024.03.03 10:53
Суцільна чорнота. Ніхто не відав,
Що нелюди пришлють кривавий вітер.
Одеса плаче і нема спокою.
Який мерзотник злодіяння скоїв
У березневу першу нічку сонну,
В будинок запустивши смерті дрони.
Руїни і завали - сон навічно,
Ніколи діти не розплющать

Тетяна Левицька
2024.03.03 09:22
присвячується народній артистці України Світлані Мирводі)

Королева романсів
В такт кружляє у танці
І несе людям радість,
Раювання душі.
Сонцем лагідним світить
І дарують чар-квіти,

Микола Соболь
2024.03.03 08:46
Таких ночей, напевно, вже не буде.
Переплелися руки, мов лоза.
І крапельки роси лягли на груди…
На жаль тоді не все тобі сказав.

Слова пусті, коли говорить тіло,
коли знемога утомила плоть.
У той момент були ми надто смілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ярослав Бих
2024.02.14

Меланія Дереза
2024.02.08

Галина Украйна
2024.02.02

Ґадза Володимир
2024.01.31

Рікардо Лаер
2024.01.15

Котенко Вадим Бойко
2024.01.10

В Дольний Віктор Дольний
2024.01.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Новіцька (1981) / Вірші

 Легенда про святу Маргариту
„Ви знаєте, в домі тім є превелике горище –
Отам і грішила, а ви собі думали, де?
А сила нечиста, отой її чорний котище,
Пощезла кудись, що вже й гицель її не знайде.
А як її батько склинав при чесному народі!
А їй мов нічого – стоїть наче свічка пряма!
Така була горда, мовляв, приступитися годі,
Аж тут показалось, що сорому в неї нема.
Злягалася з бісом, від нього вродила дитину.
Застали сусіди – душила її у садку.
А був же хлопчисько! За неї пішов на бантину!
Подумати тільки, за фурію, лярву таку…”

У сизім тумані від башт повертаються стежі.
Далеко-далеко, лиш оклики чуть голосні.
І хтось промовля… так… суддя у червоній одежі…
А може, вже й справді молитися треба мені?..
Ці східці ведуть догори – а як в пекло спускаюсь.
Отак мені й треба: згубила невинне дитя…
Казали, відпустять, коли щиросердно покаюсь,
Та в тім-то й біда, що не хочу цього каяття!
Одна тільки думка пече, наче голка зашкурна:
Чи він пожаліє, чи, може, навіки забув?
О боже, не знаю, чи грішна, чи відьма, чи курва,
А знаю, що й досі люблю його, ким би не був!
Такий був ласкавий. І мова, неначе здалека.
Він старший на вигляд. Казав, йому тисяча літ…
Мені ще тоді відчувалась якась небезпека,
Коли проводжала і плакала біля воріт.
Ось кат розім’яв собі руки. Закинув уміло
Мішка з-за плечей. Вже сокиру готов занести.
І жаху не чую – щось інше мені наболіло.
Щось треба сказати. Хіба, якщо можеш, прости…

...А глупої ночі шмигнув попід браму закриту
І гірко ридав, роздираючи груди свої,
Старий Мефістофель, що знав про святу Маргариту
Ще менше, ніж знала юрба про чаклунство її.





Найвища оцінка Олексій Бик 6 Любитель поезії / Майстер-клас
Найнижча оцінка Жорж Дикий 5 Любитель поезії / Любитель поезії

      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-06-06 03:39:01
Переглядів сторінки твору 8626
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.271 / 5.63  (4.660 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 5.320 / 5.68  (4.703 / 5.3)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.799
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 1999.11.30 00:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Вировець (М.К./М.К.) [ 2006-06-06 06:36:27 ]
Ірино, який чудовий вірш Ви написали!
Я скопіювала собі, буду перечитувати. Аж дух захопило, коли читала другу половину.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Татчин (М.К./М.К.) [ 2006-06-06 12:23:42 ]
Еге ж.
Всіма руками - ЗА! Майже бездоганно.
А майже - це (для мене)малесенький недолік: одне суцільне тіло вірша при сприйманні його двома частинами (самодостатніми!). Там є відчутна пауза. Її можна акцентувати відступом, або номерами 1 і 2 (супермініцикл), або (вибач, Іринко, за крамольну думку) заміною першої частини якоюсь влучною назвою: бо друга частина - ідеальна. І - вона окремо, не розбавлена першою, просто таки виймає серце. Хоча, може й так лишити, нічого не прибирати, бо ж читаєш першу - відповідний настрій, а вже друга - здіймає тебе на кілька сходинок вгору, а далі - тільки безмежжя.
Мої щирі вітання.
Пішов перечитувати (другу частину).


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анна Хромова (Л.П./Л.П.) [ 2006-06-06 12:46:36 ]
Слів поки нема - купа вражень.
А щодо частин - +1. На мої відчуття, вони дуже різні.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Мельник (Л.П./Л.П.) [ 2006-06-06 22:48:17 ]
Злягалася з бісом, від нього вродила дитину.
Застали сусіди – душила її у садку.
А був же хлопчисько! За неї пішов на бантину!
Подумати тільки, за фурію, лярву таку…”

Мені здалося - що саме ця строфа є кульмінаційною. Навіть не зважаючи на те, що мова йде від імені "іншого". Пригадалась мені МАруся Чурай перед стратою... І порівняння це вживаю не тому, аби сказати про епігонство, а тому, що вперше після "Марусі Чурай" відчула щось подібне за силою та гостротою (те, що трагічне в своїй основі, і про що можна сказати саме так цинічно в лапках, брутально, і не інакше). А потім - пауза - це логічні зауваження, про які вже написано у попередніх коментарях. Чи зробить Ірина графічний переділ твору - не є суттю. Але читаючи твір, у мене не виникло думки про частини. Сприйняла його цілісно - мабуть саме із-за тієї строфи, про яку говорила на початку.

Вірш мене дуже вразив.

P.S.Такі "Маргарити" насправді належать обом. Але це вже з іншої опери...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрій Мудрий (Л.П./Л.П.) [ 2006-06-07 03:36:37 ]
Пречудово!
Останні два рядки кардинально міняють вектор настрою. Це як вправно загорнутий догори хвостик каліграфічно виведеного складного китайського ієрогліфа.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Вировець (М.К./М.К.) [ 2006-06-07 07:16:02 ]
Я спробувала вчора прочитати цей вірш вголос і зрозуміла, що обов’язково треба виділяти інтонацією мову різних героїв. і Зразу подумала, що непогано було б, у зв’язку з цим, розбити вірш на три частини, тобто розділити відстанню рядки з думками Маргарити, Мефістофеля і авторські.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Новіцька (Л.П./М.К.) [ 2006-06-13 19:54:51 ]
Вибачайте, люди, за запізнення. Дуже вдячна всім за коментарі!

Справді, вірш варто розбити на частини. Бо перша - тільки експозиція, так би мовити, фактичний виклад, переданий вустами якоїсь пліткарки. А друга - те, що йде вглиб, входження в чужу душу. Я досить далеко тоді зайшла, гадаю. На тому крапка.

Модифікація Фауста (герой-чоловік) - це "я", обернене як до канонічного Фауста-науковця, так і до мене особисто, як складник оберненої пропорції. Особа, одержима інфернальними знаменнями, непосидюча, з трагічним розламом психіки. Через неї й Маргарита стає заручником темних сил, і насправді в героєві причина того, що ілюзорне щастя триває так коротко. Він не належить нікому, окрім усього світу. І по-фаустівськи "застопорити" мить спокою неможливо.

Слів Мефістофеля у вірші нема. Остання строфа - це епілог. Тобто, як я побачила, досить виразно виконує функції епілогу, що раніше не спадало на гадку.

Ще раз усім дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Савранська (Л.П./М.К.) [ 2006-06-13 23:01:01 ]
Люблю трансформацію у часі, у вас це -"модифікація" Фауста, входження в душу Маргарити.
Вдалося!! Згодна в усьому з Татчиним, а також з і"єрогліфічним хвостиком" - родзинка!
Так, філософський, мудрий вірш.

(Трохи боляче від першої частини. Про батька, якщо у Гете, щось не пам'ятаю - жарт).


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстер Рим (Л.П./Л.П.) [ 2006-07-13 12:30:05 ]
За стилем чимось нагадує Ліну Костенко.
Є декілька явно невдалих слів і змістові розширення (те, що між рядками, для подальших роздумів читача), на жаль, видаються трохи банальними. Але це ж тільки початок дороги?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Новіцька (Л.П./М.К.) [ 2006-07-17 14:14:53 ]
Отож відкриваю карти - в певному сенсі.

По-перше, пане Жорже-під-Майстер, "вітаю" з черговою появою на сайті.

По-друге, щодо ваших х (фройдівська "очетапка") "зауважень". Ляшкевич мене чесно попередив (благородства не забракло), що сайтівська публіка буде переглядатися у зв'язку з конкурсом особливо строго і з підвищеними вимогами, а перегляд буде робитися професіоналами. Пане професіонале, гляньте на власний рейтинг - навіть перед коментами Паші він був не вельми. тож ваші вимоги можна мені сприймати вибірково.
Стоп, а де вимоги? Де хоча б одна конкретна вимога, якщо на те пішло? Я вас питаю! Га?
Ваші приводи до незадоволення віршем (даним). "За стилем чимось нагадує Ліну Костенко.
Є декілька явно невдалих слів і змістові розширення (те, що між рядками, для подальших роздумів читача), на жаль, видаються трохи банальними. Але це ж тільки початок дороги?" Розгляну.
1. Так, я дійсно нагадую в традиційно розмірно складених віршах Ліну Костенко. Це, пане Жорже, смертний гріх? Я вичислила б вашу ідентичність, навіть якби ви не зачіпали цієї теми. "Стилістика" коменту видає вас із головою.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Новіцька (Л.П./М.К.) [ 2006-07-17 14:29:12 ]
(продовження)
Так, я нагадую Ліну Костенко - це свідома конвергенція літературознавчих, ідеологічних, світоглядних засад і аж ніяк не плагіат. Ви звернули увагу, що про це вже говорилося (мабуть, замислились про те, як витягти козир із коменту Тані Мельник; напружили мізки сильно, бідолашний ви, чи не перегрілись вони після цього?), тож ваш закид відносно й опосередковано справедливий, але я ТАКУ подібність до товариша Ліни гріхом не вважаю.
2. Рядок про невдалі слова нагадує мені критику одного маленького імператора на музичний твір початкуючого композитора: "Ваша опера може бути, але в ній є деякі невдалі ноти..." Імператор трішечки знав музику і вибрав деякі вдалі слова для свого відгуку. Щоправда, що з того? Ви фільм "Амадей" дивилися? Може, зрозумієте десь рочків у вісімдесят. Отже, які конкретно невдалі слова ви мали на увазі? Прошу уточнити, пане професіонале! Я відповім на зауваги. Як професіонал професіоналові. Мій початок дороги вже позаду, а ось ви починати будете довго - повірте на слово. Мені жаль вас.
3. Опишіть, як ви розумієте зміст розширень поміж частинами тексту. Що, на вашу думку, за ними стоїть? Потрудіться написати хоча б твір-роздум у манері четвертого класу. Це трошки почесно, пане Жорже, коли вам так захотілося витягти мене на розмову. Охоче подискутую. От переможці конкурсу бачили своє (щось їм змістові розширення підозріло сподобались, чи не так?), а ви своє. Хто як мислить, той так і бачить.

До вас усе. Ви ж, напевно, знову втечете? О, не робіть цього, будь ласка! "Так негарно" (цитую назву вашого вірша й відсилаю читачів до нього, щоб вигідно порівняти наші з вами, Жорже, професійні якості.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Новіцька (Л.П./М.К.) [ 2006-07-17 14:41:10 ]
Одразу відповідаю на зауваги до ще одного вірша, під яким нема де писати (хитрий ви, думали, останнє слово - ан нєт!) "Якщо вставляти свої 5 копійок, то підкидую один із варіантів відповіді на запитання
"Чому нам вітер ентропій
палкі серця прошив?.."
Ентропія, як явище, стосується тільки речей "матеріальних", одже, в певному розумінні, тих сердець, що далі битись перестали. Себто йдеться про попередній рух сердець у напрямку від життя. З цього зору саме запитання виглядає трохи наївним? І до чого тут тоді терновий вінок, якщо не жили, не розвивалися, не ставали чимось більшим, а банально деградували?" Ось зміст коменту.

1. Фізично-метафізичні роздуми про ентропію. Рух серця - абсолютне безглуздя, воно, пане анатоме, не рухається нікуди, а тільки скорочується. І навіть якщо образно, то я мала на увазі скорочення серця в ритмі доби, яка йде вперед, Жорже, і цим серцям ніколи думати про матерії ваших "рухів". Їм треба набрати знань, осмислити цю добу, провідчути її, залишитися в ній - і коли вона ворожа і треба йти пробоєм, ця місія рівнозначна терновому вінкові і, незважаючи на зусилля, часто нездійсненна. Чи слід ставити в вину героям тотальну деградацію доби, Жорже? Хіба вони винні в тому, що ентропія засмоктує, як болото? Ось це останнє речення ви попри ваш склад розуму мали би зрозуміти дуже добре, бо ж ви й є складник цієї ентропії.
2. Знайдіть мені якесь одне ненаївне запитання в світі - крім, звісно, риторичних, які ви, впевнений у власній непогрішимості, є мастаком ставити.

3. Пане професіонале, а все-таки пишіть "отже" через правильну літеру "т". А то якось несолідно виходить. "Так негарно..."


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстер Рим (Л.П./Л.П.) [ 2006-07-29 14:55:29 ]
Ірині Новіцькій, щодо ваших підозр - ні, Жорж Дикий, це інша особа. При всій моїй повазі до Жоржа і його організаційної діяльності на нашому сайті - його творчість - це світ Андеграунду, світ далекий від моїх світів.
Щодо ваших коментарів.
Я поставив свою оцінку "5" за обидва ваші тексти. Поставив оцінки з огляду на те, що ви претендуєте на рівень майстра, тобто R1. А, отже, до вас потрібно ставитися серйозно, що напівзаплющені очі будуть вам не дуже корисні.
У відповідь - не надто зрозумілі емоції. Хоча чому не надто? Тут, у нас для вас, Ірино, все якось не так. Мало простору для вас? Так намагайтесь його в поезії здобути. Хіба бути схожим за стилем (стосовно тексту "Легенда про святу Маргариту) до Ліни Костенко для вас образливо? Не читав при цьому попередні коментарі, а зараз бачу що і Тетяна Мельник вас із цим вітає.
А хіба "Є декілька явно невдалих слів" свідчить про те, що я вважаю ваш вірш в цілому невдалим? Вам властиві такі перекручування?
Не буду про всі слова, які, як на мене, не дуже добрі, ось явні "зашкурна - курва" в даному тексті ні до чого, - і “зашкурна” і “курва” ні до чого, не тільки рима, складена з них. Та й про наголоси теж - "бантина" - з наголосом на перший склад це одне, напевно те, що ви маєте на увазі, а у вас інший наголос, в народі слово з таким наголосом використовується з інакшим змістом.
Тому фрагмент виглядає незрозумілим:

"Застали сусіди – душила її у садку.
А був же хлопчисько! За неї пішов на бантину!
Подумати тільки, за фурію, лярву таку…”"

"Закинув уміло Мішка з-за плечей. Вже сокиру готов занести" - теж якось кострубато.

І змістові розширення у вашій "Легенді про святу Маргариту" мені видаються трохи банальними. І, в першу чергу, виходячи з того, що ви зачепили у "своїх поетичних роздумах" тільки одну, погрішиму частину Християнства, причому, зачепили "без досвіду материнства" героїні, без досвіду віри “героїні”, але з досвідом шаленої погорди
“Казали, відпустять, коли щиросердно покаюсь,
Та в тім-то й біда, що не хочу цього каяття!”
“А знаю, що й досі люблю його, ким би не був!”

Люблю – це поняття в обсязі Віри відноситься до Господа, - Бог сотворив нас з Любов’ю, і передав нам її. І я переконаний, що навіть ваша героїня, яку ви називаєте святою Маргаритою, відчуття Любові не могла мати до протилежних Господу сил. Тому точніше було би використовувати “кохання”, чудове пояснення гормональних пристрастей.

А святість, по вашому тексту, звідки береться в оправдання назви віршу?
Звідси?
“І жаху не чую – щось інше мені наболіло.
Щось треба сказати. Хіба, якщо можеш, прости…”

чи звідси?

“Старий Мефістофель, що знав про святу Маргариту
Ще менше, ніж знала юрба про чаклунство її.”

чи може зі “щирого каяття”, яке так властиве святим?

“Казали, відпустять, коли щиросердно покаюсь,
Та в тім-то й біда, що не хочу цього каяття!”

Як це для вас, Ірино, не дивно, але нам не має про що дискутувати,
у вас своє, у мене своє.
які в мене можуть бути вимоги до вас? Єдино, вважаю, що цей вірш на рівень R1 не тягне.
Стосовно вашого “Стоп, а де вимоги? Де хоча б одна конкретна вимога, якщо на те пішло? Я вас питаю! Га?” – маю вам зауважити, що вимоги прописані до всіх
"Га?" , то в нас тут Майстерні, і попри привітання вас із творчим успіхом (всі ваші твори не читав, тому про успіх твердити не можу), деякі автори дозволяють собі звернути вашу увагу на щось інше. Утім це явно не має змісту? Судячи з вашої реакції. Львівський “Кембрідж”?

Стосовно іншого вашого тексту, про сторінку якого ви чомусь говорите, як про недоступну:

Знімали літери з рядків,
зі шпальт, зі сторінок, -
несли крізь сизий дим віків
терновий свій вінок...
Чому хтось добрий голос свій
зненацька приглушив?
Чому нам вітер ентропій
палкі серця прошив?..

Повторю точно свій коментар “звідти” (до речі, дякую за підказку про технічну помилку “одже”):
“Якщо вставляти свої 5 копійок, то підкидую один із варіантів відповіді на запитання "Чому нам вітер ентропій палкі серця прошив?.."
Ентропія, як явище, стосується тільки речей матеріальних, отже, в певному розумінні, тих сердець, що далі битись перестали. Себто йдеться про попередній "рух" сердець у напрямку від життя. З цього зору саме запитання виглядає трохи наївним? І до чого тут тоді терновий вінок, якщо не жили, не розвивалися, не ставали чимось більшим, а банально деградували? “

Ще раз зауважу, що стосовно ентропії недаремно не має множини. Поетичне трактування не повинно перекреслювати закони побудови всесвіту, а той всесвіт про який ви говорите, Ірино, має одну ентропію і стосується вона матеріальних речей, у цьому, якщо хочете, вся проблема цього тексту. Живе ентропії недосяжне. Мертве – так.




Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстер Рим (Л.П./Л.П.) [ 2006-07-29 16:42:52 ]
"Чи слід ставити в вину героям тотальну деградацію доби, Жорже? Хіба вони винні в тому, що ентропія засмоктує, як болото?"

Відповім (хоча й не Жорж, але питаєте в мене) - героям ваших творів "слід ставити в вину" тотальну деградацію доби, бо це все частинки одного вашого "я" - створені вами у вірші герої і придумана вами деградація доби, частинки одного цілого добре вживаються, тобто одна частинка вашої свідомості таки відповідає за іншу частинку її ж.
З того ж погляду "вони і винні в тому, що ентропія засмоктує, як болото".

А щодо справжнього стану речей, то, зрозуміло, кожному він бачиться по-своєму, але ентропія, якщо ви не маєте на увазі заворот повік усередину, все таки неминуче розсіювання енергії у фізиці тіл нашої системи вимірів. І абсолютно очевидно, що, в противагу, до неминучих і всезагальних процесів тілесного омертвіння (ентропія), є процес формування Людини, її Я, її енергії, що непідвладна дії розпаду з-зовні.
Повторив це декілька раз, як архіважну річ, яка стосується змісту людського життя - йти до себе, без надмірного відволікання на вторинні речі, - Богу богове, Кесарю кесареве...



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олексій Бик (Л.П./М.К.) [ 2006-12-08 06:06:03 ]
Не став перечитувати коменти, хоча з кількості і розмірів зрозумів, що дискусія :)Маю таку думку, що на моє захоплення цією річчю це ніяк не вплине.
Чув, як Ірина читала "Маргариту" на дні народження у Скиби - прифігів від внутрішньої сили.
Відомі фантасти Стругацікі якось призналися, що спалили кілька своїх творів з діагнозом "відсутність прихованих змістів". Думаю, цього вірша вони би нізащо не спалили :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Святослав Синявський (Л.П./Л.П.) [ 2007-02-18 18:52:13 ]
Старий Мефістофель, що знав про святу Маргариту
Ще менше, ніж знала юрба про чаклунство її

БРАВО!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Яремко (М.К./М.К.) [ 2009-07-10 18:01:54 ]
Вірш чудовий, передано трагедію одуреної дівчини. Гете якраз так і описав її: суміш розпачу і каяття.

Одначе
"І гірко ридав, роздираючи груди свої,
Старий Мефістофель..." Ні - цей не ридатиме. Він - батько оман!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юля Спалахувка (Л.П./Л.П.) [ 2010-04-25 18:13:24 ]
Пригадую, як ти читала це (не памятаю коли) на проспекті Шевченка зі сцени, тільки для дощового Львова - ти тоді стала такою великою і всеохоплюючою!
А сам вірш, як бачиш запамятався аж досі, хоч то і було кілька років тому.