Якось на світанку, наприкінці травня, я завітав до цього світу.
Було це досить давно, то ж не дивно, що деякі подробиці встигли стертися з моєї пам’яті. Однак, свій перший день народження навряд, чи можливо колись забути.
Останніми днями відчуваєш, як тебе все щільніше затискає з усіх боків. Тіло, зігнуте дугою, нестерпно ниє. Кінцівки заклякли від нерухомості. Задуха перехоплює горло, від нестачі кисню паморочиться в голові. Ти, наче у підводному човні, який більше не може забезпечити існування. Лише аварійний підйом на поверхню може дати порятунок.
Паніка охоплює твоє єство. Ти, як у лихоманці, шукаєш виходу із цього вогкого, тісного і задушливого місця. Даремно... Виходу немає. Колись давно, коли ти був ще зовсім маленьким, тобі було тут тепло і затишно, просторо і спокійно.
Але сите і безтурботне дитинство скінчилось. Твоє життя – на волосині!
І доки смерть не забрала останній шанс, ти маєш знайти вихід! Зараз – або ніколи!
Зібравши останні сили ти пручаєшся, штовхаєш і гупаєш в усі боки, намагаючись знайти вихід. Малесеньке сердечко переляканим горобчиком істерично б’ється в грудній клітині і сльози розпачу навертаються на очі. Час спливає разом з надією на порятунок.
Ні, так не можна. Треба перепочити, заспокоїтись і спробувати ще раз.
Ти не можеш здатися і ладен боротися до кінця, до останньої секунди життя, до останнього поштовху серця і навіть після нього.
І ти б’єшся, б’єшся, б’єшся!!! Вперто, самовіддано, несамовито доки твоя тюремна камера не витримує і прогинається під ударами твоєї голови.
- Невже це вихід?
Електричним розрядом ця думка пронизує тіло.
І ти потроюєш натиск, напружуєш усі сили, немов важкоатлет, що підіймає рекордну вагу і відчуваєш, як поволі просуваєшся вперед. Міліметр за міліметром з кожним поштовхом, з кожним ривком ти наближаєшся до своєї мети.
Ще, ще, ще, ще, ще, ще-е-е-е!!!
І ось твоя голова уже назовні. Тут холодно і страшною. Твої очі сліпить яскраве світло. Але назад дороги немає.
Тільки вперед!
Тіло, затиснуте з усіх боків, мов лещатами, здригається, не в змозі поворухнутись, але ти не здаєшся: пручаєшся, борешся, повзеш. Ти хочеш жити!!!
Чиїсь велетенські могутні руки приходять тобі на допомогу і ти в останньому ривку пірнаєш у новий дивовижний, незнайомий світ.
Знесилений, безпорадний і беззахистний, лежачи на двох теплих незнайомих руках, розумієш: ти зміг, ти зробив це, ти – переміг!
Це неповторне почуття перемоги, змішане зі страхом і здивуванням, переповнює тебе. Вперше у житті набираєш повітря у легені і кричиш з усіх сил, сповіщаючи світ, що ти – народився: „Ува-а-а, ува-а-а, ува-а-а, ува-а-а!!!”
Не біда, що „р-р-р” ти навчишся вимовляти ще не скоро. Басовиті, але добрі голоси радо вітають твій прихід.
Вправні руки перерізають пуповину – останню ниточку, яка з’єднувала тебе з мамою, роблячи тебе самостійною людиною. Гордість огортає своїм теплим плащем, бо ти насправді – крутий хлопець! Ти зробив свій перший вчинок, гідний поваги. І це тільки початок!