
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Христенко (1958) /
Вірші
/
ЛІРИКА
ДОБРИЙ РАНОК
Я кажу тобі: ”Добрий ранок „ –
Лиш розтануть сутінки ночі,
- Як живеш, моя люба панно?
Що мені розказати хочеш?
Нам з тобою було так гарно!..
Ми могли розмовляти вічно.
Грозові розбігались хмари
Від усміхненого обличчя.
Неквапливий, ласкавий голос,
Ніби шелест трави і листя,
Або жайвора спів у полі,
Як туман в голові стелився.
Я, у захваті, просто слухав
І вдивлявся у любі очі,
Намагався зібратись духом,
Щоб тебе не віддати ночі
І ніколи не розлучатись:
Відтепер, аж до віку – разом.
Я не згоден тебе втрачати –
Не тепер, може іншим разом!
Екзотична і неповторна
Ніч, розділена нами навпіл:
Почуттів феєричні шторми
І об’єднані Зодіаки.
Геть знесилені, десь під ранок,
Ми пірнули у світ Морфея,
Де чекала нас щастя брама
І буденного сірі двері.
Із дверей тин виходить жінка –
Біль і розпач несе в долонях.
Впізнаю – це моя дружина,
А за нею і наша доня,
Простягаючи рученята,
Чи запитує, чи то кличе:
„Ти мене не покинеш, тату?!” –
І сльоза, як рубець по личку...
Я прокинувся. Совість рвучко
Вириває із серця шмаття.
Одягнувся, пішов беззвучно,
Щоб тебе не потурбувати.
На останок черкнув два слова:
„ Прощавай! Вибачай, будь ласка.
Нам не доля кохатись знову –
Це останній акорд казки.”
Я формально – з сім’єю, вдома,
А насправді – з тобою поряд,
На обличчі – крива втома,
А у грудях – шматок горя.
Дні і ночі пливуть сірі.
Почуття виривають грати,
Бо вони, наче ті звірі,
Хочуть всі ланцюги зняти.
Опиратись не маю зброї –
Це занадто важка втрата:
Між коханою і дочкою
Маю тільки одну обрати.
А тобі, певно, ще важче.
Як ти винести це зуміла:
Прямо в серце влучила праща,
Розтрощивши твої крила!..
Що робити?
Хіба знаю?!
Розірвати вузол – не сила,
На останок тебе благаю,
Щоб забула і не любила.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ДОБРИЙ РАНОК
Я кажу тобі: ”Добрий ранок „ –
Лиш розтануть сутінки ночі,
- Як живеш, моя люба панно?
Що мені розказати хочеш?
Нам з тобою було так гарно!..
Ми могли розмовляти вічно.
Грозові розбігались хмари
Від усміхненого обличчя.
Неквапливий, ласкавий голос,
Ніби шелест трави і листя,
Або жайвора спів у полі,
Як туман в голові стелився.
Я, у захваті, просто слухав
І вдивлявся у любі очі,
Намагався зібратись духом,
Щоб тебе не віддати ночі
І ніколи не розлучатись:
Відтепер, аж до віку – разом.
Я не згоден тебе втрачати –
Не тепер, може іншим разом!
Екзотична і неповторна
Ніч, розділена нами навпіл:
Почуттів феєричні шторми
І об’єднані Зодіаки.
Геть знесилені, десь під ранок,
Ми пірнули у світ Морфея,
Де чекала нас щастя брама
І буденного сірі двері.
Із дверей тин виходить жінка –
Біль і розпач несе в долонях.
Впізнаю – це моя дружина,
А за нею і наша доня,
Простягаючи рученята,
Чи запитує, чи то кличе:
„Ти мене не покинеш, тату?!” –
І сльоза, як рубець по личку...
Я прокинувся. Совість рвучко
Вириває із серця шмаття.
Одягнувся, пішов беззвучно,
Щоб тебе не потурбувати.
На останок черкнув два слова:
„ Прощавай! Вибачай, будь ласка.
Нам не доля кохатись знову –
Це останній акорд казки.”
Я формально – з сім’єю, вдома,
А насправді – з тобою поряд,
На обличчі – крива втома,
А у грудях – шматок горя.
Дні і ночі пливуть сірі.
Почуття виривають грати,
Бо вони, наче ті звірі,
Хочуть всі ланцюги зняти.
Опиратись не маю зброї –
Це занадто важка втрата:
Між коханою і дочкою
Маю тільки одну обрати.
А тобі, певно, ще важче.
Як ти винести це зуміла:
Прямо в серце влучила праща,
Розтрощивши твої крила!..
Що робити?
Хіба знаю?!
Розірвати вузол – не сила,
На останок тебе благаю,
Щоб забула і не любила.
Найвища оцінка | Жорж Дикий | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Найнижча оцінка | Вероніка Новікова | 5.25 | Любитель поезії / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію