Чому я не хочу виходити за тебе заміж?
Жити з твоїми батьками і вести щосекундну війну з твоєю мамою? Війну за тебе, порядок, за все... Бо вона – господиня, а я - ніхто. І дім цей – храм її повновладдя, і ти належиш їй, а я ніхто... Вибачте, це Я – НІХТО???
Максимум через тиждень твою маму відвезуть до лікарні із “нападом серця” (всього вам якнайкращого, мамо! Одужуйте скорше!), але нас вже не буде у вашому домі.
У нас із тобою буде власна квартира, правда ж? Двокімнатна, бо кожен із нас потребує власного простору.
Спочатку, звісно, все буде добре. Я буду з роботи швидко мчати додому, і готувати тобі вечерю. Кожен раз смачнішу.
Ти кожного ранку приноситимеш мені до ліжка каву без цукру (як я люблю), і дозволятимеш палити на кухні.
Там у мене буде порядок. Я повішу зелені завіси у кукурудзах (як у зразкової господині Мардж Сімпсон).
Потім ми почнемо сваритись за комп”ютор=> тобі він потрібний для роботи, а я свої дурнуваті віршики можу й до зошита записати.
Я мляво посилаю тебе на твою гордість, шваркаю дверима і йду до подруги.
Повертаюсь п”яна і заплакана. Викурюю пів-пачки цигарок та іду спати.
Спимо ми в різних кімнатах.
Два дні ми з тобою не розмовляємо. Я не готую їжу, бо можу й обійтися, а твоє виховання потребує максимуму умінь і навичок.
Три перші дні ти ходиш їсти у “БУФЕТ” навпроти будинку. Та потім по твоїх ситих очах і ЇЇ перикривленому обличчу здогадуюсь:
Ти ходиш їсти до мами...
Потім ми якось миримось, пристрасно та доволі голосно (на заздрість сусідам) кохаємось, бо секс після сварки, це дуже.....
Через півроку ми сваримось знову. Я ХОЧУ ПОДИВИТИСЬ як роблять татуювання, бо вже намріяла їх собі 5 штук, але боюсь болю.
А ти ХОЧЕШ ПОДИВИТИСЬ фінал чемпіонату стриптизу.
Я не піддаюсь. Ти розхєрячуєш пульт об стіну та йдеш до своїх найкращіх друзів.
Повертаючись вранці, ти бачиш, що я теж не ночувала вдома. Ти дзвониш мені, але телефон вимкнено. До того ж я сплю після клубу у свого давнього приятеля, ні, нічого такого!
Ти обдзвонив усіх подружок, а на роботі мене немає – я “хворію”.
Ти плачеш і божеволієш.
Я плачу і не витримую.
І....
Повертаюсь....ти кричиш, і знову плачеш. Я плачу. Ми б”ємо посуд. Потім стоїмо на колінах (на осколках, мов йоги), цілуємо один одного у зарюмсані щоки, і обіцяємо більше не сваритись, а любити один одного до скону.
Ти купуєш ще один телевізор, і тепер ми дивимось їх окремо. Я так і засинаю в іншій кімнаті, бо іти до тебе мені лінькі...
Сексом ми займаємось все рідше і рідше.
Потім приходить цариця жіночої мудрості та ідеал зразкового подружнього життя, тобто твоя матір.
Їй не подобається все. Безлад, твоя, наче-то, блідість та приготована мною їжа.
Я посилаю її на **й, і обіцяю наступного разу спустити зі сходів.
Вона кричить, що я сука, і сама зруйнувала своє щастя. Я виливаю їй на голову холодну каву, а вона кричить “шо єто подсудноє дєло” і “шо син у неї ідіот, раз связал вою судьбу со стервой, которая п”є, курить та матюкається як мужик”.
Хочу крикнути їй з вікна, що й цицьки в мене несправжні. Але вона поквапливо біжить, розмахуючи своєю картатою сумкою часів дитинства Наполеона Бонапарта.
Ти приходиш і мовчиш. Потім кажеш, що не можеш розірватися, бо ми з нею – найдорожчі тобі жінки.
“Ну то заведи третю” – ледь не зривається з мого язика. Але я мовчу, бо я - справжня дружина. Притуляюся до тебе, і в голові складаю віршовані обряди поховання. Якийсь час все добре, потім ти починаєш затримуватись на роботі, ми все рідше і рідше ходимо десь разом. З басейну ти мене не зустрічаєш.
На травневі свята у Крим, я їду без тебе. Картоплю на дачі твоєї матері ти садиш без мене.
Вночі я перевіряю твої кишені та СМС-пошту. Потім нажахане єство мені підказує, що в мене ростуть роги. Я починаю діяти.
Розмовляю по телефону пошепки і втаємничено. Іноді виходжу з кімнати.
Ти завше нервуєш і хапаєш слухавку, щоб упевнитись, що я дійсно балакаю з Лєнкою.
Я раптово починаю носити спідниці і підбори.
Роблю нову зачіску і змінюю колір волосся.
Ти нервуєш, сонечко.
Я щаслива. Потім у нас корпоративна вечірка. Мене проводжають дядьки. Але з вікна ти бачиш, що я виходжу з машини нашого замдиректора.
Ти вчиняєш скандал. Я дурнувато хіхікаю (як обкурена школярка) і запевняю шо все ОК. Ти б”єш кулаком об стіну, хапаєш мене за наддорогУ кофтину => дереш її на шмаття.
Б”єш мене.
Гострим носком чобітка ти отримуєш по своїх яєках.
Холоднокровно переступаю через твоє розверзле тіло на підлозі, кажу що
1-“сам винен”,
2-“іди, полікуй фантазію”,
3-“хворий імпотент”.
2,5 години плачу у ванній кімнаті, виходжу, а ти спиш у кухні на дивані.
Я дзвоню другові, він мене забирає. Його дружина давно мене знає, тому й не нервує. Тиждень я живу у них, потім мені телефонує моя мама, і каже, щоб я поверталась до неї.
Через місяць ти повзаєш на колінах, приносиш величезний кошик ненависних мені та недоречних червоних троянд.
І благаєш повернутися.
Я мовчки курю 4 цигарки одна за одною, спокійно відсилаю на **й та на варенники до твоєї ***ної мами.
Закриваю двері.
Через тиждень я забираю свої речі і впадаю в шоковий стан, але ніхто крім друга не знає, що через тебе померла моя 2місячна дитина.
Може краще все так і залишити, бо я так і не збираюся виходити заміж...
Розумієш мене?