ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
2026.10.25
21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталя Радкевич (1992) /
Проза
Проза.Адже я кохаю тебе...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Проза.Адже я кохаю тебе...
Нас розділяє максимум 50-т кілометрів.Я у Рівному, а ти в Костополі. Здається, це не так далеко, але сум, туга за тобою переповнює мене...Здається, я тебе не кохаю...але тоді що змінилось за цей місяць? Здається, нічого...
А може? Та, ні...це лише здогадки, які блукають темним лісом у пошуках поживи, у пошуках інформації...
А де губимося ми? Серед темних хащів думок, тернистих почуттів..у цьому лісі ми блукаємо вже давно..з тих пір, як почали розуміти сенс життя та межі його тенет...
Я так за тобою сумую...я не бачила тебе лише три-чотири дні, лише сітки інтернету захопили нас...але там ми не розуміємо інтонації, не бачимо рис обличчя...а що нам важливіше? Сама людина, чи її слова? О,так...тупе запитання, але ми живемо по таким принципам...принципам, що тягнуть за собою безвихідь...
Мені так хотілось написати тобі "Кохаю...", але щось мене стримало...Думка про те що ти можеш завдати болі абсолютно не тішить мене, лише засмучує і вводить в депресію..."А як хотілось би..." лише це тішить наш тупий матеріальний мозок, та руйнує нашу духовність...Чому ми завжди страждаємо через помилки інших? А на свої закриваємо очі?!
Цей біль...ось ця зневага..це все залежить від нас...
Давай ми з тобою сьогодні поглядами зустрінемось на зірці..самій яскравій...нашій...я буду тебе там чекати...сьогодні...завтра..тоді коли мені без тебе сумно і одиноко...Адже я кохаю тебе...Але ніколи тобі цього не скажу..Я закреслю своє минуле заради тебе...Я хочу почати нове життя, нове життя з тобою...адже я кохаю тебе...Пам"ятаєш, той день на качелях? Я сиділа на гойдалці, а ти мене розгойдував..так, той день я пам"ятатиму все своє життя, навіть якщо ми не будемо разом...
Твої очі...в них заховане щось таємниче, ще не розвідане...Я завжди бачу в них себе...але чи довго це триватиме? хто мені дасть відповідь? Цікаво, який колір та запах має моє кохання? І якого кольору твоє кохання до мене?З чим ти можеш його порівняти?
Нас розділяє відстань і час....Ти в іншому місті, а я дома..в себе...Ти зараз солодко спиш...А я думаю про тебе, адже я кохаю тебе...
Субота, 18 квітня 2009 рік.
А може? Та, ні...це лише здогадки, які блукають темним лісом у пошуках поживи, у пошуках інформації...
А де губимося ми? Серед темних хащів думок, тернистих почуттів..у цьому лісі ми блукаємо вже давно..з тих пір, як почали розуміти сенс життя та межі його тенет...
Я так за тобою сумую...я не бачила тебе лише три-чотири дні, лише сітки інтернету захопили нас...але там ми не розуміємо інтонації, не бачимо рис обличчя...а що нам важливіше? Сама людина, чи її слова? О,так...тупе запитання, але ми живемо по таким принципам...принципам, що тягнуть за собою безвихідь...
Мені так хотілось написати тобі "Кохаю...", але щось мене стримало...Думка про те що ти можеш завдати болі абсолютно не тішить мене, лише засмучує і вводить в депресію..."А як хотілось би..." лише це тішить наш тупий матеріальний мозок, та руйнує нашу духовність...Чому ми завжди страждаємо через помилки інших? А на свої закриваємо очі?!
Цей біль...ось ця зневага..це все залежить від нас...
Давай ми з тобою сьогодні поглядами зустрінемось на зірці..самій яскравій...нашій...я буду тебе там чекати...сьогодні...завтра..тоді коли мені без тебе сумно і одиноко...Адже я кохаю тебе...Але ніколи тобі цього не скажу..Я закреслю своє минуле заради тебе...Я хочу почати нове життя, нове життя з тобою...адже я кохаю тебе...Пам"ятаєш, той день на качелях? Я сиділа на гойдалці, а ти мене розгойдував..так, той день я пам"ятатиму все своє життя, навіть якщо ми не будемо разом...
Твої очі...в них заховане щось таємниче, ще не розвідане...Я завжди бачу в них себе...але чи довго це триватиме? хто мені дасть відповідь? Цікаво, який колір та запах має моє кохання? І якого кольору твоє кохання до мене?З чим ти можеш його порівняти?
Нас розділяє відстань і час....Ти в іншому місті, а я дома..в себе...Ти зараз солодко спиш...А я думаю про тебе, адже я кохаю тебе...
Субота, 18 квітня 2009 рік.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0889 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0889 seconds