Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.11
06:19
Вдивляюся пильно в обличчя людей
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
Нікому в стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
Нікому в стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
2026.09.10
22:51
Деметра на коні вороному
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
2026.09.10
21:28
тривкі складнопорожні дні
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
2026.09.10
21:12
Десь відходить моє тепле літо,
неквапливо, без зайвих прощань.
Лиш торкнулось, ще сонцем сповите,
моїх рук і далеких бажань.
Я дивлюсь йому вслід без тривоги —
хай іде у свою далечінь.
У той край не питаю дороги,
неквапливо, без зайвих прощань.
Лиш торкнулось, ще сонцем сповите,
моїх рук і далеких бажань.
Я дивлюсь йому вслід без тривоги —
хай іде у свою далечінь.
У той край не питаю дороги,
2026.09.10
19:59
Зовсім звичайним ранок видававсь –
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по
2026.09.10
15:15
Де ви, дозвілля невпізнані люди?
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
2026.09.10
12:13
Нехай гряде оновлення весни,
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.
Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.
Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети
2026.09.10
08:41
«ЗАГИБЕЛЬ АТЛАНТИДИ: Коли Океан закрив Небо»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється
2026.09.10
08:04
Зарясніли відтінки
Жовтих крапель впритул,
Неупинних, як фіжми,
Що занурились в мул.
До глибин від жаскої,
Нетривкої води,
У спотворений сумнів,
Що чекає біди.
Жовтих крапель впритул,
Неупинних, як фіжми,
Що занурились в мул.
До глибин від жаскої,
Нетривкої води,
У спотворений сумнів,
Що чекає біди.
2026.09.10
06:52
Ніким непереконана
Шукати компроміс,
Ти нехтуєш законами
І чвари сієш скрізь.
Якщо немає розуму,
А величі синдром,
То силою погрожуєш
І лупиш кулаком.
Шукати компроміс,
Ти нехтуєш законами
І чвари сієш скрізь.
Якщо немає розуму,
А величі синдром,
То силою погрожуєш
І лупиш кулаком.
2026.09.09
21:29
віршики
віршатка віршульки
на спомин
добрий не добрий
довільно подряпані стулки
без примусу не без гонору
поспіль кимось прочитані
або непрочитані досі
віршатка віршульки
на спомин
добрий не добрий
довільно подряпані стулки
без примусу не без гонору
поспіль кимось прочитані
або непрочитані досі
2026.09.09
19:40
Ніч наблизилась тихенько.
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
2026.09.09
14:59
Де ж нам знайти королеву,
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
2026.09.09
13:21
Пробач, мій хороший, іще не готова
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
2026.09.09
12:53
«АХІЛЛЕС: Кров на вівтарі Стріловержця»
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
2026.09.09
12:31
Так не хоче мороз відступати
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Шинкарук (1983) /
Проза
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
…А дзвони ллються до мене у долоні, залізні їх язички гублять росу… холодні… музика сонцеподібних калатал підіймає мене над небом і землею… бачу, навпроти – Софія пресвята усміхається… і так мені чудово-чудно… і на собі відчуваю суконну сукню, обшиту скіфською нескінченністю… а рука князівська гріє мої пальці. Дрож… Чую, як сльози біжать по його щоках… по моїх… Дощик над банями. Осінь. А у мене – весна. Золотими слізьми на бані ворон плаче. Простір розійшовся колами від сльози… Десь там – Він, мій князь. Відпусти мене, тіло, ох, відпусти. …Я ж іще жива.
…А дзвони підіймаються разом зі мною. Співають веселку над горою княжою.
…Тихо коні князівські іржуть… тихо й камінь музику ту слухає… дзвінково-світанкову. «Я твоя Альфа і Омега…, русинко моя… русинко…» А груди ледь не розтріснуть... а серце ледь не вискочить йому навперейми. Небо – в очі, вітер – в косу, душа моя – з тіла – шубовсть у простір без чорноти… а дзвони …дзвони! Господь знає, як то у високості літається душам смертним.
Скроня відчуває холод одвірка. На коси сиплеться музика, на коси дощ падає. Вростаю п’ятами в землю, кісьми в небо вростаю через усю дзвіницю… Я офірую Тобі, Господи. Ось моя офіра. Але поверни мене туди, де не боятимуся смерти, де не треба лжі, де немає болю від порожніх слів! «Отче наш, що єси на небесах…» А дзвони колих-колих. А сльози – кап… «За тиждень Великдень…» А я вже – не я – Простір. Горішній Київ усміхається невеселою веселкою. А сонце хмуриться. «Не я б’ю…» І навіщо то думка така виникає у чужих з нізвідки про шукання себе у собі…
…Лінії долонь сплелися в одне… Софійські бані під нами… Чи то ж я?! Відкриваюсь… Виходжу… До тебе лишень і вийду… До того, хто гріє мене своєю долонею, хто не будує мені в’язниці… Де я – ВІЛЬНА.
«Вербу, донечко, не можна святити плакучу…» А сонце по щоках пропікає наскрізь, аж час проступає в дощ з-під ніг… На дощ! «Нехай святиться ім’я твоє…» А душа відштовхується від тіла і мчить світ за очі. Геть, подалі від таких жахливих слів, що «лживі єсть…»
«…слова твої лживі єсть?» «…ні. Хреще́на я…»
А коні плачуть, стоячи під брамою…
А дзвони б’ються в високості над нашими головами… Розплітається скитська нескінченність на моїй сукні…
…Весілля княже йде!..
…А дзвони підіймаються разом зі мною. Співають веселку над горою княжою.
…Тихо коні князівські іржуть… тихо й камінь музику ту слухає… дзвінково-світанкову. «Я твоя Альфа і Омега…, русинко моя… русинко…» А груди ледь не розтріснуть... а серце ледь не вискочить йому навперейми. Небо – в очі, вітер – в косу, душа моя – з тіла – шубовсть у простір без чорноти… а дзвони …дзвони! Господь знає, як то у високості літається душам смертним.
Скроня відчуває холод одвірка. На коси сиплеться музика, на коси дощ падає. Вростаю п’ятами в землю, кісьми в небо вростаю через усю дзвіницю… Я офірую Тобі, Господи. Ось моя офіра. Але поверни мене туди, де не боятимуся смерти, де не треба лжі, де немає болю від порожніх слів! «Отче наш, що єси на небесах…» А дзвони колих-колих. А сльози – кап… «За тиждень Великдень…» А я вже – не я – Простір. Горішній Київ усміхається невеселою веселкою. А сонце хмуриться. «Не я б’ю…» І навіщо то думка така виникає у чужих з нізвідки про шукання себе у собі…
…Лінії долонь сплелися в одне… Софійські бані під нами… Чи то ж я?! Відкриваюсь… Виходжу… До тебе лишень і вийду… До того, хто гріє мене своєю долонею, хто не будує мені в’язниці… Де я – ВІЛЬНА.
«Вербу, донечко, не можна святити плакучу…» А сонце по щоках пропікає наскрізь, аж час проступає в дощ з-під ніг… На дощ! «Нехай святиться ім’я твоє…» А душа відштовхується від тіла і мчить світ за очі. Геть, подалі від таких жахливих слів, що «лживі єсть…»
«…слова твої лживі єсть?» «…ні. Хреще́на я…»
А коні плачуть, стоячи під брамою…
А дзвони б’ються в високості над нашими головами… Розплітається скитська нескінченність на моїй сукні…
…Весілля княже йде!..
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
