Готуй рискаль. Ідем на бараболю…
Вона з пивниці проситься на волю,
Вона любити хоче, тягне ввись
Пророслі руки-пагони…Хутенько
Бери її в долоні…Серце тенькне…
Така бліда…заморена…маленька…
А жити хоче! Але просить – кинь
Із рук коханих! З торби, із відерця
Цю сінєглазку… (очі як озерця
Твої, Степане). Не кидай у рінь
Колгоспний фетиш зморених молінь!

Її, одвічну, як людські дилеми,
Жбурни щосили в тлусті чорноземи,
Хай зріє там. Хай плодиться, росте,
На те вона й картопля, і на те
Весна квітує! І на те молюся
На другий хліб слов»янський! Хай впаде
На неї, рідну, дощик де-не-де,
Хай жук не з»їсть… Селянське па-де-де
Триває на полях…
Нехай діждуся
Плодів солодких, що дає земля….
І ти береш у руки рискаля…

Земелька - млосна, ніжна, молода,
Копати легко – мов тече вода –
Сама лягає під іскристе лезо…
Бери її, удобрюй – буде плід
Уже на осінь, милий… На обід
Вона прийде до тебе….Нетверезий,
Ну, значить, в бейті, ти її візьмеш…
І насолоді тій не буде меж –

Уперше!
Юну!
Молоду!
В сметані!
Із кропиком…
З грибочками…
У ній
Твоя душа і тіло, як сувій,
Розстеляться…Світлані або Тані
Аж завидки буде до простоти
Того єднання – лиш вона і ти...

Гармонія! Довічне інь та янь…
Душею, шлунком, серденьком відтань,
Відчуй її – солодкі! – аромати….
…пізнай її – на зуб, на смак, на зір…
Знайди її, найпершу поміж зір,
Скуштуй її, м»якеньку, наче вата,
Пізніше, Серце…
Неозорий лан….
Селянські па-де-де…
довічний тан
(і у хустинках – містечкові феї)

…Ну, з Богом, милий, …нагостри рискаль…
Іди поміж Мар»янок і Наталь
До ідеалу вічного…до неї….