…. Моє чорне вікно говорило мені «Досить!» воно плакало разом зі мною. Хотіло спинитись,але не могло,бо цього не могла зробити я . нікчема. Я дивилась у нього,а воно-на мене. Різні прийменники,але суть залишилась непорушною. Вона стояла і теж стежила за нами,нічого не підказуючи і даючи повне право вибору.
Я обернулась назад і не побачила своїх військ. Вони жалюгідно втекли чи покорно здались тобі в полон? Скажи. Хоча я не знаю,що з цього краще..
Іноді набридає навіть найулюбленіше. Те,від чого я раніше була не в змозі відірвати погляду,тепер дивиться на мене із зацікавленістю,а мені абсолютно байдуже.
Вже не хочеться цього. Щось перегоріло і згасло всередині. Більше не світиться блиском з очей. Бо сьогодні я п*яна.
Хтось може сказати,що не можна топити горе в вині,і я з ним повністю погоджуся. Бо воно не втопиться. Мені і досі боляче,хоч ти вже і дивишся на мене зацікавлено.
Час від часу буває соромно за скоєне. Мені ж не соромно,що я оголюю плечі і чекаю кохання. Соромно за те, що так досі його і не знайшла. Соромно,що віддаюся його прототипам і не хочу помічати несправжність статевого акту.
Я хочу слухати небо. Нехай воно влітає до голови і розірве мене з середини. Хмаринки-губки вберуть мене в себе і я вічно буду на небі. Дивитись на вас,іноді поливаючи вас слізьми болю,що не можу зараз сміятися разом з вами..