.. Я дивилася у вікно. Вже збиралася спати,але вся тремтіла від того,що хотіла написати щось про тебе. Я не втрималась. Зірвалась з-під теплого ліжка по зошит і ручку.
И потрібні вони були мені? Що тепер написати? Як я сумую за тобою? Знай:сумую безмежно і не витримую такого напруження всередині себе. Сумую так, як сумує пустий аркуш паперу,порожня склянка,непідкурена сигарета ,невипита чашка кави,що охолола..тепер її ніхто не хоче. Колись хотіли,а потім просто забули на столі,бо кудись поспішали..
Що писати? Що постійно думаю про тебе? Я стала жити,як в кіно. Все,що я роблю,здається якимось дивним і неприроднім. Мене видають навіть мої рухи. Я роблю що-небудь,щоб не думати про тебе. Трохи вдається,але це ніщо,порівняно з тим,скільки тебе ще в мені залишається.
Що написати? Як я тепер ненавиджу і гидую всіх ч/з тебе? Так,гидую,бо вони такі недосконалі,порівняно з тобою.
Що писати ще? Про те,що ти як сніг? Він зараз так боляче падає за моїм вікном. Схожий на великі клапті паперу-в ідеалі. Такий гарний,що можна дивитись вічність. Сипле,сипле просто з неба,приносить щастя,захоплення і смуток одночасно. Але,падаючи,розстає,зникає у невідомому напрямку,не лишаюи записки з адресою и контактним номером.. а потім з*являється знову..раптово..двадцять шостого березня.