Чому все так змінилось? Раніше Земля була кругла, а тепер? – обмежена людськими рамками,піддавшись цій грубій силі і думці, перетворилася у куб. шестикутний. Недовершений. Дивний,різкий і незрозумілий. Облитий кров*ю. колись тут були люди. Видно щось у віддзеркаллі. Створити свій світ і вічно там жити. Ні,більш нікого не пускати,бо вічності не буде ніколи. Він вчора дзвонив? – Так,але я його не чула. Він казав щось про те,як… про що він говорив? Ти зрозуміла? – Ні. – не впускай його. Всього не спробуєш,бо не згадаєш,що забув спробувати. Записати думки на папері,перечитати і збожеволіти. Це ти? – Ні.
Дивлюсь у вікно. Там темно,із сусідньої кімнати галасують вечірні новини. Підсумки дня. Вони існують? Хто створює їх? Маленькі павучки заслуговують на життя,великих-бояться. Грає дощ. І що було вчора? Всі знову пішли і цим тебе зрадили. Я не прошу допомоги. Від кого її чекати? Від маленьких павучків? Не можна вбити те, що створене не тобою! Що за слова? Їх можна намалювати. На мене кричали,а я промовчала. Я хочу плакати, але і це у мене забрали. Чого було варто спізнитись на декілька століть? Тоді я була б роботом,не відчувала б нічого. Деяким пощастило:вони спізнились і водночас живуть разом зі мною. В мій час. Краще б я не знала нікого з них. Вони мучають. Як бути далі?
Історія №90292. Вона більше не житиме. Лікарі просто розвели руками. Хтось проти? Тоді доведіть вчинками,а не словами. Де моє тіло? Де моє літо? І чому ці квіти комусь подобаються? Вони такі яскраві і кольори нагадують жовч. Він написав,а що він робив до цього? Хтось знає? Я – ні. Вона померла. СНІД – це не так страшно.
Ніжки роблять перші кроки,ручки тягнуться до неба,очі охоплюють все, що лише можуть охопити. Хіба це може не спіткати кожного з нас протягом всього життя? Що хвилин,кожної секунди. Обірвані думки. Кому потрібен час? Він плаче,а не тече,як прийнято говорити.
Тримаєш за руку спокій,але йдеш не поруч.
Біжать,де нема світла,бо там не видно вчинків,але все ж є життя. Впізнаєш сам себе,махнеш услід рукою і більше не схочеш обертатись. Вузькою долонею створено світ. Хіба риба вміє літати? Можливо,ми з тобою ще живі. Після довгої розлуки я тебе не впізнаю. Я не тварина,просто ти – не Бог. Не Бог?
У когось в куці воля,у когось – геніталії. Звук піаніно і бруд перетворюється в романтику. Можеш це відчути. Ходімо зі мною. Коли остання війна? Попередь. Я зроблю все,щоб вона була помилкою. Осінні думки про сенс,десь прочитала,що поети не мають статі. Мені однаково,хто почав. Мені важливо,хто скаже «game over». І потухне світ………… годі вже. Але ввімкнені лампочки,ніби відкриті рани. Картина виродків – моє фото. Чорно-білі жінки – риби – вони не літають.
Хто зробить мене Богом? – кохання нема,я так і залишусь людиною. Вибач.
- За це не просять пробачення.
- За що?
- За те,що не люблять.