ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2024.05.23 05:50
Зірки не знають про війну.
А, може, знають та мовчать.
І загадкове мерехтіння
Зустріне літо і весну.
Крізь зими, крізь дощі осінні
Я вкотре відлік розпочну
І, простягнувши руки вгору,
Кричу: "Почуйте про війну!

Віктор Кучерук
2024.05.23 05:08
Скрипнуть двері, дзенькне шибка,
Чи раптово гавкне пес, -
Я виходжу з хати швидко,
Хоч уже не жду чудес.
Все сумую за тобою
Та печаль, як брагу, п'ю,
Бо ніяк не заспокою
Душу страдницьку свою.

Ілахім Поет
2024.05.23 01:31
Що ж, дівчинко… Твій головний екзамен.
Бо це – найделікатніша з наук.
Яка вивчає, далебі, те саме
У порівнянні з чим все інше - звук
Пустий і беззмістовний… То й природа
Твоя наполягала – ну ж бо, вчись!
Є речі – від часу та від народу
Залежать ма

Юрко Бужанин
2024.05.22 19:19
Я вибравсь із тенетів "вебу",
Бо пробива мене на вірш.
Чи написать його для тебе? -
Так ти мене за нього з'їш.

Чи написати про кохання? -
Так Муз поб'ється із десяток.
Я не знаходжу це гуманним.

Володимир Каразуб
2024.05.22 18:37
Неосяжна повнота очей твоїх, серця, жестів твоєї душі
Що й на кутику вуст підносилась лиха погорда
Дратівливої жінки, яка цитькала олівцю
Мого погляду,
Що описував зустріч немов би складав молитву.
Сумно, сумно, як сумно
Дивилися інші на постаті

Іван Низовий
2024.05.22 12:38
Нас нічого біда не навчила…
Все співаємо «Ще не вмерла…»,
А в тумані чорніє нова вже могила –
Рукотворна Говерла.

Грабарі вже лаштують лопати,
А багнети – давно готові
Українські серця протинати, щоб взнати

Світлана Пирогова
2024.05.22 11:35
Лечу до тебе з літнім вітерцем
Над бірюзовими очима моря.
Топазне сонце загляда в лице,
Давно-давно я з ним в таємній змові.

Щодня тебе ласкає вітражем,
Адже ти відчуваєш світле диво.
Тепло його маніжки береже,

Іван Потьомкін
2024.05.22 11:30
Немов ті гулі-пагорби,
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:

Юрій Гундарєв
2024.05.22 09:07
БАНАЛЬНА ДРАМА ДІЙОВІ ОСОБИ: ЛИЦЕДІЙ - актор і поет, моложавий, симпатичний, такий тип зазвичай подобається жінкам за 50. СЕНСЕЙ - поет, спортивної статури, вже не першої свіжості, володар чорного поясу, отриманого на районних міжнародних змаганнях

Віктор Кучерук
2024.05.22 06:37
Зручно влаштувавшись за столом на кухні,
Перед тим, як далі бесіду вести,
Наповняю пивом череп’яні кухлі,
Бо міцніш напою не бажаєш ти.
Я також не хочу вводити в оману
Ні тебе, мій друже, ні себе в цю мить, –
І від склянки пива теж буваю п’я

Микола Соболь
2024.05.22 05:33
Нічний гадючник: музика, вино,
у караоке хтось волає Лепса
і на пілоні крутиться – воно…
не зрозуміло принц то чи принцеса.

У нас 200-тим їде тракторист,
а комбайнеру відірвало руки.
В столиці не почути міни свист,

Артур Курдіновський
2024.05.22 02:03
Мені заснути не дають
Чиїсь обличчя у тумані.
Веде крізь сни в часи жадані
Незрозуміла біла путь,

Де весни сліз гірких не ллють
На дні солодкої омани.
Мені заснути не дають

Ілахім Поет
2024.05.22 00:07
Не дивуйся, що я дуже різний та непростий.
Наче троє живуть в мені. Схожі, немов брати.
Але досить відмінні характерами вони.
Перший – той не злякається чорта або труни.
Добивається, хоч бич чого та кого хотів.
Навіть танк не посунув би з обраних ни

Борис Костиря
2024.05.21 23:17
Жебрак на землі просить на хліб.
Падати далі нікуди.
Нижче тільки пекло.
Він сходив землю
уздовж і впоперек,
Знає її родимки, шрами,

Роксолана Вірлан
2024.05.21 21:39
Боги Богів...і тих Богів Боги,
і той, хто над Богами й над собою,
скажіть нам, людям, де ті береги,
де хвилі духу б'ються до прибою -
й радіють грою.

Де врозсип розлітаються зірки,
а згустки душ - насилених на нитку -

Володимир Каразуб
2024.05.21 20:32
А тепер забери у мови усю її кров,
Щоб кожен рядок став глухою стіною розпачу,
Щоб сонце здавалося болем старих розмов
А слово — веслом, що постійно гребе до острова.
До острова, подібних якому цілий архіпелаг
У морі самотнього вітру порожніх роздумі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Пшеничний (1987) / Проза

 Умираешь не тогда, когда теряешь жизнь, а когда понимаешь, что она тебе не нужна
Я стою по колени в песке. Вокруг бескрайняя пустыня. Мне страшно, но отчего? Я сажусь на горячий песок и делаю то, что получается лучше всего – думаю. И совсем не важно, к каким выводам я приду – важен сам процесс. Ведь этот процесс и есть моя жизнь.

А когда я начинаю предпринимать какие-то действия – жизнь прерывается. Просто пока мое тело неподвижно, она сидит у меня на коленях и тихо мурлычет. Наверное, думает вместе со мной. Но стоит мне пошевелиться и нарушить ее покой, она сразу начинает убегать. Мне ее не догнать, ведь бегает она быстрее. Поэтому я не очень-то стараюсь. Я знаю ее лучше, чем она полагает, ведь все время думаю только о ней. Я знаю, что когда я остановлюсь, успокоюсь, перестану суетиться, она сама вернется ко мне, моя жизнь. Ведь друг без друга мы ничто.

В очередной раз она убежала. И как бы я не противился, но мне надо хотя бы сделать вид, что догоняю ее. Она поверит, я знаю. Даже я поверю. Я подымаюсь и стараюсь выбраться из песка, но у меня ничего не выходит. Напротив, меня начинает засасывать. Я пробую разгребать песок руками, но меня затягивает еще сильнее. Я напрягаюсь изо всех сил, я кричу, хотя знаю, что никто не услышит. Меня истощает чувство безысходности, и я тихо плачу, плачу из-за того, что рядом нет тебя.

Неожиданно от моих слез песчинки начинают таять. Я свободен! Беги! Догоняй ее, она ведь этого хочет!.. Но у меня больше нет сил. Солнце сожгло мои нервы. Мое тело рассыпается, как песок. Моя душа испаряется, а сердце взрывается от пресыщения болью.

Из моих глаз прорастают два цветка – один синий, другой красный. Сначала они питаются моими слезами, а когда те исчерпываются – высасывают мою кровь. Я чувствую, что начал проясняться смысл моего существования. Главное – понять, для чего цветы в пустыне.



Я только то и делал, что бродил по пустыни и думал. На пекущем солнце быстрее заживали раны, оставались огромные рубцы. Да, болело, но я старался не обращать на это внимания. Я пытался не думать о тебе, но получалось совсем наоборот – ни о чем, кроме тебя думать не мог. Вскоре я и к этому привык, казалось, я уже ничего не чувствую. Только казалось… Я скучал, я по-прежнему любил и продолжал идти лишь в надежде, что судьба приведет к тебе.

Жить без жизни – забавная штука. Сначала тяжело, но когда наловчишься, получается весьма неплохо. Еще легче, когда понимаешь, что сам ее отпустил, свою жизнь, и не жалеешь об этом. Тебе некого винить, разве что ее. Зачем она ушла, могла б догадаться, что когда-то мне надоест бегать, догонять и начинать все сначала. Рано или поздно устаешь, тогда надо просто помолчать, не думать, а чувствовать и верить.

Жить без жизни очень скоро входит в привычку. Ты находишь ей всевозможные второсортные заменители, используешь их и выбрасываешь. Тебе это нравиться, это приносит наслаждение. Но вскоре начинается боль, настоящая боль, единственное настоящее в жизни без тебя. Я радуюсь этой боли, ибо лишь она дает понять, что я еще не умер, что не порвана еще нить, связывающая нас с тобой.

Плохо, что пустыня не кончается. Плохо, что некому вывести тебя, точнее ты никому не позволяешь этого сделать, ведь для тебя все – второсортные. Ты сам для себя утратил ценность. В пустыне ты отчетливо понимаешь, что смерть не так страшна, как казалось, что жизнь – всего лишь путь. В пустыне ты учишься не просто думать обо всем и ни о чем, но думать о действительно важных вещах, учишься не терять мысли, учишься спорить сам с собой и находить правильный ответ, учишься не бояться сомнений, ведь они не дают прервать движение. Но чтобы блуждать по пустыне, нужно быть несчастным. Счастье возносит в небеса, а там все по-другому – там только смотрят в глаза и любят. Неужели чтобы пройти путь в пустыне, я должен отказаться от своей Жизни? Что мне даст больше – боль от потерянной любви или сама любовь?

В пустыне тяжело, даже когда привыкнешь. Иногда хочется вырваться, но как? Я считал шаги, считал звезды, считал свои мысли. Последних было намного больше. Я знал, что когда-нибудь упаду, и придет конец. Я чувствовал, что протяну еще недолго. И совсем не от бессилия, а от исчерпанности смысла. Только вера в то, что моя жизнь тоже ищет меня, заставляла идти. Но сколько можно, пропала уверенность, что она мне нужна. Я наконец-то нашел ответ на последний вопрос. Я сорвал цветы и положил на песок. Я снова плакал, плакал очень долго, как никогда. Я прощался. Слезы капали на цветы, они впитывали влагу, и я очень надеялся, что они смогут тебя дождаться. Ведь эти цветы, пропитанные моими слезами, – для тебя. Чтобы вернуть тебе, затерявшейся в пустыне, радость, наполнить твои глаза жизнью, подарить тебе счастье. В этом и был смысл моего существования. Я понимаю, что ради этого стоило жить и, тем более, умереть.

Как бы там ни было, не отыскал я свою Жизнь. Просто не смог, или не достаточно сильно хотел?.. Я прилег, чтобы отдохнуть. Я уснул и думал, что уже не проснусь. Но вдруг я ощутил чье-то нежное касание. Неужто я уже в раю, неужели моя жизнь нашла меня. Зачем?!! Не надо! Не хочу! Она мне уже не нужна. Я открыл глаза и….

- Ник!?... А я думал, это моя жизнь…

- Я и есть твоя жизнь, дурачок, неужели ты еще этого не понял, - ты наклонилась, чтобы поцеловать меня, но…

я был уже мертв. Я умер потому, что было поздно, поздно она пришла. Умираешь ведь не тогда, когда теряешь жизнь, а когда понимаешь, что она тебе не нужна.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2009-06-02 10:13:26
Переглядів сторінки твору 1622
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (3.678 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.678 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.794
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
ЕССЕ
Денники
Автор востаннє на сайті 2009.06.04 10:17
Автор у цю хвилину відсутній