ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

В Горова Леся
2025.12.02 17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.

Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,

Борис Костиря
2025.12.02 14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.

Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,

Володимир Мацуцький
2025.12.02 12:01
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання

Сергій Губерначук
2025.12.02 10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,

Вікторія Лимар
2025.12.01 23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи  лоно.

Повітря холодним  вкриває рядном.
Відчутна  пронизлива  туга.
Зима  перетнула  швиденько кордон.

С М
2025.12.01 12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас

Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!

Борис Костиря
2025.12.01 11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує

Софія Кримовська
2025.12.01 09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.

Микола Дудар
2025.12.01 09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по

Тетяна Левицька
2025.12.01 08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:

В Горова Леся
2025.12.01 08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.

Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав

Віктор Кучерук
2025.12.01 05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...

Ярослав Чорногуз
2025.12.01 02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.

Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,

Олександр Буй
2025.11.30 22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...

Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,

Микола Дудар
2025.11.30 21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…

Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,

Євген Федчук
2025.11.30 19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Пшеничний (1987) / Проза

 Умираешь не тогда, когда теряешь жизнь, а когда понимаешь, что она тебе не нужна
Я стою по колени в песке. Вокруг бескрайняя пустыня. Мне страшно, но отчего? Я сажусь на горячий песок и делаю то, что получается лучше всего – думаю. И совсем не важно, к каким выводам я приду – важен сам процесс. Ведь этот процесс и есть моя жизнь.

А когда я начинаю предпринимать какие-то действия – жизнь прерывается. Просто пока мое тело неподвижно, она сидит у меня на коленях и тихо мурлычет. Наверное, думает вместе со мной. Но стоит мне пошевелиться и нарушить ее покой, она сразу начинает убегать. Мне ее не догнать, ведь бегает она быстрее. Поэтому я не очень-то стараюсь. Я знаю ее лучше, чем она полагает, ведь все время думаю только о ней. Я знаю, что когда я остановлюсь, успокоюсь, перестану суетиться, она сама вернется ко мне, моя жизнь. Ведь друг без друга мы ничто.

В очередной раз она убежала. И как бы я не противился, но мне надо хотя бы сделать вид, что догоняю ее. Она поверит, я знаю. Даже я поверю. Я подымаюсь и стараюсь выбраться из песка, но у меня ничего не выходит. Напротив, меня начинает засасывать. Я пробую разгребать песок руками, но меня затягивает еще сильнее. Я напрягаюсь изо всех сил, я кричу, хотя знаю, что никто не услышит. Меня истощает чувство безысходности, и я тихо плачу, плачу из-за того, что рядом нет тебя.

Неожиданно от моих слез песчинки начинают таять. Я свободен! Беги! Догоняй ее, она ведь этого хочет!.. Но у меня больше нет сил. Солнце сожгло мои нервы. Мое тело рассыпается, как песок. Моя душа испаряется, а сердце взрывается от пресыщения болью.

Из моих глаз прорастают два цветка – один синий, другой красный. Сначала они питаются моими слезами, а когда те исчерпываются – высасывают мою кровь. Я чувствую, что начал проясняться смысл моего существования. Главное – понять, для чего цветы в пустыне.



Я только то и делал, что бродил по пустыни и думал. На пекущем солнце быстрее заживали раны, оставались огромные рубцы. Да, болело, но я старался не обращать на это внимания. Я пытался не думать о тебе, но получалось совсем наоборот – ни о чем, кроме тебя думать не мог. Вскоре я и к этому привык, казалось, я уже ничего не чувствую. Только казалось… Я скучал, я по-прежнему любил и продолжал идти лишь в надежде, что судьба приведет к тебе.

Жить без жизни – забавная штука. Сначала тяжело, но когда наловчишься, получается весьма неплохо. Еще легче, когда понимаешь, что сам ее отпустил, свою жизнь, и не жалеешь об этом. Тебе некого винить, разве что ее. Зачем она ушла, могла б догадаться, что когда-то мне надоест бегать, догонять и начинать все сначала. Рано или поздно устаешь, тогда надо просто помолчать, не думать, а чувствовать и верить.

Жить без жизни очень скоро входит в привычку. Ты находишь ей всевозможные второсортные заменители, используешь их и выбрасываешь. Тебе это нравиться, это приносит наслаждение. Но вскоре начинается боль, настоящая боль, единственное настоящее в жизни без тебя. Я радуюсь этой боли, ибо лишь она дает понять, что я еще не умер, что не порвана еще нить, связывающая нас с тобой.

Плохо, что пустыня не кончается. Плохо, что некому вывести тебя, точнее ты никому не позволяешь этого сделать, ведь для тебя все – второсортные. Ты сам для себя утратил ценность. В пустыне ты отчетливо понимаешь, что смерть не так страшна, как казалось, что жизнь – всего лишь путь. В пустыне ты учишься не просто думать обо всем и ни о чем, но думать о действительно важных вещах, учишься не терять мысли, учишься спорить сам с собой и находить правильный ответ, учишься не бояться сомнений, ведь они не дают прервать движение. Но чтобы блуждать по пустыне, нужно быть несчастным. Счастье возносит в небеса, а там все по-другому – там только смотрят в глаза и любят. Неужели чтобы пройти путь в пустыне, я должен отказаться от своей Жизни? Что мне даст больше – боль от потерянной любви или сама любовь?

В пустыне тяжело, даже когда привыкнешь. Иногда хочется вырваться, но как? Я считал шаги, считал звезды, считал свои мысли. Последних было намного больше. Я знал, что когда-нибудь упаду, и придет конец. Я чувствовал, что протяну еще недолго. И совсем не от бессилия, а от исчерпанности смысла. Только вера в то, что моя жизнь тоже ищет меня, заставляла идти. Но сколько можно, пропала уверенность, что она мне нужна. Я наконец-то нашел ответ на последний вопрос. Я сорвал цветы и положил на песок. Я снова плакал, плакал очень долго, как никогда. Я прощался. Слезы капали на цветы, они впитывали влагу, и я очень надеялся, что они смогут тебя дождаться. Ведь эти цветы, пропитанные моими слезами, – для тебя. Чтобы вернуть тебе, затерявшейся в пустыне, радость, наполнить твои глаза жизнью, подарить тебе счастье. В этом и был смысл моего существования. Я понимаю, что ради этого стоило жить и, тем более, умереть.

Как бы там ни было, не отыскал я свою Жизнь. Просто не смог, или не достаточно сильно хотел?.. Я прилег, чтобы отдохнуть. Я уснул и думал, что уже не проснусь. Но вдруг я ощутил чье-то нежное касание. Неужто я уже в раю, неужели моя жизнь нашла меня. Зачем?!! Не надо! Не хочу! Она мне уже не нужна. Я открыл глаза и….

- Ник!?... А я думал, это моя жизнь…

- Я и есть твоя жизнь, дурачок, неужели ты еще этого не понял, - ты наклонилась, чтобы поцеловать меня, но…

я был уже мертв. Я умер потому, что было поздно, поздно она пришла. Умираешь ведь не тогда, когда теряешь жизнь, а когда понимаешь, что она тебе не нужна.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2009-06-02 10:13:26
Переглядів сторінки твору 1709
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (3.678 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.678 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.794
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
ЕССЕ
Денники
Автор востаннє на сайті 2009.06.04 10:17
Автор у цю хвилину відсутній