-Ой, вже й не знаю, що мені й робити? – вбігла у відділ заплакана Марта. –І треба ж було,самій собі такі проблеми знайти? Ой, порадьте щось, бо вони мене з”їдять!!!
- На, випий води, - підвелась з-за столу Олеся.- Спокійно...Хто вони?
Виявляється перед Паскою господарна Мартуся вирішила зрізати гілочки аличі, які вже виросли майже в рівень її балкона на першому поверсі. А так як корінці вибились з-під балкону, насадження дике, Мартуся і думки не мала, що це комусь може не сподобатись. Озброївшись пилкою, бо живе воно самотньо і звикла все робити сама, газдиня вийшла на подвір”я. Та тільки но зігнулась над аличею, як звідкись прибігли аж три жінки. З криками і обзиваннями, одна з них вихопила в Марти пилку, та не втримала рівноваги на мокрій траві і...гепнула на землю. Але швидко піднялась, жбурнула у Марту пилку і зі словами: ”Ти ще мене запам”ятаєш! Я тебе навчу як наш парк рубати!”- побігла у сусідній будинок.
Розплакалась Мартуся, вже й не до аличі і повернулась до хати.Та через кілька хвилин пролунав дзвінок.На порозі – міліціонер!
- Що, громадяночко, справу на вас відкривати будемо. Побили ви жінку.І свідки є.
- -Йой! – та де ж би я била? Я сама недавно після важкої операції. Йой, та що ви таке кажете?
- -Нічого не знаю! Свідки кажуть, побили.
- -Пане міліціянте, та ще нічого ніде не написано. Може й не пишіть? А я вам що маю віддам – ось нате сто гривень.
- -Ну добре, - змилосердився маліціянт, швидко ховаючи купюру у кишеню кителя, я там, зрештою не був, а жінки такі створіння, чого не наплещуть одна на одну.
- -От і добре! До побачення, щасливий свят – провела його до виходу Марта.
- -Ну й чого далі ревеш? – обірвала розповідь Олеся. - Подумаєш, ну, дурна, звичайно, що гроші віддала, та все вже закінчилось.
- --Та де там! – втирала сльози Марта. –Виявляється все тільки починалось.
Відразу після Паски подзвонив мені на стаціонарний телефон дільничий інспектор, чи яке його там. Я ще подумала, а той, перед Паскою хто був? Та Бог з ним! От подзвонив цей та й каже, справу на вас відкриваємо, прийдіть ввечері в ЖЕК.Я прийшла. Ви ж мене знаєте, ніколи, Богу дякувати, з міліцією нічого не мала. От прийшла та й питаю: ”Ви наш дільничий, а як вас звати, пане лейтенант?
А він мені:
- Це справи не стосується! Ось, каже, висновок лікарів, ви нанесли громадянці тілесні ушкодження, в неї струс мозку, гематоми. І все це при свідках.
- Та які гематоми? Вона сама в мене пилку вихопила та й на землю впала...

-Досить! А свідки у вас є? Отож-бо! А в неї є! Одним словом, або полюбовно все вирішуємо, або в суд.
-А як це полюбовно, - питаю, дурну з себе роблю. А сама думаю, ну стільки захоче? Сто доларів?
- Ну їй на лікування три тисячі і мені за турботу - вісімсот.
-Оце ж бо, думаю, не слабо алича вартує!, а сама кажу: ”То дайте її телефон, може за меншу суму владнаємо справу.
-Ніяких телефонів! – розсердився дільничий. Зв”язок через мене.Даю вам два дні, а потім будемо відкривати кримінальну справу. Ось вам мій номер телефону, йдіть і думайте!
-Уявляєте, дівчата?
-Ну ти й даєш! – розізлилася Олеся. – Ти ж фактично погодилась платити. І платити то , питається, за що?!! Тебе з елементарно розводять!
-Вони ж мене зацькують! – аж вигукнула Марта. – та в той, перший вечір я виплакалась і поїхала до сестри. Трохи заспокоїлась, та й подумала, що вранці ж на роботу і вернулась.Заходжу у під”зд, а там мужик якийсь крутиться перед моїми дверима. Питаю: ”Ви когось шукаєте?” А він мені:
-А ти шо тут одна живеш? – і чхур на вулицю...
Я відкривати двері, а замок якимось сміттям забитий.Я до сусідів.Добре, там чоловік тямущий, відкрив мої двері, ще й замок повністю розібрав і зібрав. А після Паски що я мала? У всьому будинку було світло, а в мене ні. Викликала ремонтників, так у щитку від моєї квартири якісь дроти були перерізані!
-А ти подавай на ту агресорку в суд. І все це опиши – озвалась третя співробітниця Рома.
- Так то воно так, та свідків в Марти нема, попробуй доведи, що це тої тьотки робота. – втрулилась Олеся.-А я вам не розповідала, як багато років тому з міліцією мала справу? Минув десь рік після розлучення. Все ніби вляглося. Ввечері пришкандибав мій колишній.А я, дурна, ж бачила, що п”яний, і чого було впускати? Мене, правда, не рухав, але зі скандалом почав все в хаті трощити. Понищив декілька книжок, а решта пожбурляв об стіни, сервант перекинув, посуд побив. За тим шумом, мені вдалося вибігти на сходову клітку і закрити за собою двері. Думаю, нікуди ж він не дінеться, ключів в нього нема, та й, все таки, сьомий поверх.Вибігла на вулицю, а тут патруль.Так і так, кажу, поможіть, заберіть його з хати. А вони:” „А він у вас хто?”
-Юрист. – кажу.
Може це вони так не любляться – менти і юристи, але після цих слів вони, навіть із якимось задоволенням прийшли зі мною до квартири і забрати його з собою. Але, не минуло й двох годин, як дзвонить колишній і кричить у трубку, що зараз повернеться, що його, мовляв відпустили, а я зараз за все і відповім, бо ще й на нього, сяка-така, заяву написала.
Я звичайно, відразу ж дзвоню у міліцію.
-Як ви його в такому стані відпустили? Я ж заяву написала!
А мені так у писок:
-А ти шо прем”єр-міністр, щоб МИ ТОБІ ЙОГО ТРИМАЛИ?
-Ось так! Я потім два тижні у квартирах друзів і знайомих ночувала. Боялась до хати повертатись, - закінчила розповідь Олеся.
-Ну не всі такі! – озвалась Рома із свого озелененого куточка кімнати. –Я недавно зустріла свого однокласника, такий тихий трійошник був.Тепер, виявляється полковник! Коли його побачила, про себе аж засміялась, ну як у Пугачової:”Прямо настоящий полковник...”.От знайду його візитку в поїдемо до нього, правда, Марта?
-Поїдемо, а що ж робити – погодилась Марта.
Ввечері цього ж дня жінки відправились у райвідділ міліції. Полковний якраз чергував. Жінок пропустили всередину приміщення, але, як згодом виявилось, з однією метою – полковнику-то підписів бракувало...
-Слухай, а він ж нас елементарно використав. Попались дві дурні, от і „ПоЙнятими, -каже, будете”. Він ж нічого конкретно не сказав, нічого не порадив, нічим не допоміг – розпачливо констатувала Марта, повертаючись із райвідділка.
- Не кажи, думаєш, що я не розумію, - відповіла Рома.- Яка ж я наївна! – Та він би, з його-то розумовими здібностями, ніяк не був би полковником, якщо б щось сам вирішував, чи, не дай Бог, на щось наривався...
-А ти зауважила, - раптом всміхнулась Марта, - що той міліціонер, який ніяк не міг колодку на грати повісити, навіть чимось подібний до того алкаша, якого з паленою горілкою впіймали? І тому і тому руки трясуться, писки аж чорні, тільки один у даний момент у формі і тимчасово тверезий, а другий без форми і тимчасово п”яний.
-Ой, не кажи! – засмутилась Рома. – Нічим я тобі не допомогла!
-Та що має бути, те буде! - відповіла Марта. - Страшно мені до своєї квартири повертатись. Можна я в тебе заночую?
-Звичайно, хоч чимось тобі допоможу - погодилась Рома. -
Зранку Марту з Ромою зустріла задоволена собою Олеся.
-Дівчата, я придумала. підемо до мого нового сусіда. Він недавно мешкає у нашому будинку, юрист, вже пенсіонер, але кажуть, різні справи крутив. Здається він навіть якийсь заслужений чи почесний чогось там. Я так подумала, якщо мент мента не рушить, то, може, юрист. Га?
Йшла друга доба, надана Марті, на роздуми.
Ввечері, після роботи Олеся з Мартою відправились до дідуся. Він, здається, навіть зрадів, випадковим гостям.
o А номер телефону цього діяча у формі у вас є? – звернувся він до Марти.
– Є, він ж казав через два дні йому подзвонити – Марта почала шукати у торбинці потрібний клаптик паперу.
-Давайте, зараз я вам покажу як треба з такими типами говорити – як засяяв дідусь. Миттєво він перевтілився із гостинного пенсіонера на неприступного функціонера. За декілька речень телефонної розмови проблема була вирішена. Лейтенант вибачався і клявся, що більше так не буде.
Олеся з Мартою аж заціпеніли!
-Ви ж чарівник! – першою прийшла до себе Олеся.
-Вважайте, що заслужений чарівник – хитро всміхнувся дідусь.
Минув місяць. Періодично Рома з Олесею нагадують Марті про аличу.
o -Ти б у ЖЕК заяву написала, щоб прийшли і законно знищили цю дичку. Ми ж тобі в інтернеті показували документи, де написано, що п”ять метрів від будинку ніяких деревонасаджень не має бути.
o –Ой, я стільки тоді пережила, то нехай поки-що росте. – Марта всхміхнулась, -а, зрештою вона в мене як символ. Повірте, хоча й з вашою допомогою, але я, мабуть, вперше себе захистила! Мені здається, що з цією аличею а ніби стала сильнішою.