Світ народжує Героїв—така його природа…
В огненних жорнах земних надр,
В полум’ї війни, у жару сердець,
У запалі битви, у сплетінні ласк
Родиться герой, родиться борець.

Світ народжує героїв…
Він мусить це робити.
Без героїв—світ не світ,
Без них—кому серця палити?
Без них—кому розбити серця лід?

Світ народжує героїв…
Своїх найкращих дочок і синів,
Що не хилять голови, не згинають ніг,
Що йдуть вперед і не оглядаються в сутінки віків,
Що не стають на шлях простих доріг
І не віддають судьбу в руки чужих богів.

Світ народжує героїв…
Ті полум’яні душі, що горять,
Немов зірки, немов Сонця,
Ті палаючі серця,
Що ніколи не згорять.


Світ народжує героїв…
І шляхи дає героям він тернові,
Шляхи—як ріки крові, океани сліз.
Шляхи—ніким не знані, невідомі.
А в кінці—пекло або рай,
Де немає горя ані втіх.

Герой. Відважний воїн, хлопець молодий,
Що біжить вперед і тремтячими руками
Прижимає автомата до грудей,
Прощається з думками.
Він знає…знає…знає:
Загін розгромлять вщерть,
Та його це не лякає.
Він підставляє груди під удари куль,
І стріляє, і стріляє…
Цівка крові витікає з уст,
А він вмирає, він вмирає…
Та смерть вже не страшна йому.
Він поліг за те, що святе йому,
І не жалкує жодної хвилини,
Бо він ще житиме—у крові власної дитини.

Герой. Народний ворог, вічний в’язень,
Він той, кого шукають всі державні пси.
Він дисидент, інакодумець,
А таким немає місця в царстві Щастя-Лжи.
Він кричить про правду.
Наповен голос, на весь світ,
За це його повели на розправу –
В тюрму на десятки довгих літ.
Та він не здався, не зламався,
Боровся поки жив,
Тільки для народу він старався,
Для нього душу-кров випустив із жил.

Герой. Та бідна багатостраждальна мати,
Що вдовою ростила сина, жила задля нього,
А тепер його життя в палаті,
Хвороба серця—кінець всього.
Задля порятунку сина
(Дитині ж тільки двадцять літ!)
Лягла на операційний стіл…
Всміхнулась…Помолилась…
Так і завершився життя її політ.
Вона віддала своє життя,
Задля життя дитини –
Вона пішла з буття
З усмішкою…щасливої людини.

Світ народжує героїв…
Завжди.