Я просто – жодна інша: я – це я.
Я теж живу.
І вмію ще любити.
Я вперта, і наївна, і крихка,
Але така, що ладна все простити.
Я трохи вредна, я така, як є.
В зіницях сумнів деколи ночує
Але ти чуєш, я – твоє, твоє
Оте свічадо, що тебе відчує
Душею й тілом –
Без усяких фальш,
Без перебільшень,
Без якихось зверхонь…
Захочеш ти - ми підемо ще дальш,
Туди, де коні щастям мчуться верхи,
Туди, де шовк і павутиння рук,
Туди, де очі плачуть від цілунків,
Де буде терпко від жаданих мук,
І солодко від хвиль дарунків…
А я боюсь. Ти знаєш, я боюсь,
Якби раптово тілом захотіла, -
Я об покору ніжно розіб’юсь
Й зів’юсь сльозою я до твого тіла…
А я боюсь, якби ти захотів,
То цілував би ноги та долоні…
Любив й любив, і може й би не вмів,
Проте збирав би солод весь солоний…
Я є така, прости, я є така,
Прийми мене таку, яку ти любиш.,
За те я буду завтра лиш твоя,
І обіцяю, що мене не згубиш…