Чаю хочеш?

Я зв’язаний. Приречений. Мені дуже страшно. Жах проймає мене. Раптом серед рідкої темряви з'явилося щось таке, від чого я...
...прокинувся, важко дихаючи. Перед очима все ще стояло те жахливе, розпливчате "щось". Мій мозок не міг, не хотів вірити, що то був усього лише сон. Усього лише...
Я вмостився у своєму, мокрому від поту ліжку, і спробував заснути, хоч добре розумів, що не вийде. Та через годину втома взяла своє, і я знову спав.
Цього разу без снів.

Зранку я прокинувся від відчуття, що щось негаразд. Можливо, то сонце світило крізь вікно трохи не так. А може...
І тут я зрозумів, що саме негаразд. Я був у ліжку сам. Я точно пам’ятав, що сьогодні неділя, а Катя не мала звички вставати зранку у вихідний день. Спробував пригадати, чи була вона зі мною, коли я прокинувся серед ночі від кошмару, та не зміг.
- Катя? - невпевненим голосом покликав я. - Кать, ти де? - Я відчув, що в моєму голосі пробиваються нотки страху.
Я намагався заспокоїтись. Це всього лише через той кошмар, казав я собі. Підвівшись з ліжка, підійшов до дверей, що вели у вітальню та відкрив їх.
То було ще страшніше, ніж в кошмарі. Під моїми ногами простяглася до самого горизонту безкрайня пустеля. Гарячий вітер, згрібаючи пісок, увірвався до кімнати.
Раптом я звернув увагу на власні руки - зморщені, порепані, наче в старого дідугана. Я різким рухом закрив двері, але руки, о Боже, руки, вони залишились зі мною.
Боязко підійшов до дзеркала. На мене дивився сивий, з довгим розпатланим волоссям древній дід. Зморщене суворе обличчя зі страхом дивилось просто на мене.
Раптом я почув якийсь звук позаду себе. Не повертаючись, в дзеркалі я спостерігав за якоюсь бабцею.
- Ти кликав мене? Чаю хочеш? - тихо спитала мене бабця.
- Катя?! - я з жаху закричав. Кричав довго, доки не захрип. Ще ніколи в житті мені не було ТАК СТРАШНО. Сльози заслали мені очі.
Я відчув, як вона обіймає мене, й інстинктивно відштовхнувся.
- Що з нами трапилось? - врешті більш-менш виразно пробурмотів я. Та замість відповіді вона тільки поцілувала мене в шию старими, зморщеними губами.
Цього разу я не відштовхнув її. Стрес дав про себе знати, і я її обійняв, як ніколи раніше.
Ми стояли отак удвох, і я зрозумів, що був ТАКИМ ДУРНЕМ! Адже в нас із Катею в нормальному... чи минулому... чи якому б то не було житті все було якнайгірше. Ми вже майже подали документи на розвід...
А може, то я збожеволів? Чи то - знову сон?
Все ще нажаханий, я влігся в ліжко, й загорнувся в ковдру, подалі від цього божевільного, жахливого світу. Ця стара, що колись була Катею, моєю Катею, лягла зі мною. Ми міцно обійнялись і заснули.

А коли я прокинувся, то мені знову було двадцять сім, а біля мене, солодко посопуючи, спала Катя.
"Все-таки сон" - з полегшенням подумав я.
Тихенько, щоб не розбудити Катю, я піднявся з ліжка, і з острахом відкрив двері до вітальні. Вітальня була на місці. В дзеркалі теж був я. Поголитись би…
Я вже думав повернутись до ліжка, коли побачив, що Катя прокинулась. Вона з недовірою дивилась на мене:
- Ти куди зібрався?
В її мелодійному, майже дитячому голосі вчувались металеві нотки.
"Ну знову, з самого ранку" - роздратовано подумав я. Та одразу пригадав сон, і мені стало моторошно, коли проти власної волі я відповів їй її ж словами з кошмару:
Чаю хочеш?
Катя трохи здивовано глянула на мене і ствердно кивнула. А за кілька хвилин, забувши всі сварки, ми лежали в ліжку, обійнявшись, точнісінько, як уві сні. І я чомусь точно знав, що тепер все буде добре.
Здригнувся, коли вона поцілувала своїми молодими, повними життя губами мене в шию. А потім - трішки нижче... нижче...
В нас був цілий вихідний день.
А потім - ціле життя.




…Більше ніколи не їстиму на ніч м’яса.