Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.15
06:33
Дочекалися і ми
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ефери Тау (1983) /
Проза
Воздушный змей
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Воздушный змей
Открыть глаза и увидеть свет было прекрасно. Тело ещё сохраняло ощущение чьего-то теплого прикосновения. Из приоткрытого окна доносился запах озона.
Я потянулся на смятых простынях и улыбнулся. Всей грудью вдохнул свежесть утра, отбросил в сторону одеяло и сел на кровати, спустив ноги на пол. Бесшумно ступая, прошел в коридор к наружной двери и оттуда – во двор. Яркое солнце на миг ослепило меня, я услышал щебет воробьев, а в небе увидел летающего змея. Красным ромбом с синими «крыльями» парил он на воздушных потоках, то взмывая ввысь, то опадая к земле. Невидимая нить не давала ему возможности достичь солнца, но змей отчаянно рвался вверх, к свободе. И вдруг мне показалось, что змей говорит со мной.
«Помоги мне. Я так хочу коснуться солнца!»
И, сам не ожидая, я вдруг ответил.
«Но ведь ты сгоришь!»
«А разве это важно после того, что я испытаю от единения со светилом, с тем блаженством, которое доставит мне близость с ним? И разве после этого возможно будет оставаться здесь, на привязи?»
Я подумал и ответил:
«Нет».
Я вышел за калитку и увидел мальчика, запускающего змея. Я подошел к нему и объяснил, почему змея нужно отпустить. Мальчику не хотелось отпускать нить, но он понял меня и сделал это. Змей тотчас устремился ввысь, к солнцу, к своей мечте, а я похлопал мальчика по плечу и вернулся в дом с намерением приготовить завтрак.
Вечером пришла Ария. Я обнял её и провел в гостиную. Мы сидели – Ария на диване, я на полу, положив голову ей на колени – и пили вино. Я сказал:
-Я хочу быть с тобой. Сейчас. Сегодня. Завтра. Всегда. Не уходи.
-Ты же знаешь, я не могу. Ты погибнешь.
-Пусть.
-Что?
-Пусть. Но я хочу быть с тобой. Я не отпущу тебя. Мы уедем. Прямо сейчас.
-Это безумство. Безумство мотыльков, летящих на пламя костра.
Я повернулся к ней лицом, и в глазах моих отразилось пламя горящей на столе свечи.
-Безумство воздушного змея. Но это стоит того.
-Что? – не поняла Ария.
-Не важно.
Я обнял её. Крепко-крепко.
-Верь мне.
Тем же вечером мы оставили всё, сели в мою машину и уехали. Впереди нас ждало краткое, но столь желанное тепло Светила. Сзади тлели обломки наших жизней. Мы больше не принадлежали им. Иногда я останавливался, чтобы посмотреть в небо и спросить у змея:
«Ну, как оно, Светило?»
Ответом мне была звенящая пустота, но если змей испытал хотя бы сотую часть того, что испытывал я, то он был прав: скорая гибель – это ничтожная плата за порванную нить.
03.12.04. 23:06
Я потянулся на смятых простынях и улыбнулся. Всей грудью вдохнул свежесть утра, отбросил в сторону одеяло и сел на кровати, спустив ноги на пол. Бесшумно ступая, прошел в коридор к наружной двери и оттуда – во двор. Яркое солнце на миг ослепило меня, я услышал щебет воробьев, а в небе увидел летающего змея. Красным ромбом с синими «крыльями» парил он на воздушных потоках, то взмывая ввысь, то опадая к земле. Невидимая нить не давала ему возможности достичь солнца, но змей отчаянно рвался вверх, к свободе. И вдруг мне показалось, что змей говорит со мной.
«Помоги мне. Я так хочу коснуться солнца!»
И, сам не ожидая, я вдруг ответил.
«Но ведь ты сгоришь!»
«А разве это важно после того, что я испытаю от единения со светилом, с тем блаженством, которое доставит мне близость с ним? И разве после этого возможно будет оставаться здесь, на привязи?»
Я подумал и ответил:
«Нет».
Я вышел за калитку и увидел мальчика, запускающего змея. Я подошел к нему и объяснил, почему змея нужно отпустить. Мальчику не хотелось отпускать нить, но он понял меня и сделал это. Змей тотчас устремился ввысь, к солнцу, к своей мечте, а я похлопал мальчика по плечу и вернулся в дом с намерением приготовить завтрак.
Вечером пришла Ария. Я обнял её и провел в гостиную. Мы сидели – Ария на диване, я на полу, положив голову ей на колени – и пили вино. Я сказал:
-Я хочу быть с тобой. Сейчас. Сегодня. Завтра. Всегда. Не уходи.
-Ты же знаешь, я не могу. Ты погибнешь.
-Пусть.
-Что?
-Пусть. Но я хочу быть с тобой. Я не отпущу тебя. Мы уедем. Прямо сейчас.
-Это безумство. Безумство мотыльков, летящих на пламя костра.
Я повернулся к ней лицом, и в глазах моих отразилось пламя горящей на столе свечи.
-Безумство воздушного змея. Но это стоит того.
-Что? – не поняла Ария.
-Не важно.
Я обнял её. Крепко-крепко.
-Верь мне.
Тем же вечером мы оставили всё, сели в мою машину и уехали. Впереди нас ждало краткое, но столь желанное тепло Светила. Сзади тлели обломки наших жизней. Мы больше не принадлежали им. Иногда я останавливался, чтобы посмотреть в небо и спросить у змея:
«Ну, как оно, Светило?»
Ответом мне была звенящая пустота, но если змей испытал хотя бы сотую часть того, что испытывал я, то он был прав: скорая гибель – это ничтожная плата за порванную нить.
03.12.04. 23:06
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
