Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.29
05:36
Приснилася жінка безвісна
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
2026.07.29
03:09
Штрих IV: Прихисток на Ринку та Слава Галичини
Музичний супровід:
продовжує тихо звучати Другий концерт (Andante espressivo)
Невдовзі Лемберг капітулював перед ним. Ксавер став головною фігурою тутешнього музичного життя – засновником хорового То
2026.07.28
20:51
Кажи усім, кого зустрів
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
2026.07.28
19:35
У світі, бездонному морі скорботи,
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
2026.07.28
19:02
Вже раки червоні і стало здаватись
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
2026.07.28
15:01
Легкий гуляє між кущами вітер,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
2026.07.28
12:21
Колись ми повернемось знову
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
2026.07.28
11:58
стоять миряни
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
2026.07.28
10:01
Невтішна осінь п'є дощі
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
2026.07.28
07:46
Як ти, мамо, там, де тихий
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
2026.07.28
07:35
Штрих III: Жозефіна. Ніжність проти закону
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Фортепіанний концерт № 2 мі-бемоль мажор, ор. 25 (II. Andante espressivo)
«У присмерку лемберзьких салонів Жозефіна Кавалькабо з’являлася як тонка струна, що чекає
2026.07.28
00:35
Традиційно графині з Ессексу
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
2026.07.27
22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ефери Тау (1983) /
Проза
Воздушный змей
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Воздушный змей
Открыть глаза и увидеть свет было прекрасно. Тело ещё сохраняло ощущение чьего-то теплого прикосновения. Из приоткрытого окна доносился запах озона.
Я потянулся на смятых простынях и улыбнулся. Всей грудью вдохнул свежесть утра, отбросил в сторону одеяло и сел на кровати, спустив ноги на пол. Бесшумно ступая, прошел в коридор к наружной двери и оттуда – во двор. Яркое солнце на миг ослепило меня, я услышал щебет воробьев, а в небе увидел летающего змея. Красным ромбом с синими «крыльями» парил он на воздушных потоках, то взмывая ввысь, то опадая к земле. Невидимая нить не давала ему возможности достичь солнца, но змей отчаянно рвался вверх, к свободе. И вдруг мне показалось, что змей говорит со мной.
«Помоги мне. Я так хочу коснуться солнца!»
И, сам не ожидая, я вдруг ответил.
«Но ведь ты сгоришь!»
«А разве это важно после того, что я испытаю от единения со светилом, с тем блаженством, которое доставит мне близость с ним? И разве после этого возможно будет оставаться здесь, на привязи?»
Я подумал и ответил:
«Нет».
Я вышел за калитку и увидел мальчика, запускающего змея. Я подошел к нему и объяснил, почему змея нужно отпустить. Мальчику не хотелось отпускать нить, но он понял меня и сделал это. Змей тотчас устремился ввысь, к солнцу, к своей мечте, а я похлопал мальчика по плечу и вернулся в дом с намерением приготовить завтрак.
Вечером пришла Ария. Я обнял её и провел в гостиную. Мы сидели – Ария на диване, я на полу, положив голову ей на колени – и пили вино. Я сказал:
-Я хочу быть с тобой. Сейчас. Сегодня. Завтра. Всегда. Не уходи.
-Ты же знаешь, я не могу. Ты погибнешь.
-Пусть.
-Что?
-Пусть. Но я хочу быть с тобой. Я не отпущу тебя. Мы уедем. Прямо сейчас.
-Это безумство. Безумство мотыльков, летящих на пламя костра.
Я повернулся к ней лицом, и в глазах моих отразилось пламя горящей на столе свечи.
-Безумство воздушного змея. Но это стоит того.
-Что? – не поняла Ария.
-Не важно.
Я обнял её. Крепко-крепко.
-Верь мне.
Тем же вечером мы оставили всё, сели в мою машину и уехали. Впереди нас ждало краткое, но столь желанное тепло Светила. Сзади тлели обломки наших жизней. Мы больше не принадлежали им. Иногда я останавливался, чтобы посмотреть в небо и спросить у змея:
«Ну, как оно, Светило?»
Ответом мне была звенящая пустота, но если змей испытал хотя бы сотую часть того, что испытывал я, то он был прав: скорая гибель – это ничтожная плата за порванную нить.
03.12.04. 23:06
Я потянулся на смятых простынях и улыбнулся. Всей грудью вдохнул свежесть утра, отбросил в сторону одеяло и сел на кровати, спустив ноги на пол. Бесшумно ступая, прошел в коридор к наружной двери и оттуда – во двор. Яркое солнце на миг ослепило меня, я услышал щебет воробьев, а в небе увидел летающего змея. Красным ромбом с синими «крыльями» парил он на воздушных потоках, то взмывая ввысь, то опадая к земле. Невидимая нить не давала ему возможности достичь солнца, но змей отчаянно рвался вверх, к свободе. И вдруг мне показалось, что змей говорит со мной.
«Помоги мне. Я так хочу коснуться солнца!»
И, сам не ожидая, я вдруг ответил.
«Но ведь ты сгоришь!»
«А разве это важно после того, что я испытаю от единения со светилом, с тем блаженством, которое доставит мне близость с ним? И разве после этого возможно будет оставаться здесь, на привязи?»
Я подумал и ответил:
«Нет».
Я вышел за калитку и увидел мальчика, запускающего змея. Я подошел к нему и объяснил, почему змея нужно отпустить. Мальчику не хотелось отпускать нить, но он понял меня и сделал это. Змей тотчас устремился ввысь, к солнцу, к своей мечте, а я похлопал мальчика по плечу и вернулся в дом с намерением приготовить завтрак.
Вечером пришла Ария. Я обнял её и провел в гостиную. Мы сидели – Ария на диване, я на полу, положив голову ей на колени – и пили вино. Я сказал:
-Я хочу быть с тобой. Сейчас. Сегодня. Завтра. Всегда. Не уходи.
-Ты же знаешь, я не могу. Ты погибнешь.
-Пусть.
-Что?
-Пусть. Но я хочу быть с тобой. Я не отпущу тебя. Мы уедем. Прямо сейчас.
-Это безумство. Безумство мотыльков, летящих на пламя костра.
Я повернулся к ней лицом, и в глазах моих отразилось пламя горящей на столе свечи.
-Безумство воздушного змея. Но это стоит того.
-Что? – не поняла Ария.
-Не важно.
Я обнял её. Крепко-крепко.
-Верь мне.
Тем же вечером мы оставили всё, сели в мою машину и уехали. Впереди нас ждало краткое, но столь желанное тепло Светила. Сзади тлели обломки наших жизней. Мы больше не принадлежали им. Иногда я останавливался, чтобы посмотреть в небо и спросить у змея:
«Ну, как оно, Светило?»
Ответом мне была звенящая пустота, но если змей испытал хотя бы сотую часть того, что испытывал я, то он был прав: скорая гибель – это ничтожная плата за порванную нить.
03.12.04. 23:06
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
