Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
22:33
Був день: я зрозумів, що він нічий
Неначе щось відібрано в епохи,
Так нам дано: позичили тепло,
А бог вогню — веселий Агні
Загаявся чи забарився трохи.
Крізь мене йдуть століття і роки,
Повзе базікало-тисячоліття,
І хворий день намарно промайне,
Неначе щось відібрано в епохи,
Так нам дано: позичили тепло,
А бог вогню — веселий Агні
Загаявся чи забарився трохи.
Крізь мене йдуть століття і роки,
Повзе базікало-тисячоліття,
І хворий день намарно промайне,
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
12:19
Хвилі справа, хвилі зліва,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
2026.10.25
21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
2026.10.25
18:20
Сьогодні пропоную подумати над тим, хто може вас замінити.
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
2026.10.25
17:20
На краю акварельного синього тла,
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ефери Тау (1983) /
Проза
Воздушный змей
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Воздушный змей
Открыть глаза и увидеть свет было прекрасно. Тело ещё сохраняло ощущение чьего-то теплого прикосновения. Из приоткрытого окна доносился запах озона.
Я потянулся на смятых простынях и улыбнулся. Всей грудью вдохнул свежесть утра, отбросил в сторону одеяло и сел на кровати, спустив ноги на пол. Бесшумно ступая, прошел в коридор к наружной двери и оттуда – во двор. Яркое солнце на миг ослепило меня, я услышал щебет воробьев, а в небе увидел летающего змея. Красным ромбом с синими «крыльями» парил он на воздушных потоках, то взмывая ввысь, то опадая к земле. Невидимая нить не давала ему возможности достичь солнца, но змей отчаянно рвался вверх, к свободе. И вдруг мне показалось, что змей говорит со мной.
«Помоги мне. Я так хочу коснуться солнца!»
И, сам не ожидая, я вдруг ответил.
«Но ведь ты сгоришь!»
«А разве это важно после того, что я испытаю от единения со светилом, с тем блаженством, которое доставит мне близость с ним? И разве после этого возможно будет оставаться здесь, на привязи?»
Я подумал и ответил:
«Нет».
Я вышел за калитку и увидел мальчика, запускающего змея. Я подошел к нему и объяснил, почему змея нужно отпустить. Мальчику не хотелось отпускать нить, но он понял меня и сделал это. Змей тотчас устремился ввысь, к солнцу, к своей мечте, а я похлопал мальчика по плечу и вернулся в дом с намерением приготовить завтрак.
Вечером пришла Ария. Я обнял её и провел в гостиную. Мы сидели – Ария на диване, я на полу, положив голову ей на колени – и пили вино. Я сказал:
-Я хочу быть с тобой. Сейчас. Сегодня. Завтра. Всегда. Не уходи.
-Ты же знаешь, я не могу. Ты погибнешь.
-Пусть.
-Что?
-Пусть. Но я хочу быть с тобой. Я не отпущу тебя. Мы уедем. Прямо сейчас.
-Это безумство. Безумство мотыльков, летящих на пламя костра.
Я повернулся к ней лицом, и в глазах моих отразилось пламя горящей на столе свечи.
-Безумство воздушного змея. Но это стоит того.
-Что? – не поняла Ария.
-Не важно.
Я обнял её. Крепко-крепко.
-Верь мне.
Тем же вечером мы оставили всё, сели в мою машину и уехали. Впереди нас ждало краткое, но столь желанное тепло Светила. Сзади тлели обломки наших жизней. Мы больше не принадлежали им. Иногда я останавливался, чтобы посмотреть в небо и спросить у змея:
«Ну, как оно, Светило?»
Ответом мне была звенящая пустота, но если змей испытал хотя бы сотую часть того, что испытывал я, то он был прав: скорая гибель – это ничтожная плата за порванную нить.
03.12.04. 23:06
Я потянулся на смятых простынях и улыбнулся. Всей грудью вдохнул свежесть утра, отбросил в сторону одеяло и сел на кровати, спустив ноги на пол. Бесшумно ступая, прошел в коридор к наружной двери и оттуда – во двор. Яркое солнце на миг ослепило меня, я услышал щебет воробьев, а в небе увидел летающего змея. Красным ромбом с синими «крыльями» парил он на воздушных потоках, то взмывая ввысь, то опадая к земле. Невидимая нить не давала ему возможности достичь солнца, но змей отчаянно рвался вверх, к свободе. И вдруг мне показалось, что змей говорит со мной.
«Помоги мне. Я так хочу коснуться солнца!»
И, сам не ожидая, я вдруг ответил.
«Но ведь ты сгоришь!»
«А разве это важно после того, что я испытаю от единения со светилом, с тем блаженством, которое доставит мне близость с ним? И разве после этого возможно будет оставаться здесь, на привязи?»
Я подумал и ответил:
«Нет».
Я вышел за калитку и увидел мальчика, запускающего змея. Я подошел к нему и объяснил, почему змея нужно отпустить. Мальчику не хотелось отпускать нить, но он понял меня и сделал это. Змей тотчас устремился ввысь, к солнцу, к своей мечте, а я похлопал мальчика по плечу и вернулся в дом с намерением приготовить завтрак.
Вечером пришла Ария. Я обнял её и провел в гостиную. Мы сидели – Ария на диване, я на полу, положив голову ей на колени – и пили вино. Я сказал:
-Я хочу быть с тобой. Сейчас. Сегодня. Завтра. Всегда. Не уходи.
-Ты же знаешь, я не могу. Ты погибнешь.
-Пусть.
-Что?
-Пусть. Но я хочу быть с тобой. Я не отпущу тебя. Мы уедем. Прямо сейчас.
-Это безумство. Безумство мотыльков, летящих на пламя костра.
Я повернулся к ней лицом, и в глазах моих отразилось пламя горящей на столе свечи.
-Безумство воздушного змея. Но это стоит того.
-Что? – не поняла Ария.
-Не важно.
Я обнял её. Крепко-крепко.
-Верь мне.
Тем же вечером мы оставили всё, сели в мою машину и уехали. Впереди нас ждало краткое, но столь желанное тепло Светила. Сзади тлели обломки наших жизней. Мы больше не принадлежали им. Иногда я останавливался, чтобы посмотреть в небо и спросить у змея:
«Ну, как оно, Светило?»
Ответом мне была звенящая пустота, но если змей испытал хотя бы сотую часть того, что испытывал я, то он был прав: скорая гибель – это ничтожная плата за порванную нить.
03.12.04. 23:06
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
