ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.04.15 12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,

Тетяна Левицька
2026.04.15 10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.

Олена Побийголод
2026.04.15 06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)

Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!

Що несе майбуття?

Віктор Кучерук
2026.04.15 05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -

Світлана Пирогова
2026.04.14 22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.

Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,

С М
2026.04.14 13:30
У Мангровій Долині ухопивши промінь сонця
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я

Пиріжкарня Асорті
2026.04.14 13:14
Досить складним видався переклад, бо текст був, а з консультантів – лише скупі дані в Інтернеті, підкріплені ексклюзивом давніх свідчень. І ми вже знаємо, що плем'я було маловідомим, і якщо траплявся на узбережжі хто-небудь з нього, то це було не щод

Тетяна Левицька
2026.04.14 12:38
У душевному багатті
ми згораєм, Боже!
Пообіч гробків розп'яття
на Голгофу схоже.
Цвинтар тулиться барвінком
до кори земної.
Навкруги голосять дзвінко
матері Героїв,

Борис Костиря
2026.04.14 11:55
О, скільки непрочитаних книжок
У двері стукають, летять у вікна!
Із царства необхідності стрибок
Здійсниться, ніби полум'я велике.

Книжки стоять, мов роти і полки,
Готові йти у бій за честь і правду.
У них спресовані тяжкі віки,

Іван Потьомкін
2026.04.14 11:14
Розкажи всім, Конотопе,
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі

Тетяна Левицька
2026.04.13 21:12
Вглядаюсь пильно у портрет —
за тлом скорботи сліз не видно.
Пішов улюблений поет
у потойбіччя самотинно,

лишивши на папері дум:
рожеві мрії, сподівання,
і лірики осінній сум,

Пиріжкарня Асорті
2026.04.13 18:39
загине все що де було
підземний кит і три слони
стрімке вогненне помело
в руках чортів і сатани

дотліють залишки майна
і в позахмарній вишині
вселенська визріє війна

хома дідим
2026.04.13 15:58
я не упевнений
що був хотів
чогось крутіше
і мої вірші
не упевнені
так само
ж
чи у повітрі

Борис Костиря
2026.04.13 12:16
Скільки можна битися
об стіну байдужості,
об стіну мовчання,
натикатися на браму відчаю,
на колючий дріт ненависті,
мінні поля сумніву,
читати партитуру вагань,
пити вино забуття?

Іван Потьомкін
2026.04.13 10:11
Лиця українські у юдеїв...
Юдейські лиця в українців...
Неважко тут і заблудиться,
Часом питаєш: «З ким і де я?»
Не заблуджусь. Дороговказом
Узяв собі одне-єдине:
Шукать не мову і не расу,
А звичайнісіньку людину.

Володимир Ляшкевич
2026.04.12 19:55
Основу традиційної творчості в більшості випадків складає рух до цілісної єдності в образному монозвучанні, чи в поліфонії, з формуванням гармонійної завершеності. Музика прагне каденції, вірш — остаточного образу, думка — чіткого висновку. Але існує й
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іванна Сріблицька
2026.03.31

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ефери Тау (1983) / Проза

 Воздушный змей
Открыть глаза и увидеть свет было прекрасно. Тело ещё сохраняло ощущение чьего-то теплого прикосновения. Из приоткрытого окна доносился запах озона.
Я потянулся на смятых простынях и улыбнулся. Всей грудью вдохнул свежесть утра, отбросил в сторону одеяло и сел на кровати, спустив ноги на пол. Бесшумно ступая, прошел в коридор к наружной двери и оттуда – во двор. Яркое солнце на миг ослепило меня, я услышал щебет воробьев, а в небе увидел летающего змея. Красным ромбом с синими «крыльями» парил он на воздушных потоках, то взмывая ввысь, то опадая к земле. Невидимая нить не давала ему возможности достичь солнца, но змей отчаянно рвался вверх, к свободе. И вдруг мне показалось, что змей говорит со мной.
«Помоги мне. Я так хочу коснуться солнца!»
И, сам не ожидая, я вдруг ответил.
«Но ведь ты сгоришь!»
«А разве это важно после того, что я испытаю от единения со светилом, с тем блаженством, которое доставит мне близость с ним? И разве после этого возможно будет оставаться здесь, на привязи?»
Я подумал и ответил:
«Нет».
Я вышел за калитку и увидел мальчика, запускающего змея. Я подошел к нему и объяснил, почему змея нужно отпустить. Мальчику не хотелось отпускать нить, но он понял меня и сделал это. Змей тотчас устремился ввысь, к солнцу, к своей мечте, а я похлопал мальчика по плечу и вернулся в дом с намерением приготовить завтрак.

Вечером пришла Ария. Я обнял её и провел в гостиную. Мы сидели – Ария на диване, я на полу, положив голову ей на колени – и пили вино. Я сказал:
-Я хочу быть с тобой. Сейчас. Сегодня. Завтра. Всегда. Не уходи.
-Ты же знаешь, я не могу. Ты погибнешь.
-Пусть.
-Что?
-Пусть. Но я хочу быть с тобой. Я не отпущу тебя. Мы уедем. Прямо сейчас.
-Это безумство. Безумство мотыльков, летящих на пламя костра.
Я повернулся к ней лицом, и в глазах моих отразилось пламя горящей на столе свечи.
-Безумство воздушного змея. Но это стоит того.
-Что? – не поняла Ария.
-Не важно.
Я обнял её. Крепко-крепко.
-Верь мне.

Тем же вечером мы оставили всё, сели в мою машину и уехали. Впереди нас ждало краткое, но столь желанное тепло Светила. Сзади тлели обломки наших жизней. Мы больше не принадлежали им. Иногда я останавливался, чтобы посмотреть в небо и спросить у змея:
«Ну, как оно, Светило?»
Ответом мне была звенящая пустота, но если змей испытал хотя бы сотую часть того, что испытывал я, то он был прав: скорая гибель – это ничтожная плата за порванную нить.
03.12.04. 23:06




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-06-19 12:06:00
Переглядів сторінки твору 882
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2009.06.29 09:25
Автор у цю хвилину відсутній