Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.15
06:33
Дочекалися і ми
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
Явних проявів зими -
Прошуміла завірюха,
Вкривши землю білим пухом,
А опісля на мороз
Несподівано взялось,
Ще й канікули тривалі
На догоду нам настали...
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ефери Тау (1983) /
Проза
Звёзды
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Звёзды
Лёжа в постели и глядя в широкое, на всю стену, окно, мы считали звезды.
-Сколько? – спросила я.
-Сбился на сто сорок седьмой.
Я улыбнулась.
-У меня двести четырнадцать.
Здорово было лежать вот так просто на его твердом плече и считать звёзды. тем более, что в этот раз у меня было больше.
-И луна.
-Что?
-И луна, - повторила я. – Двести четырнадцать звёздочек и луна.
Луна была очень красивой. Она заглядывала к нам в комнату из левого верхнего угла окна, попирая своими полными краями далёкие облака. Но больше всего мне нравилось окружавшее луну свечение – эдакий мягкий рассеивающий круг света, словно воздушное одеяние луны. Стар говорит, что то не луна светится, а просто отражаются солнечные лучи. Он прав. Конечно, он прав. Пусть так. Но сейчас колечко отражающегося света – это свет луны. Её одежда. Её тепло.
-Хотела бы я быть луной.
-Луной? – удивился Стар. – Почему луной?
-Не знаю,- ответила я. – Она красивая.
-Слишком предсказуемая.
-Предсказуемая?
- Ну, полнолуние, там… новолуние. Всегда известно заранее, какую часть увидишь сегодня.
-А облака?
-Что облака?
-Если будут облака, ты не увидишь её.
- Ну и что. Она ведь всё-равно будет там.
-Откуда ты знаешь?
-Ну… это логично.
-Логично, - передразнила я его. – Разве что логично.
Я закинула руки за голову, убрав волосы в сторону. Стар коснулся моей груди. Нежно, как свет.
-А я хотел бы быть солнцем, - сказал он.
-Это очень далеко, - почему-то подумалось мне.
-Но мой свет доставал бы везде.
-А солнца имеют моду взрываться на тысячу солнц.
-Это когда теплу деваться некуда.
Очередное старово умозаключение.
-А ты?
-Что я?
-Ты взорвешься?
-Наверное нет.
-Почему?
-Я отдаю тепло луне.
Луне. Мне понравилось, и я улыбнулась, кладя руку поверх руки Стара.
-Тогда ладно, - согласилась я. – Будь солнцем. А я буду луной. Буду отражать твой свет. Весь-весь. Чтобы ты не взорвался. Свет от тысячи маленьких солнц в любом случае будет не такой горячий, как от одного большого.
Стар тихо, по-солнцевски, рассмеялся и обнял меня.
…Через несколько дней мы лежали у моря. Ветер приносил запах песка. На берег тихо накатывались волны.Вдалеке крикнула чайка.
-Хотела бы я быть чайкой…
08.12.03. 22.22
-Сколько? – спросила я.
-Сбился на сто сорок седьмой.
Я улыбнулась.
-У меня двести четырнадцать.
Здорово было лежать вот так просто на его твердом плече и считать звёзды. тем более, что в этот раз у меня было больше.
-И луна.
-Что?
-И луна, - повторила я. – Двести четырнадцать звёздочек и луна.
Луна была очень красивой. Она заглядывала к нам в комнату из левого верхнего угла окна, попирая своими полными краями далёкие облака. Но больше всего мне нравилось окружавшее луну свечение – эдакий мягкий рассеивающий круг света, словно воздушное одеяние луны. Стар говорит, что то не луна светится, а просто отражаются солнечные лучи. Он прав. Конечно, он прав. Пусть так. Но сейчас колечко отражающегося света – это свет луны. Её одежда. Её тепло.
-Хотела бы я быть луной.
-Луной? – удивился Стар. – Почему луной?
-Не знаю,- ответила я. – Она красивая.
-Слишком предсказуемая.
-Предсказуемая?
- Ну, полнолуние, там… новолуние. Всегда известно заранее, какую часть увидишь сегодня.
-А облака?
-Что облака?
-Если будут облака, ты не увидишь её.
- Ну и что. Она ведь всё-равно будет там.
-Откуда ты знаешь?
-Ну… это логично.
-Логично, - передразнила я его. – Разве что логично.
Я закинула руки за голову, убрав волосы в сторону. Стар коснулся моей груди. Нежно, как свет.
-А я хотел бы быть солнцем, - сказал он.
-Это очень далеко, - почему-то подумалось мне.
-Но мой свет доставал бы везде.
-А солнца имеют моду взрываться на тысячу солнц.
-Это когда теплу деваться некуда.
Очередное старово умозаключение.
-А ты?
-Что я?
-Ты взорвешься?
-Наверное нет.
-Почему?
-Я отдаю тепло луне.
Луне. Мне понравилось, и я улыбнулась, кладя руку поверх руки Стара.
-Тогда ладно, - согласилась я. – Будь солнцем. А я буду луной. Буду отражать твой свет. Весь-весь. Чтобы ты не взорвался. Свет от тысячи маленьких солнц в любом случае будет не такой горячий, как от одного большого.
Стар тихо, по-солнцевски, рассмеялся и обнял меня.
…Через несколько дней мы лежали у моря. Ветер приносил запах песка. На берег тихо накатывались волны.Вдалеке крикнула чайка.
-Хотела бы я быть чайкой…
08.12.03. 22.22
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
