ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Проза
Аніна рибка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Аніна рибка
І що тобі оповісти про море, Серце?
Я його мало пам’ятаю.
Спогади такі півстерті – як ото про давні любові…Наче і пам’ятаєш на ім’я, колір волосся там, зріст, інші ознаки, навіть кілька епізодів спільних можеш переказати, але – ні дотику, але – ні запаху, але – ні голосу. А якщо вже зовсім по-чесному, то й історійки оті типу-спільні – мандрівки там, святкування, любощі абощо – далекі від реальності. То вже власноруч створена міфологія, таке щось перетасоване у зручній для свідомості комбінації – аби не боліло спогадами – то раз, і аби хепі-енд неодмінно – то два. Навіть якщо ні ендом, ні тим паче хепі й не пахло. Та то таке, то все такі штуки-дрюки, фокуси-покуси пам’яті, свідомості, навіть під-свідомості – витворювання – вифантазовування власної байки життьової.
Але ми не про це. Про це – іншим разом. Зара – про море.
Це перше, що я запам’ятала в житті. Мені два роки було. Чи три? Чекай, порахую… Таки три, так, три. Дорогу пам’ятаю нічну. Виноград. Мене несуть на руках. Я хочу спати. Ноги в піску. Дача чиясь. Завтра у мене день народження. Я щаслива до такої міри, що морем чуюся. А море – воно – без кінця. Бо воно – все. А потім ранок, і мені подарували велику коробку таку з кольоровим пластмасовим посудом. Багато! Мисочки мілкі, і глибокі, і горнятка, а ще банячки, і ложечки, і навіть виделки, і чайнички, і ножі. Словом, величезний набір, і я ніяк не можу з ним розлучитися… то й беру з собою на пляж, так.
От що дивно – у перших спогадах про море води немає. Я не знаю, чого, але немає – і все тут. Пісок є. Багато піску, з гострими поламаними мушельками, з кісточками від черешень або вишень – я їх не розрізняю на стадії кісточки, оті ягоди.
Вночі був шторм, і на берег викинуло дрібних рачків, кілька рибинок, водорості. Я перебираю це все руками – напевно, шукаю скарби. Цей пунктик у мене залишився надовго – порпатися у «дарах» моря (чи й не моря) , сподіваючись на невідь-який дарунок долі.
Того разу я ніц доброго не знайшла, рибку тільки мертву – сріблясту таку… і я конче вирішила її похоронити – бо що ж? бо як же ж?
Вирили на пляжі могилу велику. Вистелила дно цукерковими обгорточками блискучими. І рибку свою поклала по центру. А тоді вирішила, що того замало. Бо яка користь від цукеркових обгорток?
Я чомусь яскраво собі уявила, як моїй рибі буде самотньо і нудно отак-от лежати мертвою серед просто-паперу. Приміром, допливе вона в рай, до інших риб, і спитають вони в неї – сестро, а що ти нам принесла? З чим ти припливла до нас, у наше вічне море? А вона що скаже? З цукерковими обгорточками? «Білочка», «Батончик Шкільний» і «Дюшес»? Не густо… Напевно, з нею і дружити ніхто не захоче…
Ну, словом, я розклала довкола трупика рибки весь свій посуд…
Спочатку мисочки, на мисочки – горнятка, ложечку збоку, і чайничок, і глибокі тарілки….
Оце, уявляла, припливе моя риба на небо, у рай риб’ячий – і запросить інших рибок на чаювання…І вони зрадіють всі, будуть плескати її плавцями по сріблястій спині: ми так тебе чекали, Аніна рибка! Дякуємо тобі!
І тоді з нею всі подружаться, бо ж їй тепер доведеться навічно залишитися у раю, і тому краще мати багато друзів. ..
Пам’ятаю, вагалася, чи хрестик ставити, чи ні. Бо ж для того треба, аби риба була хрещена – то мені колєжанка пояснила, вона вже в школу ходила і зналася на таких штуках. Тому я не поставила хрестика.
Увечері батьки спохопилися – а де це, Ань, посудка твоя нова?
Я їм пояснила, як могла все пояснила: і про рибку мертву, і про чаювання, і про безмежний риб’ячий рай…
Потім мама мене лупила по попі – нє, не ременем, ремінь на пляж не беруть, на щастя – рукою мокрою. Казала – ану йди шукай, де закопала, і викопуй!
А я знала де – але ж розкопувати могили, це, погодься, блюзнірство…
Та й рибка була вже напівдорозі до раю, де її чекали багато вірних друзів, і довічні чаювання, і радість кольорова… а горнятка пластмасові обіцяли безмежний спокій її душі і спочинок її тіла сріблястого, і…я не могла її підвести…ти ж мене розумієш, Серце?
…
Я його мало пам’ятаю.
Спогади такі півстерті – як ото про давні любові…Наче і пам’ятаєш на ім’я, колір волосся там, зріст, інші ознаки, навіть кілька епізодів спільних можеш переказати, але – ні дотику, але – ні запаху, але – ні голосу. А якщо вже зовсім по-чесному, то й історійки оті типу-спільні – мандрівки там, святкування, любощі абощо – далекі від реальності. То вже власноруч створена міфологія, таке щось перетасоване у зручній для свідомості комбінації – аби не боліло спогадами – то раз, і аби хепі-енд неодмінно – то два. Навіть якщо ні ендом, ні тим паче хепі й не пахло. Та то таке, то все такі штуки-дрюки, фокуси-покуси пам’яті, свідомості, навіть під-свідомості – витворювання – вифантазовування власної байки життьової.
Але ми не про це. Про це – іншим разом. Зара – про море.
Це перше, що я запам’ятала в житті. Мені два роки було. Чи три? Чекай, порахую… Таки три, так, три. Дорогу пам’ятаю нічну. Виноград. Мене несуть на руках. Я хочу спати. Ноги в піску. Дача чиясь. Завтра у мене день народження. Я щаслива до такої міри, що морем чуюся. А море – воно – без кінця. Бо воно – все. А потім ранок, і мені подарували велику коробку таку з кольоровим пластмасовим посудом. Багато! Мисочки мілкі, і глибокі, і горнятка, а ще банячки, і ложечки, і навіть виделки, і чайнички, і ножі. Словом, величезний набір, і я ніяк не можу з ним розлучитися… то й беру з собою на пляж, так.
От що дивно – у перших спогадах про море води немає. Я не знаю, чого, але немає – і все тут. Пісок є. Багато піску, з гострими поламаними мушельками, з кісточками від черешень або вишень – я їх не розрізняю на стадії кісточки, оті ягоди.
Вночі був шторм, і на берег викинуло дрібних рачків, кілька рибинок, водорості. Я перебираю це все руками – напевно, шукаю скарби. Цей пунктик у мене залишився надовго – порпатися у «дарах» моря (чи й не моря) , сподіваючись на невідь-який дарунок долі.
Того разу я ніц доброго не знайшла, рибку тільки мертву – сріблясту таку… і я конче вирішила її похоронити – бо що ж? бо як же ж?
Вирили на пляжі могилу велику. Вистелила дно цукерковими обгорточками блискучими. І рибку свою поклала по центру. А тоді вирішила, що того замало. Бо яка користь від цукеркових обгорток?
Я чомусь яскраво собі уявила, як моїй рибі буде самотньо і нудно отак-от лежати мертвою серед просто-паперу. Приміром, допливе вона в рай, до інших риб, і спитають вони в неї – сестро, а що ти нам принесла? З чим ти припливла до нас, у наше вічне море? А вона що скаже? З цукерковими обгорточками? «Білочка», «Батончик Шкільний» і «Дюшес»? Не густо… Напевно, з нею і дружити ніхто не захоче…
Ну, словом, я розклала довкола трупика рибки весь свій посуд…
Спочатку мисочки, на мисочки – горнятка, ложечку збоку, і чайничок, і глибокі тарілки….
Оце, уявляла, припливе моя риба на небо, у рай риб’ячий – і запросить інших рибок на чаювання…І вони зрадіють всі, будуть плескати її плавцями по сріблястій спині: ми так тебе чекали, Аніна рибка! Дякуємо тобі!
І тоді з нею всі подружаться, бо ж їй тепер доведеться навічно залишитися у раю, і тому краще мати багато друзів. ..
Пам’ятаю, вагалася, чи хрестик ставити, чи ні. Бо ж для того треба, аби риба була хрещена – то мені колєжанка пояснила, вона вже в школу ходила і зналася на таких штуках. Тому я не поставила хрестика.
Увечері батьки спохопилися – а де це, Ань, посудка твоя нова?
Я їм пояснила, як могла все пояснила: і про рибку мертву, і про чаювання, і про безмежний риб’ячий рай…
Потім мама мене лупила по попі – нє, не ременем, ремінь на пляж не беруть, на щастя – рукою мокрою. Казала – ану йди шукай, де закопала, і викопуй!
А я знала де – але ж розкопувати могили, це, погодься, блюзнірство…
Та й рибка була вже напівдорозі до раю, де її чекали багато вірних друзів, і довічні чаювання, і радість кольорова… а горнятка пластмасові обіцяли безмежний спокій її душі і спочинок її тіла сріблястого, і…я не могла її підвести…ти ж мене розумієш, Серце?
…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію