1.
Ти вже знаєш, що ця дорога тривала не ніч – завжди,
І несло мій плацкарт, і кидало аж до неба,
Та потреба ба-чи-Ти нагорнула хвилею: Ти, зажди!
Не відводь очей_не забирай руки_не буди,
Бо іду по снах –
камінцях непевних –
кудись
до тебе:
на примарний голос,
чи сивий волос,
на цяточку маяка…
..і звивається залізниця, мов Змія Едемська, ота, яка….

2.

Спочатку – дорога (потяг обшарпаний «Львів-Херсон»),
Смажені кури, варені яйця, відкрита пляшка,
Сусіди – пластами, приблизно сорок пластів-персон,
Що кричать, як сороки. Поміж них – провідник Ясон
Симпатичний (Сергій або Саша – згадати важко).


Ці хропіння північні, полиці замацані, плач дітей,
– Козир – дзвінка, давай в підкидного, – Ясон говоре. –
Ну ж бо, дівко, знайди своє Серце між цих мастей,
Де крім піки і черви червивої – тільки глей,
Що заліплює очі…
А потім заснула.
І снилось море:

:щось химерне таке: зимні води і чайки білі,
Аргонавти смагляві, сердечний – козирний – туз,
Ти смієшся, і зовсім не страшно, і сіль на тілі,
І пливу, розгрібаючи душі слизьких медуз,
І ропа, а не кров, і замішано все на густо,
Навіть ложка стоїть, як питання довічне – чи
Долетять через море останні осінні гуси,
Як закінчиться літо солодке?
Мовчиш?
Мовчи.
Замочи у мовчанні, як в мідному чані, вину…
Плачуть води…
І чайки регочуть…
Рятуй!
Тону!

3.
…і рука ухопила із вирви.
І все – прозоре.
– Дякую тобі щиро, Моє Море…

…від асфіксії – у вухах надсадний дзвін:
- От ми і зустрілися, Море-Він.

4.
Він – упевнений у своїй певності. Нахабна врода,
На накачаному плечі приліг спочити дракон (тату),
Море-Він, позашлюбний син Одіссея-заброди,
Змінює щодня дівку – то цю, то ту.
- Що ти маєш, Серце моє, для Ганни-панни?
- Покупай, красавица! Мидии, креветки, рапаны!
- Любове моя, надто солі в тобі багато…
- Не вопрос! Пахлава медовая! Сладкая вата!
Да кончай ломаться! Нашлась тут…принцесса Анька….
І пішов:
- Холодное пиво! Шашлык, таранька!
…
Підвелася…пісок струсила з плечей, з колін…
…засміявся у спину
білі зуби у вищирі
Море-Він.

5.
А потім – сказано ж бо – дурепа! – креслила знов
Прутиком на вологому березі – amor (любов),
Жо тем, ай лав, інших дурниць немало,
А хвиля – фіть! – і нічого немає – усе стирала
З чорної дошки досвіду.
І – табула раса.
Терла надсадно, неначе чергова по класу
(Тітка огрядна.
Середньовічна.
Така сумна)
– Вуаля, пане і панове!
Вашій увазі –
Море-Вона.

Перші і другі зморшки виорали опухле лице,
Її голосу – "Обалденные пончики!» – прокурені обертони.
… І ніхто не мріє про груди смагляві, і про те, чи це
… і ніхто у полоні лона її не тоне
… не сплітає байку про метелика крила – вії…
…уже не любов валютна – так, привокзальна повія…
…ну, хіба…абстрагуйся, абощо…і не розплющуй очі…
- Хочеш на шару?
- На шару? Звичайно, хочу….
… Чи пригадуй ( краще – без дотиків) – як колись, тоді…
Колами по воді
Колами по воді
Колами по воді.
Посміхається макоцвітно…
Як цукерка солодкій Дарусі – оте «на…»
…хоче
любові
чи просто
Море-Вона.

…щоранку у неї заходять – скопом, усі на раз,
Кола несуть, матраци, іншу спасенну ґуму,
Бо – божевілля плоті,
Бо – груповий екстаз,
Злизує з тіла ніжність, наче налиплий гумус,
Добра_дурна_велика…
Фоном – квиління чайок…
Лізуть у неї ґвалтом,
Пісяють і кінчають.
Їй не болить, нічийній. Нічка на груди ляже.
Гасять бички коханці в спалені плечі пляжу.
Потім – мине відпустка.
Спустять свої кондоми,
Пам'ять складуть в наплічник.
Потяг.
Вокзал.
Додому.
…………
… мовчки дивиться.
І сльозами давиться
І гикавка від вина…
… у чоло цілую…
Спи, сестричко…
Вони повернуться….
Море-Вона.


6.
…прокидаєшся серед ночі, виходиш боса на дивний звук.
Ніхто не чує (не хоче чути), але ти – мусиш:
Як плете волосінь сріблясту місячний ткач – павук,
Як Час нанизує зорі та мушлі в дівчачі буси,
Як зітхає – глибоко, аж тріскає по швах – небо хворе –
Це – Воно.
Довічне, святе, безсмертне.
Моє Море.
Тягне місячною доріжкою – тільки – іди одна.
Бо вода – то симфонія духу.
А шлях – єдина струна,
Це – Господь, загорнутий у вічності кімоно –
Посміхається поглядом лазуровим
Море-Воно.
…І кожна найменша мушелька – як ікона.
Серце моє солодке.
Мудрість моя солона.