ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Диску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Диску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Осінь (1979) /
Вірші
Особиста тактика бою із часом
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Особиста тактика бою із часом
Час – це ненажерливе велетенське чудовисько,
Що ковтає все дороге і безцінне.
Він забрав мого маленького зеленого велика.
А він був прудкішим за столичний експрес!
Ковтнув вишню, разом з корою і кісточками,
Яка іще з часів древності росла біля хати,
І присмак у ягід був якийсь «мезозойський».
Зжер навіть зеленку, якою мама мені мазала коліна!
Ось так, не розжовуючи. І не вдавився, і не обпікся…
В його череві загубився мій шкільний чемоданчик,
Який щодня намагався переночувати під прилавком,
Там цукерки, халва… І заночував би, якби не класичне: «а портфель?»
І Юрка з’їв, а через деякий час виплюнув, але вже іншого,
Перетравленого, чи що, серйозного, з колами під очима.
Боляче, ми ж п’ять років за однією партою синусо-косинусували.
Людожер! Канібал! Людей же навіщо!?
Нічим не перебирає, забрав і мамині модні блакитні туфлі,
І касети з піснями «Gipsy Kings», і сніжні зими.
Безжальний час…. Я навіть бачила його обличчя,
Він притаївся у дзеркалі за моєю спиною,
Пузатий такий, самовдоволений, нічого не цінує…
Але ж він подарував мені маленьке крикливе щастя,
Рожевеньке, перев’язане червоною стрічкою.
І коханого чоловіка. Надійного, відвертого, доброго.
І вірші, і справжню подругу, і захопливі подорожі,
І батьківську повагу вже як до дорослої, зрілої людини…
А може це дві різні істоти – час у минулому, і час у майбутньому?
Один все поглинає, а інший народжує,
Один злий, а другий добрий?
Ну що ж, доброму я вдячна, а вічно голодного не боюсь!
Будемо боротися: знайду в сараї стару раму,
Нові колеса – не проблема, змащу дзвоника, підфарбую.
Сідай, донечко, лети з вітром, співай разом з ним,
А впадеш, то не бійся, обробимо коліна зеленкою, заживе.
І вишню посадимо! За кілька років вродить пахучим соком!
Цієї осені наш новенький портфелик до школи,
Обов’язково дамо йому можливість заснути в магазині,
Там цукерки, халва…. Нехай здійсниться його мрія.
Юрчику, чекаю тебе завтра в гості, з дружиною, з усмішкою,
Зіграємо в наше традиційне «країни-столиці».
На всяк випадок зазирни у атлас, пригодиться.
Ну все, бувай, час! Ми їдемо сім’єю до мами і тата,
Зараз ось тільки знайду свої модні блакитні босоніжки….
Що ковтає все дороге і безцінне.
Він забрав мого маленького зеленого велика.
А він був прудкішим за столичний експрес!
Ковтнув вишню, разом з корою і кісточками,
Яка іще з часів древності росла біля хати,
І присмак у ягід був якийсь «мезозойський».
Зжер навіть зеленку, якою мама мені мазала коліна!
Ось так, не розжовуючи. І не вдавився, і не обпікся…
В його череві загубився мій шкільний чемоданчик,
Який щодня намагався переночувати під прилавком,
Там цукерки, халва… І заночував би, якби не класичне: «а портфель?»
І Юрка з’їв, а через деякий час виплюнув, але вже іншого,
Перетравленого, чи що, серйозного, з колами під очима.
Боляче, ми ж п’ять років за однією партою синусо-косинусували.
Людожер! Канібал! Людей же навіщо!?
Нічим не перебирає, забрав і мамині модні блакитні туфлі,
І касети з піснями «Gipsy Kings», і сніжні зими.
Безжальний час…. Я навіть бачила його обличчя,
Він притаївся у дзеркалі за моєю спиною,
Пузатий такий, самовдоволений, нічого не цінує…
Але ж він подарував мені маленьке крикливе щастя,
Рожевеньке, перев’язане червоною стрічкою.
І коханого чоловіка. Надійного, відвертого, доброго.
І вірші, і справжню подругу, і захопливі подорожі,
І батьківську повагу вже як до дорослої, зрілої людини…
А може це дві різні істоти – час у минулому, і час у майбутньому?
Один все поглинає, а інший народжує,
Один злий, а другий добрий?
Ну що ж, доброму я вдячна, а вічно голодного не боюсь!
Будемо боротися: знайду в сараї стару раму,
Нові колеса – не проблема, змащу дзвоника, підфарбую.
Сідай, донечко, лети з вітром, співай разом з ним,
А впадеш, то не бійся, обробимо коліна зеленкою, заживе.
І вишню посадимо! За кілька років вродить пахучим соком!
Цієї осені наш новенький портфелик до школи,
Обов’язково дамо йому можливість заснути в магазині,
Там цукерки, халва…. Нехай здійсниться його мрія.
Юрчику, чекаю тебе завтра в гості, з дружиною, з усмішкою,
Зіграємо в наше традиційне «країни-столиці».
На всяк випадок зазирни у атлас, пригодиться.
Ну все, бувай, час! Ми їдемо сім’єю до мами і тата,
Зараз ось тільки знайду свої модні блакитні босоніжки….
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію