Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.21
21:58
Гортензія-красуня пишно квітне,
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
2026.06.21
21:48
Михайло Ісаковський (1900-1973)
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
2026.06.21
21:00
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
20:09
Вона була вихована серед білого мармуру, кольорових мозаїк Софії та шелесту пергаментів у скрипторіях сонячного Києва періоду «золотого віку» Русі ХІ століття. Донька великого князя Ярослава Мудрого, вона мала стати живою печаткою у великій грі європейськ
2026.06.21
20:08
Прозорий ліс у сутіні прозорій.
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хаилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хаилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
2026.06.21
17:06
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
16:52
Давно вже я не сходив, зі своїх ей, пагорбів
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів
Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно
Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів
Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно
Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів
2026.06.21
16:50
Вдягнувши водолаза маску,
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.
Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.
Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,
2026.06.21
16:08
Скоро наші уже будуть, мабуть Крим звільняти.
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмую
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмую
2026.06.21
12:48
Час тече, наче плинна вода
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.
Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.
Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,
2026.06.21
12:33
У твоїх очах небагато спокою:
Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –
Аж до критичного струму.
У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –
Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –
Аж до критичного струму.
У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –
2026.06.21
06:58
Так учора ласували,
Що ні хліба і ні сала
В хаті кумовій не стало,
Бо вечеряли ми сито
Через добру оковиту
І здорові апетити.
21.06.26
Що ні хліба і ні сала
В хаті кумовій не стало,
Бо вечеряли ми сито
Через добру оковиту
І здорові апетити.
21.06.26
2026.06.20
17:44
…як завжди непостійністю єства
покриті часу всі червневі дні,
тече в них пустотлива каніфоль,
в кору вростають диво скрипалі,
таємний сенс від зібраних речей
несе очам рясний глибокий зміст
і квітне між граніту капріфоль,
покриті часу всі червневі дні,
тече в них пустотлива каніфоль,
в кору вростають диво скрипалі,
таємний сенс від зібраних речей
несе очам рясний глибокий зміст
і квітне між граніту капріфоль,
2026.06.20
13:06
В спіралі скручується час.
Змією обернеться простір.
Який у світі водолаз
Пірне в глибини, як на прощу?
Який у світі чародій
Поверне запахи заснулі?
На сцену вийде лицедій,
Змією обернеться простір.
Який у світі водолаз
Пірне в глибини, як на прощу?
Який у світі чародій
Поверне запахи заснулі?
На сцену вийде лицедій,
2026.06.20
12:39
Кожен ковток – це зустріч
сутностей доторком губ
спраглим, закоханим, дружнім –
творення нових сполук,
сильних, хоча й тимчасових,
повних ваги і смаку,
що стелять у серця основу
радість криштально тривку.
сутностей доторком губ
спраглим, закоханим, дружнім –
творення нових сполук,
сильних, хоча й тимчасових,
повних ваги і смаку,
що стелять у серця основу
радість криштально тривку.
2026.06.20
11:23
Вийшов я в садок фазенди
на гармидер вранці.
Розвелось у нас хвазанів -
самців горлодранців!
І чого ж це у природі
навпаки, ніж в люду?!
І в хвазановім народі -
бачу ту ж невгоду!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на гармидер вранці.
Розвелось у нас хвазанів -
самців горлодранців!
І чого ж це у природі
навпаки, ніж в люду?!
І в хвазановім народі -
бачу ту ж невгоду!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Шевченко (1969) /
Проза
Стриптиз на грядках (Із циклу
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Стриптиз на грядках (Із циклу
Продовження циклу...
Баба Ніна звикла проводити Різдвяний вечір без чоловіка, знала, що усі роки їх спільного життя дід цієї ночі ходив на полювання. Та жінка ніколи не залишалася одна у таке свято - до неї приносила вечерю хрещениця Марічка Грабиха разом із чоловіком та діточками. А вже під ранок і мисливець додому повертався.
Але цього року усе було по-іншому, бо дід восени помер і Марічка стала для баби Ніни дочкою, вона ніколи не залишала стареньку саму. Ось і цього Різдвяного вечора, зібравшись усією сім’єю за святковим столом, про що б не говорили, та завжди згадували діда Микошку, його жарти, але в усміхнених очах хрещеної була журба...
Микошкина бабця мала одне бажання – покинути цей світ тільки після того, як онучок одружиться. А він завжди казав:
- Одружуся, коли знайду дівку гарну, розумну і працьовиту.
- Тоді мені прийдеться вічно жити, або тобі три рази одружуватися. Де ж ти таку знайдеш?
А знайшов таки, підростала у сусідів донька. Не даремно люди кажуть: «Кохання не запобіжиш зрання, а судженого конем не об’їдеш». Микошка одружився з Ніною - дівкою гарною, розумною і працьовитою. Хазяйнували вони на славу, молода невістка ще й стареньку доглянула, а та її багатьом життєвим примудростям навчила.
За всі ці роки город у Ніни з Микошкою був найкращим у селі – усе доглянуте: рівненькі та чистенькі рядочки грядок, а урожай – неначе відбірний. Як це їм удавалося? «Роботящі руки гори вернуть» - казали хазяйновиті Бондаренки. А насправді секрет був таким: підіймалися вони разом із півнями і носили воду з криниці у великі дерев’яні бочки, що біля городу стояли. Звичайно, був у них і кран у дворі, та баба Ніна усе життя тільки криничною цілющою водою город поливала. За день водичка нагрівалася і городина «пила» її із задоволенням. У літню спеку не можна поливати рослинки холодною водою, ображаються вони, схиляють свої голівоньки і ростуть повільно. Поливала їх баба Ніна, та співала:
«Поливала буряки,
Та й зламала гичку,
А за це мені колгосп
Подарив теличку»...
Насправді, у пісні були такі слова: « Я сапала буряки, та й зламала гичку...», та баба Ніна любила усе робити на свій лад, навіть співати.
Одного разу прийшла Марічка та й каже:
- Здається мені, бабо Ніно, що ви щось знаєте. Розсаду ми разом купували, та ви вже тиждень червоненькі помідорки у борщ кидаєте, а у мене вони ще зовсім зелені.
- Гарна ти молодиця,- вмішався дід Микошка у жіночу розмову,- тому розкажу тобі, чому у нас такі овочі родять: як тільки стемніє, моя стара іде на город і там стриптиз показує. Потанцює по грядках, а я на ранок іду помідори збирати.
- Що ти таке верзеш, і не соромно тобі? Та що тебе слухати – рот не город, не загородиш,- сердиться дружина.
Посміялися разом, та й забули... Наступного ранку Марічка знову прийшла:
- Обдурили ви мене, діду! Вчора, як тільки діти поснули, прийшов мій Сашко напідпитку, та й давай сваритися. А я, щоб діти не прокинулися, хутчій із хати. А куди іти? Вас згадала, та й пішла на город стриптиз показувати. Щоб побачив хто, сказав би що здуріла Грабиха. Повернулася у хату - тиша, лише чоловік хропить на дивані. Сьогодні вранці знову на город, а мої помідори як були зеленими, так і залишилися.
Сміється дід Микошка та вуса підкручує:
- Марієчко, донечко, - каже дід, - то у моєї старої помідори від тих танців червоніють, а ти бери відро та йди огірки збирай. От-такі повиростали!
Згадали діда, посміялися, заспокоїлася баба Ніна, та тільки й прислухалася, чи не постукає у вікно той, що на полювання ходив? Тяжко, ох і тяжко їй звикнути до такої втрати.
Баба Ніна звикла проводити Різдвяний вечір без чоловіка, знала, що усі роки їх спільного життя дід цієї ночі ходив на полювання. Та жінка ніколи не залишалася одна у таке свято - до неї приносила вечерю хрещениця Марічка Грабиха разом із чоловіком та діточками. А вже під ранок і мисливець додому повертався.
Але цього року усе було по-іншому, бо дід восени помер і Марічка стала для баби Ніни дочкою, вона ніколи не залишала стареньку саму. Ось і цього Різдвяного вечора, зібравшись усією сім’єю за святковим столом, про що б не говорили, та завжди згадували діда Микошку, його жарти, але в усміхнених очах хрещеної була журба...
Микошкина бабця мала одне бажання – покинути цей світ тільки після того, як онучок одружиться. А він завжди казав:
- Одружуся, коли знайду дівку гарну, розумну і працьовиту.
- Тоді мені прийдеться вічно жити, або тобі три рази одружуватися. Де ж ти таку знайдеш?
А знайшов таки, підростала у сусідів донька. Не даремно люди кажуть: «Кохання не запобіжиш зрання, а судженого конем не об’їдеш». Микошка одружився з Ніною - дівкою гарною, розумною і працьовитою. Хазяйнували вони на славу, молода невістка ще й стареньку доглянула, а та її багатьом життєвим примудростям навчила.
За всі ці роки город у Ніни з Микошкою був найкращим у селі – усе доглянуте: рівненькі та чистенькі рядочки грядок, а урожай – неначе відбірний. Як це їм удавалося? «Роботящі руки гори вернуть» - казали хазяйновиті Бондаренки. А насправді секрет був таким: підіймалися вони разом із півнями і носили воду з криниці у великі дерев’яні бочки, що біля городу стояли. Звичайно, був у них і кран у дворі, та баба Ніна усе життя тільки криничною цілющою водою город поливала. За день водичка нагрівалася і городина «пила» її із задоволенням. У літню спеку не можна поливати рослинки холодною водою, ображаються вони, схиляють свої голівоньки і ростуть повільно. Поливала їх баба Ніна, та співала:
«Поливала буряки,
Та й зламала гичку,
А за це мені колгосп
Подарив теличку»...
Насправді, у пісні були такі слова: « Я сапала буряки, та й зламала гичку...», та баба Ніна любила усе робити на свій лад, навіть співати.
Одного разу прийшла Марічка та й каже:
- Здається мені, бабо Ніно, що ви щось знаєте. Розсаду ми разом купували, та ви вже тиждень червоненькі помідорки у борщ кидаєте, а у мене вони ще зовсім зелені.
- Гарна ти молодиця,- вмішався дід Микошка у жіночу розмову,- тому розкажу тобі, чому у нас такі овочі родять: як тільки стемніє, моя стара іде на город і там стриптиз показує. Потанцює по грядках, а я на ранок іду помідори збирати.
- Що ти таке верзеш, і не соромно тобі? Та що тебе слухати – рот не город, не загородиш,- сердиться дружина.
Посміялися разом, та й забули... Наступного ранку Марічка знову прийшла:
- Обдурили ви мене, діду! Вчора, як тільки діти поснули, прийшов мій Сашко напідпитку, та й давай сваритися. А я, щоб діти не прокинулися, хутчій із хати. А куди іти? Вас згадала, та й пішла на город стриптиз показувати. Щоб побачив хто, сказав би що здуріла Грабиха. Повернулася у хату - тиша, лише чоловік хропить на дивані. Сьогодні вранці знову на город, а мої помідори як були зеленими, так і залишилися.
Сміється дід Микошка та вуса підкручує:
- Марієчко, донечко, - каже дід, - то у моєї старої помідори від тих танців червоніють, а ти бери відро та йди огірки збирай. От-такі повиростали!
Згадали діда, посміялися, заспокоїлася баба Ніна, та тільки й прислухалася, чи не постукає у вікно той, що на полювання ходив? Тяжко, ох і тяжко їй звикнути до такої втрати.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
