(...В сознании минутной силы,
В забвении печальной смерти
О. Мандельштам)

Я психо-пато-логі-зую
Тебе, себе, дірки і грані,
Фаллічні символи і знаки
Позатутешніх зазіхань.
Психоаналітичний скальпель
Лишає на полотнах рани.
Кігтьми вчепившися у рами,
Стирчу розпластано-глуха.

Я недовнутрішня, я вільно
Ексгібіціоную душу
На райдужках, відбитках пальців,
Слідах ступнів і нігтів на
Твоїй понадосяжній плоті,
На вмістові таємних мушель,
Де хтось із когось народився,
І де у комусь хтось сконав.

Я перемелююсь на жорнах
Зізнань, зітхань, змістовних реплік.
Я перетворююсь на попіл,
На борошно, на хліб і тлін.
Я завтра вирушу на небо,
Я вірю, там мене потерплять,
І янголів ошатні руки
Уже торкаються колін.

Я протипоставляюсь, навіть
Я протипокладаюсь – навхрест
Доісторично, органічно,
Апокрифічно – їм усім,
Котрих не впізнаю в обличчя.
А може, це звичайна заздрість?
А може, це звичайна вічність –
І ми у неї на осі?



А може, все збулося – тільки
Залишилися ми – скінченні.
Чотири сходинки до неба,
Чотири сходинки – і там...
І там побачимо. А поки –
Ми злічені і незліченні,
Ми знищені і незнищенні,
Ми – сліпота і глупота.

Але ж нам весело, ми недо-
Осмислені, недотворенні,
Недоокрилені і надто
Божествені в своїх серцях.
Склади свої хрести і мушлі,
Зімкни свої вуста блаженні –
Я психо-пато-логі-зую:
Не відкривай мені лиця!

18:55
закінч.31.10.05