Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.16
00:05
Лiто пасма свої розпустило,
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
I босонiж по скелi пройшло.
Рiзнотрав'ям думки закрутило
I мене ненароком знайшло.
Вiкна й дверi вiдкритi навколо,
Пробiгають хвилини тепла.
Мiсяць дивиться ввечерi кволо
2026.07.15
23:19
Вони здравствують за цією веб-адресою, поки автором формується або редагується (хз) сама його сторінка. Він радив і мені натискать на підкреслене, і воно піддається цій нескладній дії ©
2026.07.15
16:52
ліжко те ж, і оцей лазарет
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
кажи, сестро морфін, що я дочікуюся тебе
бо я не певний, чи дотягну знов
о, пробач, я слабий, давно
і крики сирени усе лунають межи скронь
кажи, сестро морфін, коли почався цей полон
як же я потрапив до цих місць
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мойсей Фішбейн (1946) /
Вірші
/
Поза збірками
Максиміліан Волошин
Шляхами Каїна. Трагедія матеріальної культури
І
З сукупності
Надмірностей, бистрот,
Машин, пожадності
З’явилася держава.
Було піддáнство тверджею, мечем,
Було законом, зладою. Держава
Постала осереддям
Кустарного, розсіяного зла:
Тим незміренним панцерним утрунком,
Що в ньому людям дáно грати роль
Лише травних бактерій. Тут усе
Ґрунтовано на користі, на зиску,
На виживанні пристосованих,
На силі.
Її мораль – здоровий егоїзм,
Мета буття – травний процес, мірило
Культури – то виходків чистота
І рівночасно випорожнень ємність.
II
Щонайдавніша
Регалія держави –
То виробництво крові.
Суддя як виконавець Каїнових функцій
Непогрішимий і недоторканний.
Убивця без патенту не злочинець,
А конкурент:
Йому нема пощади.
Кустарне ремество неприпустиме,
Коли є монопольне господарство.
III
З усіх насиль
Людини над людьми
Убивство – щонайменше,
Найтяжче – виховання.
Правителі не можуть
Убити спадкоємців, але кожен
Воліє знапастити їм життя:
В дитині змалку зріє узурпатор,
Якого треба
Вчасно загнуздать.
Сенс виховання –
То самооборона від дітей.
Тож назирці за ранґом людовбивць –
Учений Комітет
Компрачикосів,
Що вправні в виробництві
Геть знезаражених
Кастратів-громадян.
IV
Фіск є грабіж, а власність є крадіжка,
Крадіжка-бо
То є єдина форма
Законного надбання.
Держава
Має монополію
На виробництво
Фальшивих грошей.
Профіль на монеті
І герб країни на кредитнім знаку –
То є те саме, що відбитки пальців
На антропометричному листку:
Розписка в злодіянні.
Але руки
Грабіжників є глибоко доволі,
Щоб награбоване утримати.
Злодюги,
Розбійники й бандити – лиш вони
Достойні буть
Родоначальниками
Правлячих династій,
Батьками титулованих домів.
V
А в наші дні, коли усім потрібно
Прямим, загальним, рівним і таємним
Обрать достойного –
Єдиний є критерій
Для виборів:
Мистецтво кандидата
Обмовить супротивника
І довести
Свій власний хист облудника й злочинця.
І через те парламентським вождем
Є завше найзухваліший, а тáкож
І щонайадвокатніший з усіх.
Політика – то бруд,
Їй завше треба
Людей практичних,
Що не бридять кров’ю,
Мерців перéторгом,
Скуплянням нечистот...
Та виборці ще до сьогодні вірять
У змогу із трьох сотень нечестивців
Створити для країни
Чесний уряд.
VI
Багато істин, правда є одна:
Штампована і визнана є правда.
Готована
З бруднющої білизни
Під невсипущим наглядом держави
На всі потреби,
Мізки і смаки.
Її до кави сервірують завше –
На аркушах ранковий свіжодрук,
Її ковтають нашвидку в трамваях,
І кожен, хто уранці мав укол,
На цілий день переконання має
І політичний погляд:
Сперечатись,
Галасувати і голосувать.
З державних фабрик, із мануфактур,
Як алкоголь, як сифіліс, як опій,
Патріотизм, тютюн і сірники, –
Із патентованих наркотиків
Газета
З усіх отрут є найсильніша їдь,
Яка дає нечувані прибутки.
VII
Два класи завше є поза законом
В абиякій державі:
Кримінальний
Та правлячий.
Вони за революцій
Міняються місцями,
В чім, по суті,
Відмінності немає,
Але кожен,
Допавшися до влади, визнає,
Що він осердя, стрижень, вісь держави,
І зловживає правом грабежу,
І розстрілу, й насильства, й пропаганди,
Щоб довести кривавий самогон
Страт, самосудів, громадянських воєн
До перегону рядових судів,
Революційний уряд має й мав
Активом терору
Покрить пасив убивць,
Так революція
Перетрясає класи
Й побільшує державність:
Так при кожній
Бунтарній спазмі подичілих мас
Оті залізні зашморги ґароти
Ще дужче тиснуть шийного хряща.
Благонадійність, шпіонаж, цензура,
Проскрипції, доноси і терор –
То є здобутки й геній революцій!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Максиміліан Волошин
Шляхами Каїна. Трагедія матеріальної культури
ДЕРЖАВА
З російської переклав Мойсей ФІШБЕЙН
ІЗ сукупності
Надмірностей, бистрот,
Машин, пожадності
З’явилася держава.
Було піддáнство тверджею, мечем,
Було законом, зладою. Держава
Постала осереддям
Кустарного, розсіяного зла:
Тим незміренним панцерним утрунком,
Що в ньому людям дáно грати роль
Лише травних бактерій. Тут усе
Ґрунтовано на користі, на зиску,
На виживанні пристосованих,
На силі.
Її мораль – здоровий егоїзм,
Мета буття – травний процес, мірило
Культури – то виходків чистота
І рівночасно випорожнень ємність.
II
Щонайдавніша
Регалія держави –
То виробництво крові.
Суддя як виконавець Каїнових функцій
Непогрішимий і недоторканний.
Убивця без патенту не злочинець,
А конкурент:
Йому нема пощади.
Кустарне ремество неприпустиме,
Коли є монопольне господарство.
III
З усіх насиль
Людини над людьми
Убивство – щонайменше,
Найтяжче – виховання.
Правителі не можуть
Убити спадкоємців, але кожен
Воліє знапастити їм життя:
В дитині змалку зріє узурпатор,
Якого треба
Вчасно загнуздать.
Сенс виховання –
То самооборона від дітей.
Тож назирці за ранґом людовбивць –
Учений Комітет
Компрачикосів,
Що вправні в виробництві
Геть знезаражених
Кастратів-громадян.
IV
Фіск є грабіж, а власність є крадіжка,
Крадіжка-бо
То є єдина форма
Законного надбання.
Держава
Має монополію
На виробництво
Фальшивих грошей.
Профіль на монеті
І герб країни на кредитнім знаку –
То є те саме, що відбитки пальців
На антропометричному листку:
Розписка в злодіянні.
Але руки
Грабіжників є глибоко доволі,
Щоб награбоване утримати.
Злодюги,
Розбійники й бандити – лиш вони
Достойні буть
Родоначальниками
Правлячих династій,
Батьками титулованих домів.
V
А в наші дні, коли усім потрібно
Прямим, загальним, рівним і таємним
Обрать достойного –
Єдиний є критерій
Для виборів:
Мистецтво кандидата
Обмовить супротивника
І довести
Свій власний хист облудника й злочинця.
І через те парламентським вождем
Є завше найзухваліший, а тáкож
І щонайадвокатніший з усіх.
Політика – то бруд,
Їй завше треба
Людей практичних,
Що не бридять кров’ю,
Мерців перéторгом,
Скуплянням нечистот...
Та виборці ще до сьогодні вірять
У змогу із трьох сотень нечестивців
Створити для країни
Чесний уряд.
VI
Багато істин, правда є одна:
Штампована і визнана є правда.
Готована
З бруднющої білизни
Під невсипущим наглядом держави
На всі потреби,
Мізки і смаки.
Її до кави сервірують завше –
На аркушах ранковий свіжодрук,
Її ковтають нашвидку в трамваях,
І кожен, хто уранці мав укол,
На цілий день переконання має
І політичний погляд:
Сперечатись,
Галасувати і голосувать.
З державних фабрик, із мануфактур,
Як алкоголь, як сифіліс, як опій,
Патріотизм, тютюн і сірники, –
Із патентованих наркотиків
Газета
З усіх отрут є найсильніша їдь,
Яка дає нечувані прибутки.
VII
Два класи завше є поза законом
В абиякій державі:
Кримінальний
Та правлячий.
Вони за революцій
Міняються місцями,
В чім, по суті,
Відмінності немає,
Але кожен,
Допавшися до влади, визнає,
Що він осердя, стрижень, вісь держави,
І зловживає правом грабежу,
І розстрілу, й насильства, й пропаганди,
Щоб довести кривавий самогон
Страт, самосудів, громадянських воєн
До перегону рядових судів,
Революційний уряд має й мав
Активом терору
Покрить пасив убивць,
Так революція
Перетрясає класи
Й побільшує державність:
Так при кожній
Бунтарній спазмі подичілих мас
Оті залізні зашморги ґароти
Ще дужче тиснуть шийного хряща.
Благонадійність, шпіонаж, цензура,
Проскрипції, доноси і терор –
То є здобутки й геній революцій!
13 квітня 1922
Коктебель
Фіск – державна скарбниця.
Ґарота – знаряддя страти.
© З російської переклав Мойсей ФІШБЕЙН
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
