Щиро вдячна, Володю! А я хочу вірити, що для Пастиря нашого цінна кожна-кожнісінька заблукала овечка....

Цінна, Ганнусю, то цінна, але до смерті - після смерті це вже не овечка. Як і ми - маємо шанс до останнього подиху, - після (за не використання шансу) розпад до нормальних складових...

Кандидатський із філософії здавала?

Ага, Володь, здавала, як же ж без цього? Як зара пам»ятаю…велика зала…професорство поважне, і я, яка знає, що нічого не знає)))
Та в моїй розчудесній голові годі знайти щось путнє та логічно-унормоване, навіть не намагайся))) У жінок такий склад розуму, що знайти там нічого неможливо, чесно-чесно. Всі теорії та напрями переплелися між собою і взаємотрансформувалися, створивши щось такееее, якусь власну філософію, абощо (яка ніяким чином не претендує на істинність). Так от, у цій теорії найбільше, напевно, ідей Августина Блаженного з його превалюванням любові («Люби - роби що завгодно»); пошуку мудрості та істини в собі («не виходь у світ, а повертайся до самого себе: всередині людини знаходиться правда», «велика безодня сама людина, волосинки її легше полічити, ніж почуття та поруги її серця»), превалювання віри над знаннями («Найкраще Бог пізнається через незнання», «там, де закінчується розум, починається віра») та обмеженості, недосконалості людського сприймання Господа, накладання наших земних уявлень на Його неземну сутність (« Коли люди думають про Бога, котрого не в змозі осягнути, то насправді думають про самих себе, а не про Нього, вони порівнюють не Його, а себе, і не з Ним, а з собою».

Оце я розумію, сказала! І очима веселково блиснула!

Утім, жаль мені ліргероїню, ніколи не навчиться вона любити всіх, - а ось ближнього свого любити цілком здійсненно...

"не переймайтеся ідеалом, вам його однаково не досягти" - казав хтось, не пам"ятаю хто, та вельми мудрий товариш)
та літгероїня, Володю, чудово знає (вона взагалі свідома дівчинка, ота літгероїня), що любити всіх і кожного як самого себе - річ важка і малоздійсненна. але вона - літгероїня тобто - вона щосили старається))) ну, ближнім, звісно, дістається найбільше, ага (бідолашні ближні))))

Дякую, Віталію. Так, саме таку)

Що ж поробиш, милий дохторе? Ваша служба і опасна і трудна, і на пєрвий взгляд как-будто нє відна, але потрібна не лише в госпіталі, а й "на гражданкє"))))
Дякую!!!

Дякую, рибцю моя золота!!!!

Тобі дякую, мила!

Угу, от звідки пішло "б’є - значить любить" :))

Ну звісно ж, Любов - то вогонь, що горить у нас від народження. Саме тому - на мою скромну думку, любов не "приходить" чи не "йде" (ніг у неї немає:)) - вона просто існує у нашому серці - і коли вогню того багато, коли він здатен зігріти ще когось, і багатьох людей довкола - власне, ЗІГРІТИ - рівним м"яким світлом, а не СПАЛИТИ чи СПОПЕЛИТИ (часто Любов плутають із пристрастю, чи ревністю, чи іншими недосконалими речами) - тоді можна говорити про Любов у її істинному значенні.

"м"яким світлом" може зігріти і проста ввічливість, доброзичливість, харизма нарешті. Здається, Любов - щось інше, щось таке, чого в чистому вигляді (без домішок) не існує, бо тоді вона стає абстракцією, як, скажімо, любов до всього людства.

зігрває м"яким теплим сяйвом - то Любов, а оте із домішками (рррррревнощі, прррррристрасть, вогонь і полум"я, кррррров і екстаз) - то Кохання)))

:)я не про ті домішки, Аню. Адже буває любов-дружба, любов-звичка, любов-кара і т.ін.
До речі, подумалось, що любов у найчистішому вигляді існує в тих випадках, коли не вимагається щось у відповідь - скажімо, до домашніх тварин. Ми їх просто любимо. Без усяких там домішок :)