Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
2025.12.02
12:01
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
10:58
Дехто, хто де.
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
Тільки ти не зникаєш нікуди,
головно в думці моїй осіла,
сплела невеличку стріху,
загидила ваксою ґанок,
курочку рябу примусила знестись,
зненавиділа сусіда
і запросила,
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Христенко (1958) /
Вірші
ПРИГОДИ ТОВСТОЛОБИКА (казка для дітей)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПРИГОДИ ТОВСТОЛОБИКА (казка для дітей)
Як учитель ваш і тато,
Буду вам розповідати
Про важливі дуже речі –
То ж послухайте, малеча.
Якось, пізньою весною
Ось що трапилось зі мною:
Був я молодий, зухвалий,
Носа пхав куди попало:
В голові геройство грало,
Хоч батьки попереджали
Про всілякі небезпеки:
Сіті, хижаків, лелеку...
Але хто ж батьків тих слуха,
Навіть коли має вуха?
То ж я плив на пасовище,
Де травичка найсмачніша.
Тихо, сонечко ласкаве
Зігрівало воду ставу,
Серце, сповнене надії –
Про майбутнє щастя мріє.
Раптом, крики, зойки:”Хрясь!”
– Закривавлений карась
Б’ється в щелепах у щуки :
Розпач, біль, нестерпні муки,
Порятунку просять очі,
Помирати неохочі...
Я чкурнув мерщій тікати
Поміж лоз, міцних, як лати.
Та сумління серце крає:
“Що, як боягуз тікаю!?
Мав би не про себе дбати!
А друзяку, майже брата.
Карася в біді покинув –
На мені тяжка провина”.
Повертаюсь:” Друже, де ти?!”
Тиша, як в обіймах смерті...
Не залишивши ні сліду,
А ні залишків обіду
Щука, округливши тіло,
Непомірно розтовстіла.
Запізнився!.. От невдача –
Ледь від розпачу не плачу.
З сорому потупив очі –
Бачити себе не хочу.
І поплив у даль безкраю,
А куди – і сам не знаю.
Так пройшло чимало часу :
Скільки – не скажу відразу,
Доки не почув я звуки,
Ніби щось ритмічно грюка,
То затихне, то гуркоче,
Ніби грім посеред ночі.
Підпливаю ближче, бачу:
Берег, пляж з піском гарячим,
Музика з авто лунає,
Жаб зібравши цілу зграю.
Голова руда собача
Простягнула довгу пащу,
Вигнувши язик, мов ложку,
Воду черпає потрошку
І несе собі до рота!?
От сюжет для анекдота:
Казочка про те, що люди
Винайшли усе і всюди!
Під кущем з другого краю
Чоловік в руці тримає
Довгу палицю гнучку.
Вперше на своїм віку
Бачив гру цю чудернацьку:
Розмахнувшись він зненацька
В воду щось жбурляв далеко,
Чим весь час лякав лелеку,
І чимдуж тягнув до себе?
Досить дивна ця потреба
Так робити знов і знов –
Я в ній сенсу не знайшов.
Поряд дід чи то заснув,
Чи вдивлявся в глибину,
Із дубцем в руках закляк...
Раптом з неба впав Черв’як –
Каменем пішов униз,
А за мить, немов повис,
Зупинився в глибині –
Дивним це здалось мені.
Синій, змучений, змарнілий,
Крикнути не мавши сили,
І дригнутися не міг,
Бо не мав з дитинства ніг.
Бідолашний той Черв’як
Був наштрикнутий на гак,
Що висів на волосіні,
Витягнутій в небо синє.
− От біда! Оце халепа!
Чим же прогнівив ти небо?
Хто? Навіщо?..
Тихо каже:
“Бачиш, дід сидить на пляжі?”
− Сивий дід? Не може бути!
Я завжди вважав, що люди
Добрі, ввічливі, ласкаві,
Не жорстокі й не криваві!?
− Ти, напевно, ходиш в школу?
Не стрічав людей ніколи?
Я вже „стріляний” не раз.
Відчуваю без прикрас
Доброту їх і любов
Через муку, біль і кров.
Призадумався на мить –
У біді як підсобить,
Бо звільнити черв’яка –
Справа досить не легка.
Не моя у тім провина,
Що я риба – не людина
І не мавпа, не павук,
І не маю лап чи рук.
Товстолобик, хто не знає,
Все ж якісь, та мізки має:
Взявши Черв’яка губами,
Невеликими ковтками
Вирішив у рот всмоктати,
Наче гілочку салату.
Скептикам скажу усім:
“Я лише травичку їм.
Очерет або листки.
А ікринки чи мальків,
Пуголовки, черв’яків –
Їх вживають хижаки!”
Підкорившись власній долі,
Нелюдські нестерпні болі
Наш герой терпів – не плакав –
Видно парубок – рубака!
Синє тільце, кволе й ніжне,
Акуратно і неспішно
Я звільняв ледь-ледь, поволі,
Аби знову жив на волі.
Та якась незрима сила
Гак в губу мені встромила
І нестримно потягнула –
Аж в дугу мене зігнуло.
Я добряче налякався
Та на милість їй не здався:
Рвався, смикав та пірнав –
Риб рятує глибина.
Тільки раптом юне тіло
Різко вгору полетіло,
Ніби птах, у небо синє
Вслід за дивним волосінням.
Та вода, як рідна мати,
Не хотіла відпускати
І мене тягнула вниз –
Боляче було, до сліз.
Я в повітрі задихався,
А старий дідусь сміявся,
Ніби злодія спіймав
Тільки де моя вина?!.
За що ненависть така!?
Страх у м’язах і кістках
Я відчув, як глянув в очі,
Що моєї смерті хочуть.
Молоді душа і тіло
Помирати не хотіли,
А жага життя кипіла.
То ж усі зібравши сили
Я, рвонувшись на свободу,
Полетів у рідну воду,
Діду лиш хвостом махнув
І пірнув на глибину.
Я живий! І знову вдома!
Світ буденний і знайомий
Раптом став для мене раєм!
Щастя більшого не знаю!
Машинально, несвідомо
Мчав на радощах додому.
Тільки поряд із братами
Повернувся знов до тями.
Біль у роті відчуваю:
Глядь – шматка губи немає,
А за лівою щокою
Тисне щось – нема спокою.
З рота виплюнув і бачу:
Це ж Черв’як! Живий неначе!?
Мовчки обійняв, як брата –
Що тут можна ще сказати?
Та й порода в нас така –
В риб немає язика.
Ми тепер довіку друзі –
Разом в кровному союзі”.
Ось історія яка
Про спасіння черв’яка.
Нелегка бува наука,
Бо житя – серйозна штука!
Отже – маєте збагнути:
“Ваш найбільший ворог –
Люди!
І, якщо ви їх зустріли,
То тікайте геть,
Щосили!”
(28.03.07 – 25.09.09)р.
Буду вам розповідати
Про важливі дуже речі –
То ж послухайте, малеча.
Якось, пізньою весною
Ось що трапилось зі мною:
Був я молодий, зухвалий,
Носа пхав куди попало:
В голові геройство грало,
Хоч батьки попереджали
Про всілякі небезпеки:
Сіті, хижаків, лелеку...
Але хто ж батьків тих слуха,
Навіть коли має вуха?
То ж я плив на пасовище,
Де травичка найсмачніша.
Тихо, сонечко ласкаве
Зігрівало воду ставу,
Серце, сповнене надії –
Про майбутнє щастя мріє.
Раптом, крики, зойки:”Хрясь!”
– Закривавлений карась
Б’ється в щелепах у щуки :
Розпач, біль, нестерпні муки,
Порятунку просять очі,
Помирати неохочі...
Я чкурнув мерщій тікати
Поміж лоз, міцних, як лати.
Та сумління серце крає:
“Що, як боягуз тікаю!?
Мав би не про себе дбати!
А друзяку, майже брата.
Карася в біді покинув –
На мені тяжка провина”.
Повертаюсь:” Друже, де ти?!”
Тиша, як в обіймах смерті...
Не залишивши ні сліду,
А ні залишків обіду
Щука, округливши тіло,
Непомірно розтовстіла.
Запізнився!.. От невдача –
Ледь від розпачу не плачу.
З сорому потупив очі –
Бачити себе не хочу.
І поплив у даль безкраю,
А куди – і сам не знаю.
Так пройшло чимало часу :
Скільки – не скажу відразу,
Доки не почув я звуки,
Ніби щось ритмічно грюка,
То затихне, то гуркоче,
Ніби грім посеред ночі.
Підпливаю ближче, бачу:
Берег, пляж з піском гарячим,
Музика з авто лунає,
Жаб зібравши цілу зграю.
Голова руда собача
Простягнула довгу пащу,
Вигнувши язик, мов ложку,
Воду черпає потрошку
І несе собі до рота!?
От сюжет для анекдота:
Казочка про те, що люди
Винайшли усе і всюди!
Під кущем з другого краю
Чоловік в руці тримає
Довгу палицю гнучку.
Вперше на своїм віку
Бачив гру цю чудернацьку:
Розмахнувшись він зненацька
В воду щось жбурляв далеко,
Чим весь час лякав лелеку,
І чимдуж тягнув до себе?
Досить дивна ця потреба
Так робити знов і знов –
Я в ній сенсу не знайшов.
Поряд дід чи то заснув,
Чи вдивлявся в глибину,
Із дубцем в руках закляк...
Раптом з неба впав Черв’як –
Каменем пішов униз,
А за мить, немов повис,
Зупинився в глибині –
Дивним це здалось мені.
Синій, змучений, змарнілий,
Крикнути не мавши сили,
І дригнутися не міг,
Бо не мав з дитинства ніг.
Бідолашний той Черв’як
Був наштрикнутий на гак,
Що висів на волосіні,
Витягнутій в небо синє.
− От біда! Оце халепа!
Чим же прогнівив ти небо?
Хто? Навіщо?..
Тихо каже:
“Бачиш, дід сидить на пляжі?”
− Сивий дід? Не може бути!
Я завжди вважав, що люди
Добрі, ввічливі, ласкаві,
Не жорстокі й не криваві!?
− Ти, напевно, ходиш в школу?
Не стрічав людей ніколи?
Я вже „стріляний” не раз.
Відчуваю без прикрас
Доброту їх і любов
Через муку, біль і кров.
Призадумався на мить –
У біді як підсобить,
Бо звільнити черв’яка –
Справа досить не легка.
Не моя у тім провина,
Що я риба – не людина
І не мавпа, не павук,
І не маю лап чи рук.
Товстолобик, хто не знає,
Все ж якісь, та мізки має:
Взявши Черв’яка губами,
Невеликими ковтками
Вирішив у рот всмоктати,
Наче гілочку салату.
Скептикам скажу усім:
“Я лише травичку їм.
Очерет або листки.
А ікринки чи мальків,
Пуголовки, черв’яків –
Їх вживають хижаки!”
Підкорившись власній долі,
Нелюдські нестерпні болі
Наш герой терпів – не плакав –
Видно парубок – рубака!
Синє тільце, кволе й ніжне,
Акуратно і неспішно
Я звільняв ледь-ледь, поволі,
Аби знову жив на волі.
Та якась незрима сила
Гак в губу мені встромила
І нестримно потягнула –
Аж в дугу мене зігнуло.
Я добряче налякався
Та на милість їй не здався:
Рвався, смикав та пірнав –
Риб рятує глибина.
Тільки раптом юне тіло
Різко вгору полетіло,
Ніби птах, у небо синє
Вслід за дивним волосінням.
Та вода, як рідна мати,
Не хотіла відпускати
І мене тягнула вниз –
Боляче було, до сліз.
Я в повітрі задихався,
А старий дідусь сміявся,
Ніби злодія спіймав
Тільки де моя вина?!.
За що ненависть така!?
Страх у м’язах і кістках
Я відчув, як глянув в очі,
Що моєї смерті хочуть.
Молоді душа і тіло
Помирати не хотіли,
А жага життя кипіла.
То ж усі зібравши сили
Я, рвонувшись на свободу,
Полетів у рідну воду,
Діду лиш хвостом махнув
І пірнув на глибину.
Я живий! І знову вдома!
Світ буденний і знайомий
Раптом став для мене раєм!
Щастя більшого не знаю!
Машинально, несвідомо
Мчав на радощах додому.
Тільки поряд із братами
Повернувся знов до тями.
Біль у роті відчуваю:
Глядь – шматка губи немає,
А за лівою щокою
Тисне щось – нема спокою.
З рота виплюнув і бачу:
Це ж Черв’як! Живий неначе!?
Мовчки обійняв, як брата –
Що тут можна ще сказати?
Та й порода в нас така –
В риб немає язика.
Ми тепер довіку друзі –
Разом в кровному союзі”.
Ось історія яка
Про спасіння черв’яка.
Нелегка бува наука,
Бо житя – серйозна штука!
Отже – маєте збагнути:
“Ваш найбільший ворог –
Люди!
І, якщо ви їх зустріли,
То тікайте геть,
Щосили!”
(28.03.07 – 25.09.09)р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
