Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.16
10:59
Шалені дикі ґедзі не кусають.
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
2026.03.16
05:47
То вітер грається волоссям,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і в світ розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і в світ розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
2026.03.15
17:20
В Московії завжди таке бувало:
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
2026.03.15
16:33
Я розповів за Поле Суниць
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Христенко (1958) /
Вірші
ПРИГОДИ ТОВСТОЛОБИКА (казка для дітей)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПРИГОДИ ТОВСТОЛОБИКА (казка для дітей)
Як учитель ваш і тато,
Буду вам розповідати
Про важливі дуже речі –
То ж послухайте, малеча.
Якось, пізньою весною
Ось що трапилось зі мною:
Був я молодий, зухвалий,
Носа пхав куди попало:
В голові геройство грало,
Хоч батьки попереджали
Про всілякі небезпеки:
Сіті, хижаків, лелеку...
Але хто ж батьків тих слуха,
Навіть коли має вуха?
То ж я плив на пасовище,
Де травичка найсмачніша.
Тихо, сонечко ласкаве
Зігрівало воду ставу,
Серце, сповнене надії –
Про майбутнє щастя мріє.
Раптом, крики, зойки:”Хрясь!”
– Закривавлений карась
Б’ється в щелепах у щуки :
Розпач, біль, нестерпні муки,
Порятунку просять очі,
Помирати неохочі...
Я чкурнув мерщій тікати
Поміж лоз, міцних, як лати.
Та сумління серце крає:
“Що, як боягуз тікаю!?
Мав би не про себе дбати!
А друзяку, майже брата.
Карася в біді покинув –
На мені тяжка провина”.
Повертаюсь:” Друже, де ти?!”
Тиша, як в обіймах смерті...
Не залишивши ні сліду,
А ні залишків обіду
Щука, округливши тіло,
Непомірно розтовстіла.
Запізнився!.. От невдача –
Ледь від розпачу не плачу.
З сорому потупив очі –
Бачити себе не хочу.
І поплив у даль безкраю,
А куди – і сам не знаю.
Так пройшло чимало часу :
Скільки – не скажу відразу,
Доки не почув я звуки,
Ніби щось ритмічно грюка,
То затихне, то гуркоче,
Ніби грім посеред ночі.
Підпливаю ближче, бачу:
Берег, пляж з піском гарячим,
Музика з авто лунає,
Жаб зібравши цілу зграю.
Голова руда собача
Простягнула довгу пащу,
Вигнувши язик, мов ложку,
Воду черпає потрошку
І несе собі до рота!?
От сюжет для анекдота:
Казочка про те, що люди
Винайшли усе і всюди!
Під кущем з другого краю
Чоловік в руці тримає
Довгу палицю гнучку.
Вперше на своїм віку
Бачив гру цю чудернацьку:
Розмахнувшись він зненацька
В воду щось жбурляв далеко,
Чим весь час лякав лелеку,
І чимдуж тягнув до себе?
Досить дивна ця потреба
Так робити знов і знов –
Я в ній сенсу не знайшов.
Поряд дід чи то заснув,
Чи вдивлявся в глибину,
Із дубцем в руках закляк...
Раптом з неба впав Черв’як –
Каменем пішов униз,
А за мить, немов повис,
Зупинився в глибині –
Дивним це здалось мені.
Синій, змучений, змарнілий,
Крикнути не мавши сили,
І дригнутися не міг,
Бо не мав з дитинства ніг.
Бідолашний той Черв’як
Був наштрикнутий на гак,
Що висів на волосіні,
Витягнутій в небо синє.
− От біда! Оце халепа!
Чим же прогнівив ти небо?
Хто? Навіщо?..
Тихо каже:
“Бачиш, дід сидить на пляжі?”
− Сивий дід? Не може бути!
Я завжди вважав, що люди
Добрі, ввічливі, ласкаві,
Не жорстокі й не криваві!?
− Ти, напевно, ходиш в школу?
Не стрічав людей ніколи?
Я вже „стріляний” не раз.
Відчуваю без прикрас
Доброту їх і любов
Через муку, біль і кров.
Призадумався на мить –
У біді як підсобить,
Бо звільнити черв’яка –
Справа досить не легка.
Не моя у тім провина,
Що я риба – не людина
І не мавпа, не павук,
І не маю лап чи рук.
Товстолобик, хто не знає,
Все ж якісь, та мізки має:
Взявши Черв’яка губами,
Невеликими ковтками
Вирішив у рот всмоктати,
Наче гілочку салату.
Скептикам скажу усім:
“Я лише травичку їм.
Очерет або листки.
А ікринки чи мальків,
Пуголовки, черв’яків –
Їх вживають хижаки!”
Підкорившись власній долі,
Нелюдські нестерпні болі
Наш герой терпів – не плакав –
Видно парубок – рубака!
Синє тільце, кволе й ніжне,
Акуратно і неспішно
Я звільняв ледь-ледь, поволі,
Аби знову жив на волі.
Та якась незрима сила
Гак в губу мені встромила
І нестримно потягнула –
Аж в дугу мене зігнуло.
Я добряче налякався
Та на милість їй не здався:
Рвався, смикав та пірнав –
Риб рятує глибина.
Тільки раптом юне тіло
Різко вгору полетіло,
Ніби птах, у небо синє
Вслід за дивним волосінням.
Та вода, як рідна мати,
Не хотіла відпускати
І мене тягнула вниз –
Боляче було, до сліз.
Я в повітрі задихався,
А старий дідусь сміявся,
Ніби злодія спіймав
Тільки де моя вина?!.
За що ненависть така!?
Страх у м’язах і кістках
Я відчув, як глянув в очі,
Що моєї смерті хочуть.
Молоді душа і тіло
Помирати не хотіли,
А жага життя кипіла.
То ж усі зібравши сили
Я, рвонувшись на свободу,
Полетів у рідну воду,
Діду лиш хвостом махнув
І пірнув на глибину.
Я живий! І знову вдома!
Світ буденний і знайомий
Раптом став для мене раєм!
Щастя більшого не знаю!
Машинально, несвідомо
Мчав на радощах додому.
Тільки поряд із братами
Повернувся знов до тями.
Біль у роті відчуваю:
Глядь – шматка губи немає,
А за лівою щокою
Тисне щось – нема спокою.
З рота виплюнув і бачу:
Це ж Черв’як! Живий неначе!?
Мовчки обійняв, як брата –
Що тут можна ще сказати?
Та й порода в нас така –
В риб немає язика.
Ми тепер довіку друзі –
Разом в кровному союзі”.
Ось історія яка
Про спасіння черв’яка.
Нелегка бува наука,
Бо житя – серйозна штука!
Отже – маєте збагнути:
“Ваш найбільший ворог –
Люди!
І, якщо ви їх зустріли,
То тікайте геть,
Щосили!”
(28.03.07 – 25.09.09)р.
Буду вам розповідати
Про важливі дуже речі –
То ж послухайте, малеча.
Якось, пізньою весною
Ось що трапилось зі мною:
Був я молодий, зухвалий,
Носа пхав куди попало:
В голові геройство грало,
Хоч батьки попереджали
Про всілякі небезпеки:
Сіті, хижаків, лелеку...
Але хто ж батьків тих слуха,
Навіть коли має вуха?
То ж я плив на пасовище,
Де травичка найсмачніша.
Тихо, сонечко ласкаве
Зігрівало воду ставу,
Серце, сповнене надії –
Про майбутнє щастя мріє.
Раптом, крики, зойки:”Хрясь!”
– Закривавлений карась
Б’ється в щелепах у щуки :
Розпач, біль, нестерпні муки,
Порятунку просять очі,
Помирати неохочі...
Я чкурнув мерщій тікати
Поміж лоз, міцних, як лати.
Та сумління серце крає:
“Що, як боягуз тікаю!?
Мав би не про себе дбати!
А друзяку, майже брата.
Карася в біді покинув –
На мені тяжка провина”.
Повертаюсь:” Друже, де ти?!”
Тиша, як в обіймах смерті...
Не залишивши ні сліду,
А ні залишків обіду
Щука, округливши тіло,
Непомірно розтовстіла.
Запізнився!.. От невдача –
Ледь від розпачу не плачу.
З сорому потупив очі –
Бачити себе не хочу.
І поплив у даль безкраю,
А куди – і сам не знаю.
Так пройшло чимало часу :
Скільки – не скажу відразу,
Доки не почув я звуки,
Ніби щось ритмічно грюка,
То затихне, то гуркоче,
Ніби грім посеред ночі.
Підпливаю ближче, бачу:
Берег, пляж з піском гарячим,
Музика з авто лунає,
Жаб зібравши цілу зграю.
Голова руда собача
Простягнула довгу пащу,
Вигнувши язик, мов ложку,
Воду черпає потрошку
І несе собі до рота!?
От сюжет для анекдота:
Казочка про те, що люди
Винайшли усе і всюди!
Під кущем з другого краю
Чоловік в руці тримає
Довгу палицю гнучку.
Вперше на своїм віку
Бачив гру цю чудернацьку:
Розмахнувшись він зненацька
В воду щось жбурляв далеко,
Чим весь час лякав лелеку,
І чимдуж тягнув до себе?
Досить дивна ця потреба
Так робити знов і знов –
Я в ній сенсу не знайшов.
Поряд дід чи то заснув,
Чи вдивлявся в глибину,
Із дубцем в руках закляк...
Раптом з неба впав Черв’як –
Каменем пішов униз,
А за мить, немов повис,
Зупинився в глибині –
Дивним це здалось мені.
Синій, змучений, змарнілий,
Крикнути не мавши сили,
І дригнутися не міг,
Бо не мав з дитинства ніг.
Бідолашний той Черв’як
Був наштрикнутий на гак,
Що висів на волосіні,
Витягнутій в небо синє.
− От біда! Оце халепа!
Чим же прогнівив ти небо?
Хто? Навіщо?..
Тихо каже:
“Бачиш, дід сидить на пляжі?”
− Сивий дід? Не може бути!
Я завжди вважав, що люди
Добрі, ввічливі, ласкаві,
Не жорстокі й не криваві!?
− Ти, напевно, ходиш в школу?
Не стрічав людей ніколи?
Я вже „стріляний” не раз.
Відчуваю без прикрас
Доброту їх і любов
Через муку, біль і кров.
Призадумався на мить –
У біді як підсобить,
Бо звільнити черв’яка –
Справа досить не легка.
Не моя у тім провина,
Що я риба – не людина
І не мавпа, не павук,
І не маю лап чи рук.
Товстолобик, хто не знає,
Все ж якісь, та мізки має:
Взявши Черв’яка губами,
Невеликими ковтками
Вирішив у рот всмоктати,
Наче гілочку салату.
Скептикам скажу усім:
“Я лише травичку їм.
Очерет або листки.
А ікринки чи мальків,
Пуголовки, черв’яків –
Їх вживають хижаки!”
Підкорившись власній долі,
Нелюдські нестерпні болі
Наш герой терпів – не плакав –
Видно парубок – рубака!
Синє тільце, кволе й ніжне,
Акуратно і неспішно
Я звільняв ледь-ледь, поволі,
Аби знову жив на волі.
Та якась незрима сила
Гак в губу мені встромила
І нестримно потягнула –
Аж в дугу мене зігнуло.
Я добряче налякався
Та на милість їй не здався:
Рвався, смикав та пірнав –
Риб рятує глибина.
Тільки раптом юне тіло
Різко вгору полетіло,
Ніби птах, у небо синє
Вслід за дивним волосінням.
Та вода, як рідна мати,
Не хотіла відпускати
І мене тягнула вниз –
Боляче було, до сліз.
Я в повітрі задихався,
А старий дідусь сміявся,
Ніби злодія спіймав
Тільки де моя вина?!.
За що ненависть така!?
Страх у м’язах і кістках
Я відчув, як глянув в очі,
Що моєї смерті хочуть.
Молоді душа і тіло
Помирати не хотіли,
А жага життя кипіла.
То ж усі зібравши сили
Я, рвонувшись на свободу,
Полетів у рідну воду,
Діду лиш хвостом махнув
І пірнув на глибину.
Я живий! І знову вдома!
Світ буденний і знайомий
Раптом став для мене раєм!
Щастя більшого не знаю!
Машинально, несвідомо
Мчав на радощах додому.
Тільки поряд із братами
Повернувся знов до тями.
Біль у роті відчуваю:
Глядь – шматка губи немає,
А за лівою щокою
Тисне щось – нема спокою.
З рота виплюнув і бачу:
Це ж Черв’як! Живий неначе!?
Мовчки обійняв, як брата –
Що тут можна ще сказати?
Та й порода в нас така –
В риб немає язика.
Ми тепер довіку друзі –
Разом в кровному союзі”.
Ось історія яка
Про спасіння черв’яка.
Нелегка бува наука,
Бо житя – серйозна штука!
Отже – маєте збагнути:
“Ваш найбільший ворог –
Люди!
І, якщо ви їх зустріли,
То тікайте геть,
Щосили!”
(28.03.07 – 25.09.09)р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
