ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Христенко (1958) /
Вірші
ПРИГОДИ ТОВСТОЛОБИКА (казка для дітей)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПРИГОДИ ТОВСТОЛОБИКА (казка для дітей)
Як учитель ваш і тато,
Буду вам розповідати
Про важливі дуже речі –
То ж послухайте, малеча.
Якось, пізньою весною
Ось що трапилось зі мною:
Був я молодий, зухвалий,
Носа пхав куди попало:
В голові геройство грало,
Хоч батьки попереджали
Про всілякі небезпеки:
Сіті, хижаків, лелеку...
Але хто ж батьків тих слуха,
Навіть коли має вуха?
То ж я плив на пасовище,
Де травичка найсмачніша.
Тихо, сонечко ласкаве
Зігрівало воду ставу,
Серце, сповнене надії –
Про майбутнє щастя мріє.
Раптом, крики, зойки:”Хрясь!”
– Закривавлений карась
Б’ється в щелепах у щуки :
Розпач, біль, нестерпні муки,
Порятунку просять очі,
Помирати неохочі...
Я чкурнув мерщій тікати
Поміж лоз, міцних, як лати.
Та сумління серце крає:
“Що, як боягуз тікаю!?
Мав би не про себе дбати!
А друзяку, майже брата.
Карася в біді покинув –
На мені тяжка провина”.
Повертаюсь:” Друже, де ти?!”
Тиша, як в обіймах смерті...
Не залишивши ні сліду,
А ні залишків обіду
Щука, округливши тіло,
Непомірно розтовстіла.
Запізнився!.. От невдача –
Ледь від розпачу не плачу.
З сорому потупив очі –
Бачити себе не хочу.
І поплив у даль безкраю,
А куди – і сам не знаю.
Так пройшло чимало часу :
Скільки – не скажу відразу,
Доки не почув я звуки,
Ніби щось ритмічно грюка,
То затихне, то гуркоче,
Ніби грім посеред ночі.
Підпливаю ближче, бачу:
Берег, пляж з піском гарячим,
Музика з авто лунає,
Жаб зібравши цілу зграю.
Голова руда собача
Простягнула довгу пащу,
Вигнувши язик, мов ложку,
Воду черпає потрошку
І несе собі до рота!?
От сюжет для анекдота:
Казочка про те, що люди
Винайшли усе і всюди!
Під кущем з другого краю
Чоловік в руці тримає
Довгу палицю гнучку.
Вперше на своїм віку
Бачив гру цю чудернацьку:
Розмахнувшись він зненацька
В воду щось жбурляв далеко,
Чим весь час лякав лелеку,
І чимдуж тягнув до себе?
Досить дивна ця потреба
Так робити знов і знов –
Я в ній сенсу не знайшов.
Поряд дід чи то заснув,
Чи вдивлявся в глибину,
Із дубцем в руках закляк...
Раптом з неба впав Черв’як –
Каменем пішов униз,
А за мить, немов повис,
Зупинився в глибині –
Дивним це здалось мені.
Синій, змучений, змарнілий,
Крикнути не мавши сили,
І дригнутися не міг,
Бо не мав з дитинства ніг.
Бідолашний той Черв’як
Був наштрикнутий на гак,
Що висів на волосіні,
Витягнутій в небо синє.
− От біда! Оце халепа!
Чим же прогнівив ти небо?
Хто? Навіщо?..
Тихо каже:
“Бачиш, дід сидить на пляжі?”
− Сивий дід? Не може бути!
Я завжди вважав, що люди
Добрі, ввічливі, ласкаві,
Не жорстокі й не криваві!?
− Ти, напевно, ходиш в школу?
Не стрічав людей ніколи?
Я вже „стріляний” не раз.
Відчуваю без прикрас
Доброту їх і любов
Через муку, біль і кров.
Призадумався на мить –
У біді як підсобить,
Бо звільнити черв’яка –
Справа досить не легка.
Не моя у тім провина,
Що я риба – не людина
І не мавпа, не павук,
І не маю лап чи рук.
Товстолобик, хто не знає,
Все ж якісь, та мізки має:
Взявши Черв’яка губами,
Невеликими ковтками
Вирішив у рот всмоктати,
Наче гілочку салату.
Скептикам скажу усім:
“Я лише травичку їм.
Очерет або листки.
А ікринки чи мальків,
Пуголовки, черв’яків –
Їх вживають хижаки!”
Підкорившись власній долі,
Нелюдські нестерпні болі
Наш герой терпів – не плакав –
Видно парубок – рубака!
Синє тільце, кволе й ніжне,
Акуратно і неспішно
Я звільняв ледь-ледь, поволі,
Аби знову жив на волі.
Та якась незрима сила
Гак в губу мені встромила
І нестримно потягнула –
Аж в дугу мене зігнуло.
Я добряче налякався
Та на милість їй не здався:
Рвався, смикав та пірнав –
Риб рятує глибина.
Тільки раптом юне тіло
Різко вгору полетіло,
Ніби птах, у небо синє
Вслід за дивним волосінням.
Та вода, як рідна мати,
Не хотіла відпускати
І мене тягнула вниз –
Боляче було, до сліз.
Я в повітрі задихався,
А старий дідусь сміявся,
Ніби злодія спіймав
Тільки де моя вина?!.
За що ненависть така!?
Страх у м’язах і кістках
Я відчув, як глянув в очі,
Що моєї смерті хочуть.
Молоді душа і тіло
Помирати не хотіли,
А жага життя кипіла.
То ж усі зібравши сили
Я, рвонувшись на свободу,
Полетів у рідну воду,
Діду лиш хвостом махнув
І пірнув на глибину.
Я живий! І знову вдома!
Світ буденний і знайомий
Раптом став для мене раєм!
Щастя більшого не знаю!
Машинально, несвідомо
Мчав на радощах додому.
Тільки поряд із братами
Повернувся знов до тями.
Біль у роті відчуваю:
Глядь – шматка губи немає,
А за лівою щокою
Тисне щось – нема спокою.
З рота виплюнув і бачу:
Це ж Черв’як! Живий неначе!?
Мовчки обійняв, як брата –
Що тут можна ще сказати?
Та й порода в нас така –
В риб немає язика.
Ми тепер довіку друзі –
Разом в кровному союзі”.
Ось історія яка
Про спасіння черв’яка.
Нелегка бува наука,
Бо житя – серйозна штука!
Отже – маєте збагнути:
“Ваш найбільший ворог –
Люди!
І, якщо ви їх зустріли,
То тікайте геть,
Щосили!”
(28.03.07 – 25.09.09)р.
Буду вам розповідати
Про важливі дуже речі –
То ж послухайте, малеча.
Якось, пізньою весною
Ось що трапилось зі мною:
Був я молодий, зухвалий,
Носа пхав куди попало:
В голові геройство грало,
Хоч батьки попереджали
Про всілякі небезпеки:
Сіті, хижаків, лелеку...
Але хто ж батьків тих слуха,
Навіть коли має вуха?
То ж я плив на пасовище,
Де травичка найсмачніша.
Тихо, сонечко ласкаве
Зігрівало воду ставу,
Серце, сповнене надії –
Про майбутнє щастя мріє.
Раптом, крики, зойки:”Хрясь!”
– Закривавлений карась
Б’ється в щелепах у щуки :
Розпач, біль, нестерпні муки,
Порятунку просять очі,
Помирати неохочі...
Я чкурнув мерщій тікати
Поміж лоз, міцних, як лати.
Та сумління серце крає:
“Що, як боягуз тікаю!?
Мав би не про себе дбати!
А друзяку, майже брата.
Карася в біді покинув –
На мені тяжка провина”.
Повертаюсь:” Друже, де ти?!”
Тиша, як в обіймах смерті...
Не залишивши ні сліду,
А ні залишків обіду
Щука, округливши тіло,
Непомірно розтовстіла.
Запізнився!.. От невдача –
Ледь від розпачу не плачу.
З сорому потупив очі –
Бачити себе не хочу.
І поплив у даль безкраю,
А куди – і сам не знаю.
Так пройшло чимало часу :
Скільки – не скажу відразу,
Доки не почув я звуки,
Ніби щось ритмічно грюка,
То затихне, то гуркоче,
Ніби грім посеред ночі.
Підпливаю ближче, бачу:
Берег, пляж з піском гарячим,
Музика з авто лунає,
Жаб зібравши цілу зграю.
Голова руда собача
Простягнула довгу пащу,
Вигнувши язик, мов ложку,
Воду черпає потрошку
І несе собі до рота!?
От сюжет для анекдота:
Казочка про те, що люди
Винайшли усе і всюди!
Під кущем з другого краю
Чоловік в руці тримає
Довгу палицю гнучку.
Вперше на своїм віку
Бачив гру цю чудернацьку:
Розмахнувшись він зненацька
В воду щось жбурляв далеко,
Чим весь час лякав лелеку,
І чимдуж тягнув до себе?
Досить дивна ця потреба
Так робити знов і знов –
Я в ній сенсу не знайшов.
Поряд дід чи то заснув,
Чи вдивлявся в глибину,
Із дубцем в руках закляк...
Раптом з неба впав Черв’як –
Каменем пішов униз,
А за мить, немов повис,
Зупинився в глибині –
Дивним це здалось мені.
Синій, змучений, змарнілий,
Крикнути не мавши сили,
І дригнутися не міг,
Бо не мав з дитинства ніг.
Бідолашний той Черв’як
Був наштрикнутий на гак,
Що висів на волосіні,
Витягнутій в небо синє.
− От біда! Оце халепа!
Чим же прогнівив ти небо?
Хто? Навіщо?..
Тихо каже:
“Бачиш, дід сидить на пляжі?”
− Сивий дід? Не може бути!
Я завжди вважав, що люди
Добрі, ввічливі, ласкаві,
Не жорстокі й не криваві!?
− Ти, напевно, ходиш в школу?
Не стрічав людей ніколи?
Я вже „стріляний” не раз.
Відчуваю без прикрас
Доброту їх і любов
Через муку, біль і кров.
Призадумався на мить –
У біді як підсобить,
Бо звільнити черв’яка –
Справа досить не легка.
Не моя у тім провина,
Що я риба – не людина
І не мавпа, не павук,
І не маю лап чи рук.
Товстолобик, хто не знає,
Все ж якісь, та мізки має:
Взявши Черв’яка губами,
Невеликими ковтками
Вирішив у рот всмоктати,
Наче гілочку салату.
Скептикам скажу усім:
“Я лише травичку їм.
Очерет або листки.
А ікринки чи мальків,
Пуголовки, черв’яків –
Їх вживають хижаки!”
Підкорившись власній долі,
Нелюдські нестерпні болі
Наш герой терпів – не плакав –
Видно парубок – рубака!
Синє тільце, кволе й ніжне,
Акуратно і неспішно
Я звільняв ледь-ледь, поволі,
Аби знову жив на волі.
Та якась незрима сила
Гак в губу мені встромила
І нестримно потягнула –
Аж в дугу мене зігнуло.
Я добряче налякався
Та на милість їй не здався:
Рвався, смикав та пірнав –
Риб рятує глибина.
Тільки раптом юне тіло
Різко вгору полетіло,
Ніби птах, у небо синє
Вслід за дивним волосінням.
Та вода, як рідна мати,
Не хотіла відпускати
І мене тягнула вниз –
Боляче було, до сліз.
Я в повітрі задихався,
А старий дідусь сміявся,
Ніби злодія спіймав
Тільки де моя вина?!.
За що ненависть така!?
Страх у м’язах і кістках
Я відчув, як глянув в очі,
Що моєї смерті хочуть.
Молоді душа і тіло
Помирати не хотіли,
А жага життя кипіла.
То ж усі зібравши сили
Я, рвонувшись на свободу,
Полетів у рідну воду,
Діду лиш хвостом махнув
І пірнув на глибину.
Я живий! І знову вдома!
Світ буденний і знайомий
Раптом став для мене раєм!
Щастя більшого не знаю!
Машинально, несвідомо
Мчав на радощах додому.
Тільки поряд із братами
Повернувся знов до тями.
Біль у роті відчуваю:
Глядь – шматка губи немає,
А за лівою щокою
Тисне щось – нема спокою.
З рота виплюнув і бачу:
Це ж Черв’як! Живий неначе!?
Мовчки обійняв, як брата –
Що тут можна ще сказати?
Та й порода в нас така –
В риб немає язика.
Ми тепер довіку друзі –
Разом в кровному союзі”.
Ось історія яка
Про спасіння черв’яка.
Нелегка бува наука,
Бо житя – серйозна штука!
Отже – маєте збагнути:
“Ваш найбільший ворог –
Люди!
І, якщо ви їх зустріли,
То тікайте геть,
Щосили!”
(28.03.07 – 25.09.09)р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію