ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.08.21 21:58
Талант - це дар чи прокляття?
Грізне падіння метеориту,
постріл сперми,
вибух наднової зірки,
пізнання незнаних пустель,
стрибок у невідомість,
по той бік добра і зла,
по той бік здорового глузду,

Євген Федчук
2025.08.21 19:16
Були у селі три парубки, страшенно ледачі.
Сидять було попід дубом та уголос мріють,
Що вони робити будуть, як розбагатіють
Та, при тому, щоб нічого не робити, значить.
Якось ввечері вже двоє під тим дубом сіли,
Коли третій прибігає, захекався, наві

Олена Побийголод
2025.08.21 14:46
Із Бориса Заходера

Збитошник оселивсь у нас,
й подія це страшна!
Ми потерпаємо весь час
від цього пустуна.

І скарги йдуть навперебій:

Іван Потьомкін
2025.08.21 09:57
Над усе хлопець любив плавать. Одчайдух був і всяким там настановам батьків бути обережним запливав хоч і «по-собачому», надто на спині, далеченько. Аж поки було видно берег. От і цього разу плив і од насолоди аж заплющив очі. І не зуздрився, як потрапи

Віктор Кучерук
2025.08.21 06:10
Які грузькі дороги,
Які слизькі стежки, –
Утратиш осторогу
І гепнеш навзнаки.
Та і нема охоти
Вмоститись десь на схил, –
Зробилися болотом
Усі земні шляхи.

Борис Костиря
2025.08.20 21:49
Скелети дерев - як легіон,
розбитий на полі бою
у битві з безглуздям.
Скелети дерев - як оголений смисл,
позбавлений зайвих слів,
зайвої метушні, театральності,
непотрібних ефектів.
Скелети дерев - як застиглі

Артур Сіренко
2025.08.20 18:16
У кожному дереві –
Мертвому чи квітучому,
Старому чи щойно зміцнілому,
Ховається (до часу) ідол –
Іноді гнівний і невблаганний,
Іноді життєдайний і життєлюбний
(Як теплий весняний дощик).
У кожній камінній брилі –

С М
2025.08.20 10:34
як морський штиль узявся до зброї
а похмурі та зрізані течії
наплодять монстрів
вітрильнику смерть!

ця незграбність
а тоді перша тварина за бортом
ніг шалене биття

Юрій Гундарєв
2025.08.20 09:32
серпня - День народження письменника світового рівня, одного з останніх могікан-шістдесятників,
майстра психологічної і готичної прози, яскравого інтерпретатора українського літературного бароко


Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешев

Віктор Кучерук
2025.08.20 05:55
Я вірю не кожному слову,
Бо сумніви маю, що ти
Сховаєшся в сутінках знову
І зможеш до мене прийти.
А поки збираєшся звідси
Податися в рідні краї, –
Світання блакитного відсвіт
Забарвив зіниці твої.

Артур Курдіновський
2025.08.20 05:02
Я тебе не зустрів, і не треба красивих метафор,
Це заїжджене "потім" нічого мені не дає.
Незачинені двері, забутий опущений прапор,
Приховають сьогодні і щастя, і горе моє.

Я тебе не зустрів. Не судилося. Що тут казати!
У самотності тихо минають

Тамара Ганенко
2025.08.19 22:24
Цвіте сонях,
повитий крученими паничами.
Сонячно й вітряно.
Гойдаються квіти
моєї маленької
України коло хати.
Півколо синього неба
пише серпневу симфонію

Борис Костиря
2025.08.19 21:27
Природа виявила геніальність
У тому, що створила цей шедевр, -
Твою красу, не схожу на банальність,
У миготінні первісних дерев.

Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
Як і твоя небачена краса,
Яка мене заглибила у щастя,

Ярослав Чорногуз
2025.08.19 14:42
Не думай люба і кохана,
Я не забув про тебе, ні.
Життям придавлений і гнаний,
Я вірю, вірю в кращі дні.

Я вірю в те, що все печальне,
Облишить нас хоча б на мить.
Хоч горе тисне так навально,

Світлана Майя Залізняк
2025.08.19 13:45
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Ассоль

М

Олена Побийголод
2025.08.19 13:10
Із Бориса Заходера

Пішов Сергійко в перший клас.
Школяр, як не крути!
Він рахувати вміє в нас
уже до десяти!

Такий учений, загалом,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Одександр Яшан
2025.08.19

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олена Осінь (1979) / Проза

 Жито
Образ твору Сонце зависло на самій маківці неба. Палюче, отруйне. Випікає на сивій, мертвій землі довгими і глибокими тріщинами чудернацькі, язичницькі візерунки. Знічує ледве живе листя дерев, фарбує його в згаслий білий колір і намагається розтерти в порох. Всім своїм тілом, всією своєю енергією падає на високий колос, по остюках стікає в його серце, сповнює собою вузеньке, довге, сіре житнє зерно, та там і залишається. На всю зиму. До наступного врожаю.
Світ чи заснув, чи завмер. Ні вітерцю, ні легенького погойдування високих хлібів, ні пташиного голосу, ні комашиного шурхоту. Все принишкло, зменшилось і зіщулилось так, щоб якомога менше болючих доторків отримати від могутнього Ярила. Полудень.
Я в полі. Хоча поле – голосно сказано, так, з пів гектару землі, що раніше слугувала городом, коли моя бабуся була молодшою і мала сили обробляти всі свої наділи. Та вже кілька років раз-поз-раз на цьому шматку, що далеченько від хати, та ще й на горі, де найбільше завдає шкоди спека, сіє вона озиме жито. Бо не важко обробляти, не потребує зусиль в догляді. А жнивувати приїжджаю я. Ось так, по древньому, з серпом, в старенькому, ще маминому, сарафані, в білій хустині на голові, з пересохлими губами. Береш долонею сухі пагінці низенько біля землі, стискаєш їх міцно, і мах – майже без зусилля відрізаєш серпом від коріння, складаєш в невеликі рівненькі снопи. Тільки стерня золотиться. А піт біжить річечкою між грудей, падає вниз, і під сарафаном в подолі збирається темною важкою плямою, ось тільки сюди сонце й не досягає. Піднімаюсь, випростуюсь, витираю своєю хусткою зрошене чоло, шию. Відчуваю, як у спині випрямляються струджені м’язи. Задоволено оглядаю вже майже зжате поле, рівненькі ряди снопів, широкий краєвид, що звільнився від високого житнього колосу. До межі недалеко, ще може з пів години роботи, останній день, і все, і край. А потім наносимо на гору зі ставу води, змочимо і втопчемо землю, зробимо власноруч тік і ціпом будемо молотити зерно. Сіре, сухе зерно, в якому я з трепетом буду тонути руками, а бабуся з посмішкою говоритиме: «Буде жито – будемо жити». А потім зберем врожай в лантухи і складемо в сінях на лаві один на один величезною купою, аж до стелі. І коли я приїду взимку погостювати, в сінях буде теплó, буде збережене мною сонячне літо, і комашиний гомін, і солов’їний щебет, і васильки з волошками.
І хто б міг подумати, повірити, що ота модна вертихвістка, що приїздить до баби Катерини з міста і задирає носа вище голови, коли йде по вулиці на своїх височенних блискучих підборах, стоїть зараз обличчям до неба і дякує. За хліби, за врожай, за те, що кожного року бабуся сіє жито, за цей полудень, за сколені ноги і згорілі плечі. За тверду стежку, яку на шостий день своєї праці протоптав сам Господь, коли творив світ. За те, що стоїть на цій глинистій стражденній землі, де ще прадід, закрутивши довгі геройські вуса в русяво-сиві бублики, саджав і збирав свої жита-картоплі. За те, що існує це, здавалося б і не маленьке, та наче забуте і загублене між ставків, сосен і ковили село. За тихі зорі, що впадуть увечері в стерню і не загубляться вже там, і можна їх буде збирати руками. Дякує палко, дякує щиро. Молиться своїми словами і малює в повітрі оберіг над рідною старенькою хатиною, над ґанком зі східцями, над височезними, вищими за хмари акаціями. Над землею.
Беру в руки довгі житні стебла і в’яжу кручені перевесла, вплітаю в них свою любов до степу, до поля, до села, до бабусі, вплітаю пісню… «…Там Василько сіно косить, там Василько сіно ко-о-осить, тонкий голос перено-о-осить…». Знову згинаюся, риплять зморені м’язи. Я перемагаю спеку. Ще трішки…, а потім будуть обжинки. Вже і не помічаю сонця. І вже чую, як за межею починає ворушитися ковила, шумить, підспівує: «…Там Василько сіно косить …».
А з ганку гукає бабуся, дзвінко гукає, голосно, своїм високим, незвично дівочим голосом, хоч і далеченько, та я чую: «Оленко, доню!»
Бабусенько, я завжди вас чую. І обов’язково, кожного літа, стаю серед українських полів, щоб сколихнути пам'ять, торкнутись лагідного зеленого, чи жорсткого жовтого сухого колосу, вдихнути на повні груди полуденної спеки і розжарених хлібів, заспівати і прошепотіти – буде жито – будемо жити.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-09-28 09:50:48
Переглядів сторінки твору 5157
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.219 / 5.5  (4.934 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.976 / 5.58)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.804
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2021.11.01 11:40
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2009-09-28 10:36:52 ]
Ще один доказ того, що Захід і Схід в Україні поняття географічні. Добре Оленко.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Осінь (Л.П./М.К.) [ 2009-09-29 10:10:30 ]
Ми найбільше цінуємо те, що бачили з дитинства, що колисало нас, водило рідними стежками, піднімало у гори, поринало у солоні хвилі, занурювало у глибокі підземні штольні, чи несло на крилах над степом. Головне, щоб розуміння добра і відчуття любові було спільним.
Дякую, Олександре, що читаєте, з приємністю ділюся своїм щастям.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Корнієнко (М.К./М.К.) [ 2010-02-10 12:24:41 ]
У пеемівській кав’ярні запахло справжнім житом. І сонце, що зимує в зернині, і біблійна українська прадідівська стежка шостого дня творіння, і автопортрет екстримно-цнотливий – і все те в гармонії – багатовекторне, лаконічне як епіграф на авторській. Наснаги!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Осінь (Л.П./М.К.) [ 2010-02-24 12:58:59 ]
Дуже вдячна, що відчули жито! І що сонце торкнулося і ваших плечей. Значить - мені вдалося!