Я: Ти не втечеш…

Голос: «Не будь дурепою»

Я: бо хворі комети
ще літають…

Голос: «Плював я на комети
от на Марсі…
жизнь в шикаладє»

Я: для тебе Бог розсипав
зорі намистом по небу

Голос: «Романтика, читав Хвильового»

Я: та так насипав…
будеш збирати зі мною
до старості…
ти просто приречена
на мене…
на мою любов…

Голос: «Попсове слово вжито
ех, нудно ж як
правий був Семенко»

Я: Ми з тобою на
небезпечному тарифі –
«Завжди разом»
ти не втечеш…
моя посмішка
твій улюблений смайлик

Голос: «Подайте хустинку
(шморгає носом)
я так розчулився…
піду під липи
слухати цикад»

Я: Вже накреслив наш
земний маршрут
як без зеленого світла
твоїх очей?
не хочу д_т_п

Голос: «Паскудство
ця абре віа тура
мене дістала»

Я: Зрікався тебе
вже не тричі…
як кожен злочинець
вертаюсь на місце
злочину…
обіймаю постіль
із твоїм запахом…

Голос: «Ну-ну, вологість
в кутиках очей
тут не до місця
о-о, вже не тричі
зраднику
твоя кава вже
вистигла
схололи твої
почуття
і ніч у зіницях –
концентрована правда…
камінний ідоле
дівочої посмішки»

Я: хіба я Августин?
Аврелій чи Блаженний?
Що читаю свою
сповідь
худенькими літерами
з три крапками і комами
при тремтячому вогнику
свічки

Голос: «Ну зовсім здурів
справи кепські
не в тільняшці
видать народився
плюндрує душу
і здає в ясир…
усе для неї…
піде на галеру
сімейного щастя»

Я: Засніжена романтика
твого обличчя
я – крихта хліба
з твоїх уст
я – бісер з твоїх
очей
я…мабуть, твій
промінь

Голос: «Пішло й поїхало
знову хвильовізм
нудний ти Миколо
Сосюра тобі
не світить…
а ще «сонячні кларнети»
які продав Тичина…»

Я: не буду говорити про
місяць…
про зорі – ліхтарики янголів
з Космосу
з Атлантиди Господа
бо ми – лишень уламки
від його провидіння
ми – одна з амплітуд
його любові
його безголові творіння

Голос: «Апокрифіческоє!
А вона, мабуть
не втече…
хоча, навіщо ти
їй такий потрібен?
Августин з тебе
поганий
а вона…
вона вартує…
справжнього
граду земного
о-о, civitas mundi…
ох, нудно ж…
треба йти послухати
тишу і цикад»

Я: нарешті, я це вчув
чи це не голос
совісті
так дошкуляє мені?
це…може alter ego
колишеться піском
під моїми ногами…
така самокритика
мені недоступна
я надто
банально-серйозний
для цього

Голос: «Таки заскочив
зненацька
Михайль і Ґео
би сміялися…
ну, Ніколя ти дайош…
я ж тобі на пальцях
показую
по літері виводжу:
ти маленька тінь
Вінграновського
карикатура з Симоненка
тьху!
цикад набридло
слухати
все, я off line»

Я: пішов, і слава богу
якесь брождєніє в умі
і сум дрижить мов
електричка
гамасплеск і
виплеск
твої обійми…
азартний секс
ти вже нікуди
не втечеш…

Голос: Абонент поза зоною
досяжності
Все, кінець п’єси.
2009