Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.27
09:21
Профан профан і ще профан
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
2025.11.27
09:21
Не спи, мій друже, світ проспиш,
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
2025.11.27
07:03
Студеніє листопад
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
2025.11.27
06:05
Не зможу я для тебе стати принцом -
За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
2025.11.26
16:55
Туман уранішній осів
На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.
І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів
На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.
І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів
2025.11.26
15:35
Запровадиш тільки кілька правил…
А вони гризуться між собою.
Робиш зауваження слинявим,
Що не все вимірюється тьмою…
В пам’яті одне, що призабуте
Силоміць витягуєш з кишені
А воно запрошує у бутель
А вони гризуться між собою.
Робиш зауваження слинявим,
Що не все вимірюється тьмою…
В пам’яті одне, що призабуте
Силоміць витягуєш з кишені
А воно запрошує у бутель
2025.11.26
13:00
Сивий дядечко туман
Оселився на полях.
Сива-сива вся земля.
Сивини вже океан.
Потонули ліс і сад.
І будинки в пелені.
Сумно стало і мені.
Зажурився листопад.
Оселився на полях.
Сива-сива вся земля.
Сивини вже океан.
Потонули ліс і сад.
І будинки в пелені.
Сумно стало і мені.
Зажурився листопад.
2025.11.26
12:09
Свою відраду залюбки
у оберемках так затисне,
що задихнутись ненавмисне
вона спроможна. Він такий...
Пригорне міцно до грудей,
погладить кучер неслухняний,
запалить світло полум'яне
в туманний день, як Прометей!
у оберемках так затисне,
що задихнутись ненавмисне
вона спроможна. Він такий...
Пригорне міцно до грудей,
погладить кучер неслухняний,
запалить світло полум'яне
в туманний день, як Прометей!
2025.11.26
11:12
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2025.11.26
09:40
нам було би добре разом
о так добре разом
нам було би добре разом
та було би і ми могли би
ще дурня
збочена дурня
ще дурня
о так добре разом
нам було би добре разом
та було би і ми могли би
ще дурня
збочена дурня
ще дурня
2025.11.26
05:49
Наближається знову зима,
Я, здається, вже скучив за снігом.
Це б долонями вже обома
Привітав би посріблене іго.
І коли всі ліси, і гаї
Укриває незаймано-білим.
Так зима сипле чари свої,
Я, здається, вже скучив за снігом.
Це б долонями вже обома
Привітав би посріблене іго.
І коли всі ліси, і гаї
Укриває незаймано-білим.
Так зима сипле чари свої,
2025.11.26
00:16
Ой, Сергію, Сергію,
Я для тебе не сію
В полі маки червоні,
А на світлім осонні:
Огірочки зелені,
Помідори червлені,
Баклажани пузаті,
Буряки пелехаті.
Я для тебе не сію
В полі маки червоні,
А на світлім осонні:
Огірочки зелені,
Помідори червлені,
Баклажани пузаті,
Буряки пелехаті.
2025.11.25
22:19
Безсонні ночі. Вічне катування,
Мов на галері спалених віків
Чекаєш, ніби прихистку, світання,
Щоб повернутись у гонитву днів.
Безсонні ночі. Мандрівник оспалий
І спраглий у пустелі нищівній
Побачить вдалині яскраві пальми,
Мов на галері спалених віків
Чекаєш, ніби прихистку, світання,
Щоб повернутись у гонитву днів.
Безсонні ночі. Мандрівник оспалий
І спраглий у пустелі нищівній
Побачить вдалині яскраві пальми,
2025.11.25
18:07
Зачарований гаєм іду,
Розкидає тут осінь намисто –
Шурхітливу красу молоду,
Золоту сивину падолисту.
ПРИСПІВ:
По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
Розкидає тут осінь намисто –
Шурхітливу красу молоду,
Золоту сивину падолисту.
ПРИСПІВ:
По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
2025.11.25
15:00
Коли попса озвучує «шедеври»,
що збуджують, та не лікують нерви,
це зайва розкіш у часи війни,
та от біда – куди не кинеш оком,
і дольний світ, і вишній, і широкий
оспівують папуги-брехуни.
Майбутнє наше – у такому світі,
де є місця культу
що збуджують, та не лікують нерви,
це зайва розкіш у часи війни,
та от біда – куди не кинеш оком,
і дольний світ, і вишній, і широкий
оспівують папуги-брехуни.
Майбутнє наше – у такому світі,
де є місця культу
2025.11.25
13:49
Маню манюсіньке до рук…
Воно гризе, гризеться вміло,
А непомітний його звук
До нот підсунути кортіло…
Манив принаймні кілька діб
До - ре… до - мі… від дня до ночі,
А після все це тихо згріб,
Бо вічував, воно пророче…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Воно гризе, гризеться вміло,
А непомітний його звук
До нот підсунути кортіло…
Манив принаймні кілька діб
До - ре… до - мі… від дня до ночі,
А після все це тихо згріб,
Бо вічував, воно пророче…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Содомора (1946) /
Вірші
/
Тібулл Альбій. Переклади
Тібулл Альбій. Книга перша
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тібулл Альбій. Книга перша
І
Інший хай горне собі рудого золота копи,
Хай має хоч тисячі югерів орних земель,
Хай в бойовому труді грозить йому ворог сусідній,
Марсовий оклик сурми сон хай од нього жене.
Я ж – убогість обрав, життя дозвільного стежку,
Лиш би ясніло всякчас вогнище дому мого.
Впору садитиму сам тонку лозу виноградну,
Руку дбайливу мою чутиме яблуні плід.
Тільки б Надія не підвела й у кошах не маліло
Овочу, в чанах – вино щоб шумувало нове.
Я ж бо шаную вінком чи камінь на роздоріжжі,
А чи той пень, що в полях самотиною стоїть.
Щойно дозріють плоди – із них я щонайсвіжіші
З обігом року до ніг богу сільському кладу.
У переддвер’ї храму твого, русява Цереро,
З нивок моїх по жнивах хай золотиться вінок.
А на городі серед плодів поставлю Пріапа,
Хай відганяє птахів, сторож червоний, серпом.
Маєте й ви, охоронці колись багатого поля,
Нині дрібного, свої, Ларам належні, дари.
В жертву телиця тоді за стадо йшла незліченне,
Нині ж овечка для вас, дяка за кусник землі,
В жертву впаде – й гукне вколо неї молодь селянська:
“Жнив добірних, Іó! Й доброго дайте вина!”
Так-ото, так-от жити б мені у скромному статку
І на дороги курні вже б не ступати повік!
А як розжевриться Пес – під тінню дерева лігши,
Слухати, як жебонить, наче до сну, потічок.
Хоч і мотики іноді теж не варто цуратись
Чи гостряка – підганять надто повільних волів,
Чи заблукалий дріб, ягня або кізку, додому
В пазусі, поки малі, до матерів однести.
Ви ж, і злодії, й вовки, пощадіть убогу черідку –
Здобич хапайте собі з-поміж багатих отар.
Тут, лиш весна, свого пастуха я звик очищати
Жертвою і молоко лагідній лити Палес.
Не відступайте ж, боги; дарами скромного столу,
З глеків чистих питтям не погордуйте, молю.
Вперше глека зліпив селянин із глини легкої,
Вперше колись давно взявши, податну, до рук.
Я ж ні багатства батьків, ні жнива собі не бажаю,
Що у минулі часи предок ощадливий мав.
Нивки достатньо мені, якщо на звичній постелі
Будь-коли втому свою можу полегшити сном.
Як же приємно бува, наслухаючи, як там надворі
Виють шалені вітри, милу до себе горнуть!
Чи коли Австр узимі льодяну накочує хвилю,
В затишку, при коминку, лагідні бачити сни.
Ось чого зичу собі. По праву хай багатіє
Моря потугу сліпу й хмурі хто зносить дощі.
Що ті скарби, коли б мала бодай сльозину зронити
Дівчина через мої дальні дороги-шляхи?
Личать, Мессало, тобі морські та піші походи
Й віднята у ворогів зброя у домі твоїм.
Я – на прив’язі тут: мене – красуня тримає
Сторожем біля своїх немилосердних дверей.
Слави не треба мені, моя Деліє, хай мене мають
За боягуза, сплюха, тільки б я був при тобі,
Тільки б в останню годину свою на тебе дивився
І, омліваючи вже, все ще голубив тебе.
Плакатимеш при моїм, що йде у полум’я, ложі,
Сльози й цілунки водно ти в цю годину зіллєш.
Плакатимеш: не криця ж у тебе довкола серця,
Й каменя в ньому нема – чуле ж воно і м’яке.
Від похоронного стосу ніхто, ніхто не відступить,
Дівчина це чи юнак, щоб не зронити сльози.
Манів однак моїх не тривож, не зранюй обличчя,
З туги волосся свого, Деліє мила, не рви.
А поки доля змогу дає – любімось обоє,
Вже ж підступає Смерть, млою вповивши чоло.
Крадеться вік понурий до нас – чи в ньому кохатись?
Чи, коли сивінь війне, ніжні шептати слова?
Нині слугуймо Венері легкій, ще поки не сором
Двері ламати й п’янка є ще охота до звад.
Ось де вояка я добрий і вождь! Ви, сурми й знамена, –
Гетьте! Захланним мужам рани наносьте в бою,
Їм – і статки несіть. А я зі стіжка свого зверхньо
Гляну на багатія, гляну й на голод худий.
Інший хай горне собі рудого золота копи,
Хай має хоч тисячі югерів орних земель,
Хай в бойовому труді грозить йому ворог сусідній,
Марсовий оклик сурми сон хай од нього жене.
Я ж – убогість обрав, життя дозвільного стежку,
Лиш би ясніло всякчас вогнище дому мого.
Впору садитиму сам тонку лозу виноградну,
Руку дбайливу мою чутиме яблуні плід.
Тільки б Надія не підвела й у кошах не маліло
Овочу, в чанах – вино щоб шумувало нове.
Я ж бо шаную вінком чи камінь на роздоріжжі,
А чи той пень, що в полях самотиною стоїть.
Щойно дозріють плоди – із них я щонайсвіжіші
З обігом року до ніг богу сільському кладу.
У переддвер’ї храму твого, русява Цереро,
З нивок моїх по жнивах хай золотиться вінок.
А на городі серед плодів поставлю Пріапа,
Хай відганяє птахів, сторож червоний, серпом.
Маєте й ви, охоронці колись багатого поля,
Нині дрібного, свої, Ларам належні, дари.
В жертву телиця тоді за стадо йшла незліченне,
Нині ж овечка для вас, дяка за кусник землі,
В жертву впаде – й гукне вколо неї молодь селянська:
“Жнив добірних, Іó! Й доброго дайте вина!”
Так-ото, так-от жити б мені у скромному статку
І на дороги курні вже б не ступати повік!
А як розжевриться Пес – під тінню дерева лігши,
Слухати, як жебонить, наче до сну, потічок.
Хоч і мотики іноді теж не варто цуратись
Чи гостряка – підганять надто повільних волів,
Чи заблукалий дріб, ягня або кізку, додому
В пазусі, поки малі, до матерів однести.
Ви ж, і злодії, й вовки, пощадіть убогу черідку –
Здобич хапайте собі з-поміж багатих отар.
Тут, лиш весна, свого пастуха я звик очищати
Жертвою і молоко лагідній лити Палес.
Не відступайте ж, боги; дарами скромного столу,
З глеків чистих питтям не погордуйте, молю.
Вперше глека зліпив селянин із глини легкої,
Вперше колись давно взявши, податну, до рук.
Я ж ні багатства батьків, ні жнива собі не бажаю,
Що у минулі часи предок ощадливий мав.
Нивки достатньо мені, якщо на звичній постелі
Будь-коли втому свою можу полегшити сном.
Як же приємно бува, наслухаючи, як там надворі
Виють шалені вітри, милу до себе горнуть!
Чи коли Австр узимі льодяну накочує хвилю,
В затишку, при коминку, лагідні бачити сни.
Ось чого зичу собі. По праву хай багатіє
Моря потугу сліпу й хмурі хто зносить дощі.
Що ті скарби, коли б мала бодай сльозину зронити
Дівчина через мої дальні дороги-шляхи?
Личать, Мессало, тобі морські та піші походи
Й віднята у ворогів зброя у домі твоїм.
Я – на прив’язі тут: мене – красуня тримає
Сторожем біля своїх немилосердних дверей.
Слави не треба мені, моя Деліє, хай мене мають
За боягуза, сплюха, тільки б я був при тобі,
Тільки б в останню годину свою на тебе дивився
І, омліваючи вже, все ще голубив тебе.
Плакатимеш при моїм, що йде у полум’я, ложі,
Сльози й цілунки водно ти в цю годину зіллєш.
Плакатимеш: не криця ж у тебе довкола серця,
Й каменя в ньому нема – чуле ж воно і м’яке.
Від похоронного стосу ніхто, ніхто не відступить,
Дівчина це чи юнак, щоб не зронити сльози.
Манів однак моїх не тривож, не зранюй обличчя,
З туги волосся свого, Деліє мила, не рви.
А поки доля змогу дає – любімось обоє,
Вже ж підступає Смерть, млою вповивши чоло.
Крадеться вік понурий до нас – чи в ньому кохатись?
Чи, коли сивінь війне, ніжні шептати слова?
Нині слугуймо Венері легкій, ще поки не сором
Двері ламати й п’янка є ще охота до звад.
Ось де вояка я добрий і вождь! Ви, сурми й знамена, –
Гетьте! Захланним мужам рани наносьте в бою,
Їм – і статки несіть. А я зі стіжка свого зверхньо
Гляну на багатія, гляну й на голод худий.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
