Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Содомора (1946) /
Вірші
/
Тібулл Альбій. Переклади
Тібулл Альбій. Книга перша
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тібулл Альбій. Книга перша
І
Інший хай горне собі рудого золота копи,
Хай має хоч тисячі югерів орних земель,
Хай в бойовому труді грозить йому ворог сусідній,
Марсовий оклик сурми сон хай од нього жене.
Я ж – убогість обрав, життя дозвільного стежку,
Лиш би ясніло всякчас вогнище дому мого.
Впору садитиму сам тонку лозу виноградну,
Руку дбайливу мою чутиме яблуні плід.
Тільки б Надія не підвела й у кошах не маліло
Овочу, в чанах – вино щоб шумувало нове.
Я ж бо шаную вінком чи камінь на роздоріжжі,
А чи той пень, що в полях самотиною стоїть.
Щойно дозріють плоди – із них я щонайсвіжіші
З обігом року до ніг богу сільському кладу.
У переддвер’ї храму твого, русява Цереро,
З нивок моїх по жнивах хай золотиться вінок.
А на городі серед плодів поставлю Пріапа,
Хай відганяє птахів, сторож червоний, серпом.
Маєте й ви, охоронці колись багатого поля,
Нині дрібного, свої, Ларам належні, дари.
В жертву телиця тоді за стадо йшла незліченне,
Нині ж овечка для вас, дяка за кусник землі,
В жертву впаде – й гукне вколо неї молодь селянська:
“Жнив добірних, Іó! Й доброго дайте вина!”
Так-ото, так-от жити б мені у скромному статку
І на дороги курні вже б не ступати повік!
А як розжевриться Пес – під тінню дерева лігши,
Слухати, як жебонить, наче до сну, потічок.
Хоч і мотики іноді теж не варто цуратись
Чи гостряка – підганять надто повільних волів,
Чи заблукалий дріб, ягня або кізку, додому
В пазусі, поки малі, до матерів однести.
Ви ж, і злодії, й вовки, пощадіть убогу черідку –
Здобич хапайте собі з-поміж багатих отар.
Тут, лиш весна, свого пастуха я звик очищати
Жертвою і молоко лагідній лити Палес.
Не відступайте ж, боги; дарами скромного столу,
З глеків чистих питтям не погордуйте, молю.
Вперше глека зліпив селянин із глини легкої,
Вперше колись давно взявши, податну, до рук.
Я ж ні багатства батьків, ні жнива собі не бажаю,
Що у минулі часи предок ощадливий мав.
Нивки достатньо мені, якщо на звичній постелі
Будь-коли втому свою можу полегшити сном.
Як же приємно бува, наслухаючи, як там надворі
Виють шалені вітри, милу до себе горнуть!
Чи коли Австр узимі льодяну накочує хвилю,
В затишку, при коминку, лагідні бачити сни.
Ось чого зичу собі. По праву хай багатіє
Моря потугу сліпу й хмурі хто зносить дощі.
Що ті скарби, коли б мала бодай сльозину зронити
Дівчина через мої дальні дороги-шляхи?
Личать, Мессало, тобі морські та піші походи
Й віднята у ворогів зброя у домі твоїм.
Я – на прив’язі тут: мене – красуня тримає
Сторожем біля своїх немилосердних дверей.
Слави не треба мені, моя Деліє, хай мене мають
За боягуза, сплюха, тільки б я був при тобі,
Тільки б в останню годину свою на тебе дивився
І, омліваючи вже, все ще голубив тебе.
Плакатимеш при моїм, що йде у полум’я, ложі,
Сльози й цілунки водно ти в цю годину зіллєш.
Плакатимеш: не криця ж у тебе довкола серця,
Й каменя в ньому нема – чуле ж воно і м’яке.
Від похоронного стосу ніхто, ніхто не відступить,
Дівчина це чи юнак, щоб не зронити сльози.
Манів однак моїх не тривож, не зранюй обличчя,
З туги волосся свого, Деліє мила, не рви.
А поки доля змогу дає – любімось обоє,
Вже ж підступає Смерть, млою вповивши чоло.
Крадеться вік понурий до нас – чи в ньому кохатись?
Чи, коли сивінь війне, ніжні шептати слова?
Нині слугуймо Венері легкій, ще поки не сором
Двері ламати й п’янка є ще охота до звад.
Ось де вояка я добрий і вождь! Ви, сурми й знамена, –
Гетьте! Захланним мужам рани наносьте в бою,
Їм – і статки несіть. А я зі стіжка свого зверхньо
Гляну на багатія, гляну й на голод худий.
Інший хай горне собі рудого золота копи,
Хай має хоч тисячі югерів орних земель,
Хай в бойовому труді грозить йому ворог сусідній,
Марсовий оклик сурми сон хай од нього жене.
Я ж – убогість обрав, життя дозвільного стежку,
Лиш би ясніло всякчас вогнище дому мого.
Впору садитиму сам тонку лозу виноградну,
Руку дбайливу мою чутиме яблуні плід.
Тільки б Надія не підвела й у кошах не маліло
Овочу, в чанах – вино щоб шумувало нове.
Я ж бо шаную вінком чи камінь на роздоріжжі,
А чи той пень, що в полях самотиною стоїть.
Щойно дозріють плоди – із них я щонайсвіжіші
З обігом року до ніг богу сільському кладу.
У переддвер’ї храму твого, русява Цереро,
З нивок моїх по жнивах хай золотиться вінок.
А на городі серед плодів поставлю Пріапа,
Хай відганяє птахів, сторож червоний, серпом.
Маєте й ви, охоронці колись багатого поля,
Нині дрібного, свої, Ларам належні, дари.
В жертву телиця тоді за стадо йшла незліченне,
Нині ж овечка для вас, дяка за кусник землі,
В жертву впаде – й гукне вколо неї молодь селянська:
“Жнив добірних, Іó! Й доброго дайте вина!”
Так-ото, так-от жити б мені у скромному статку
І на дороги курні вже б не ступати повік!
А як розжевриться Пес – під тінню дерева лігши,
Слухати, як жебонить, наче до сну, потічок.
Хоч і мотики іноді теж не варто цуратись
Чи гостряка – підганять надто повільних волів,
Чи заблукалий дріб, ягня або кізку, додому
В пазусі, поки малі, до матерів однести.
Ви ж, і злодії, й вовки, пощадіть убогу черідку –
Здобич хапайте собі з-поміж багатих отар.
Тут, лиш весна, свого пастуха я звик очищати
Жертвою і молоко лагідній лити Палес.
Не відступайте ж, боги; дарами скромного столу,
З глеків чистих питтям не погордуйте, молю.
Вперше глека зліпив селянин із глини легкої,
Вперше колись давно взявши, податну, до рук.
Я ж ні багатства батьків, ні жнива собі не бажаю,
Що у минулі часи предок ощадливий мав.
Нивки достатньо мені, якщо на звичній постелі
Будь-коли втому свою можу полегшити сном.
Як же приємно бува, наслухаючи, як там надворі
Виють шалені вітри, милу до себе горнуть!
Чи коли Австр узимі льодяну накочує хвилю,
В затишку, при коминку, лагідні бачити сни.
Ось чого зичу собі. По праву хай багатіє
Моря потугу сліпу й хмурі хто зносить дощі.
Що ті скарби, коли б мала бодай сльозину зронити
Дівчина через мої дальні дороги-шляхи?
Личать, Мессало, тобі морські та піші походи
Й віднята у ворогів зброя у домі твоїм.
Я – на прив’язі тут: мене – красуня тримає
Сторожем біля своїх немилосердних дверей.
Слави не треба мені, моя Деліє, хай мене мають
За боягуза, сплюха, тільки б я був при тобі,
Тільки б в останню годину свою на тебе дивився
І, омліваючи вже, все ще голубив тебе.
Плакатимеш при моїм, що йде у полум’я, ложі,
Сльози й цілунки водно ти в цю годину зіллєш.
Плакатимеш: не криця ж у тебе довкола серця,
Й каменя в ньому нема – чуле ж воно і м’яке.
Від похоронного стосу ніхто, ніхто не відступить,
Дівчина це чи юнак, щоб не зронити сльози.
Манів однак моїх не тривож, не зранюй обличчя,
З туги волосся свого, Деліє мила, не рви.
А поки доля змогу дає – любімось обоє,
Вже ж підступає Смерть, млою вповивши чоло.
Крадеться вік понурий до нас – чи в ньому кохатись?
Чи, коли сивінь війне, ніжні шептати слова?
Нині слугуймо Венері легкій, ще поки не сором
Двері ламати й п’янка є ще охота до звад.
Ось де вояка я добрий і вождь! Ви, сурми й знамена, –
Гетьте! Захланним мужам рани наносьте в бою,
Їм – і статки несіть. А я зі стіжка свого зверхньо
Гляну на багатія, гляну й на голод худий.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
