...Білим кістяним гребенем чесатиму волосся осіннього туману,

Він приляже на мої молоді коліна найніжнішим із чоловіків,

Лежатиме тихо, сонно, ані рисочка суму, ані чуття якого

Не ляже зморщечкою на його високе чоло,

Не схвилює його повних дитинних губ,

Не вкриє павутинкою шкіру біля очей.

-Люляй-люляй, туманочку,

Дівка вишила сорочку,

У любистку полокала,

Свою долю накликала...

Співатиму півпошепки, і чесатиму біле волосся,

А він вдаватиме, що спить, і посміхатиметься,

І барвисті метелики з його снів сідатимуть на мої руки,

І його тіло проросте в моє тіло,

І білий гребінь лунко упаде на долівку,

На ранкову долівку готельчика в БудаПешті....