Дощ, як потяг, іде,
А не ллє і не їде.
Тут вокзал що двірець -
Так говорять у Львові.
І нічні поїзди
На Одесу чи Відень,
Наче стукіт сердець,
Відбиваються в слові...

У далекому штаті Америки
Два лемури писали лімерики.
Віршували три дні
Ще й співали пісні
Поетичні лемури Америки.

Московитиські туристи в Салоніках
Серед пляжу засмажили слоника.

липня народився видатний американський письменник.
Для нього не було чужого болю, а тому він завжди опинявся в найгарячіших точках…

На другий план відступили б красуні,
вино, корида з биками…
Жодних немає сумнівів:
сьогодні він був би з нами!

Москаль ракетами фігачить,
«Шахеди» клином смерть несуть.
Не залякати нас, одначе, -
Лише примножується лють!

Згорить москва, згорить і пітер,
І Чайна буде по Урал.
Наш прапор буде майоріти,

Після дощику, чи зливи,
Як і танення снігів, –
Не лунає несміливо
У яру водички спів.
Дзюркіт радісний струмочка,
В прохолодному ярку, –
Дзеленчить уже дзвіночком
Що є сили, нашвидку.

Примхлива доля мемуари пише…
О, скільки назбиралося книжок!
Ну що ті літери істотам хижим?
Пронизує вже холод до кісток.

Сьогодні я – лише пустельник піший.
А прохолодної води ковток
Для мене набагато був милішим,

Від красивої акторки
XIX століття не збереглося
жодної фотографії. Її врода
розтанула, не залишивши сліду.
Чи може вона зберігатися
десь у ноосфері? Чи існує
той вимір, де зберігається
краса, де вона не старіє

Гірка і чорна, ніби кава, п’ється ніч.
У ній себе від смутку не сховати.
Розчинить трохи час думок на чашки дні.
Неспокій кличе в стрій нічної варти.

І я в молитві щирій світлом проросту.
А світ мене повторить раз по разу.
Підкину місяця монету зо

Бажання бути вище від усіх
У москалях ще з давніх пір сиділо,
Коли вони з боліт своїх гляділи,
Як живуть люди в землях у чужих.
Щоб жити так, то треба щось робить.
А їм же лінь, тож брехні і пускали
Про те, чого не знали і не мали.
І в брехнях тих

Ніби в танці із моря зринув
Їх військовий галеон
Дикунів підкорити
І палацом у сяйві сонць

Був сей берег Монтесуми
Із листям коки золотим
Довгі зали з таємницями

У пошуках щастя земного,
Від міста іду до села, –
Устелена терном дорога,
Між глодом густим пролягла.
Дивлюся під ноги й навколо
Невтомно спрямовую зір, –
Здається – ходжу я по колу,
Раз бачу щодня до цих пір

Мода на патріотизм стає модною так само, як донедавна мода на зраду. Люди, що з якогось дива зараховують себе до когорти великих, мають схильність до дрібного паскудства. Писаки, що довго і марно претендують на визнання власної геніальності, в очік

Назустріч снам запрошує мене
Не виправдана дійсністю надія.
Я знов будую речення складне,
Здогадуючись: кожний гість – месія.

Побачу сяйво – синє, крижане,
Йому червоне – явна протидія.
Гарячий колір високо стрибне…

Лунає крик зозулі з тої далі,
Де ти живеш в надії та печалі,

Де розчинились мрії і думки,
Де йдуть назад змарновані роки.

Я продерусь крізь зелень живодайну,
Крізь сумніви стривожені і давні

от і все
набігались думки за правдами
та кляп у роті замість лірики
утрати стали непоправними
і слів нема на панегірики
зі сходу дме есересер

приспів:

Під мостами клошарами Франції
Розглядались державні вакансії.
А не в офісах десь.
Ви чогось боїтесь
Під мостами пожити у Франції.

Непогане життя у Валенсії –
У народу є пільги та пенсії.